«Гендер у нас – заборонене слово», – каже моя співрозмовниця. У неї керівна посада, а говорить вона про своє сприйняття роботи іншої жінки на іншій керівній посаді. Каже, що та укомплектувала свою команду жінками, і що чоловікам було не дуже солодко.
Спершу я пропустила ці слова повз вуха. Та за кілька днів вони мене наздогнали. Я рефлексувала про власну реакцію – про небажання, чи то пак про брак ресурсу, щоб починати суперечку. Згодом почала міркувати, за що насправді можна подякувати якщо не слову «гендер», то феміністкам світу. Список, звичайно, не буде вичерпним. Я просто поділюся тими пунктами, які мені видаються особливо важливими.
Жінки можуть голосувати
Цей аргумент може звучати банально, я знаю. Ми всі так звикли голосувати, що вже, ймовірно, не відчуваємо цінності цього простого жесту – заповнити бюлетень і вкинути в урну для голосування. Проте жінки голосують усього одне століття – решта часу світової історії минули без жіночого права голосу. І античні мислителі, і порівняно новіші філософи не вважали жінок достатньо людьми для участі у виборах. Добре, що в багатьох країнах уже попрощалися з цією сумною традицією.
Жінки можуть обіймати керівні посади
І взагалі можуть легально працювати. Наразі проблемою досі залишається рівна зарплатня та вертикальна й горизонтальна гендерна сегрегація. Проте кар’єра жінки вже не екзотичний виняток. До того ж, усе більше лідерок із різних галузей говорять про проблему гендерної дискримінації – і готові ставати тими, хто підтримує інших жінок. Типовий приклад – тексти та виступи Шеріл Сендберг, яка всіляко заохочує жіноче лідерство.
Жінки можуть бути водійками
До 2018 року в світі ще була країна, де жінки не могли сідати за кермо – Саудівська Аравія. В інших країнах навіть думка про те, що жінка може не мати права сідати за кермо, в нинішніх реаліях звучала б абсурдно. Так, жінки керують автівками з моменту винайдення автомобіля як засобу пересування. Водночас офіційний дозвіл на це жінки США, для прикладу, отримали аж 1925 року – менше сотні років тому.
Жінки можуть писати під своїм іменем
І не шукати чоловічих інтерфейсів під іменами Марко Вовчок, Жорж Санд, Грицько Григоренко… Десь і колись жінки не могли писати про політичне (привіт медіа!), десь жінок-авторок не сприймали як серйозних письменниць. Сьогодні значимість жіночого голосу важко заперечити. Хоча світові глобальні премії типу Нобелівської цього поки що не помітили. Сподіваюся, за мого життя кількість жінок і чоловіків, які отримують міжнародні нагороди, буде ближчою до 50/50.
Жінки присутні в медіа
Із кожним роком я бачу все більше зусиль у роботі над справедливою представленістю жінок у медіа. Так, жінки як експертки та героїні новин поки що складають усього третину. Проте сьогодні вже відчувається, що є медіа, які помітили цю проблему. Також важливою сюжетною лінією є робота над створенням ньюзрумів, у яких комфортно працювати й жінкам, і чоловікам. Мене надихає робота колег у цьому напрямку, зокрема праця над створенням політики гендерної рівності Суспільного мовлення.
***
За всі ці здобутки (та за інші, яких я тут не називаю, бо вони в жодну колонку не влізуть) маємо подякувати феміністкам багатьох поколінь. В Україні маємо довгу традицію роботи письменниць, публіцисток, просвітительок. Кожна з них доклалася до того, щоб сучасна українська дівчина мала рівний доступ до освіти, вільно розпоряджалася своїми коштами, могла успадкувати нерухомість та інше коштовне майно, вільно пересуватися світом, виходити заміж і розлучатися, брати участь у політичному житті… цей список можна продовжувати.
Тому я не думаю, що слово «гендер» має бути схоже на заборонене у вустах сучасних дівчат і жінок. Адже боротьба за гендерну рівність нам усім дала можливість щонайменше вільно публічно висловлювати свою думку. Навіть якщо це думка про «гендер у нас – заборонене слово». Адже боротьба триває.
Ірина Славінська
