Повага
Статтi

Жінка в українській науці: непрохана гостя

Якось на парі з гендерної філософії наша викладачка розповіла, що за часів її студентства жінок з факультету філософії порівнювали з морськими свинками. Ця тваринка, мовляв, не дуже морська, і не дуже свинка. Так і жінка філософ –  не дуже філософ, і не зовсім жінка.

Морську свиню однаково успішно можна підставляти й у інші речення, що стосуються жіночих і чоловічих професій. Спробуйте заґуґлити російською «жінка-фізик» або «жінка-програміст» – і неодмінно з найдете це порівняння. Воно вигулькне вплетеним у багато гілковій дискусіях, чи дійсно може жінка здобути фах та проявити себе в науковій галузі, яка звикло асоціюється з чоловіками.

Зауважте, що йдеться про гуманітарну спеціальність, де жінки традиційно кількісно. А як бути з інженерією, фізикою, математикою?

Принцип морської свинки

Поділ на «жіночі» та «чоловічі» галузі занять у науці – одна із багатьох характеристик гендерної нерівності в українській науці.

Дані Центру дослідження суспільства вказують на низку інших гендерних проблем у вищій освіті:

  • Зменшення кількості жінок на кожному наступному щаблі академічної кар’єрної драбини – серед випускників та випускниць вишів, що мають ступінь бакалавра, жінки складають 76%, магістра – 69%, жінок-кандидаток наук 43%, а докторок – 33%.
  • Невелика кількість жінок на керівних посадах – серед  234 ректорів вишів ІІІ-ІV рівня акредитації лише 20 жінок – близько 9%, а за всі роки незалежності Україна не мала жодної жінки-міністра освіти.
  • Жінки-науковці заробляють менше, ніж чоловіки. Вищий за 4500 грн дохід отримують 23,9% чоловіків і всього 12% жінок, в той час як менше 3000 отримує майже половина викладачок і 41,3% викладачів.

Як у світі?

Українська ситуація, утім, не є унікальною – у всьому світі, навіть у розвинутих країнах до гендерної рівності у науці далеко.

Згідно зі звітом Інституту статистики ЮНЕСКО 2009 року, загалом у світі присутність жінок у науці становить 29% – приблизно однаковий показник у ЄС, 33% в Африці, 18% в Азії, 46% у Південній Америці.

Однак, зазначають у звіті, статистика повністю не відображає нюансів наукової кар’єри жінки: дослідницькі інститути у всьому світі очолюють чоловіки, існує різниця в оплаті праці.

«Діти часто є перешкодою, але це не пояснює фактичну різницю у розмірі зарплатні та рівні відповідальності. Упередження, OldBoys-клуби та інші не такі видимі фактори є більш вирішальними», – йдеться у звіті.

Панацеї для вирішення цієї проблеми не існує, визнають в організації. Зате вона впроваджує різноманітні програми для підтримки науковчинь-матерів, премії для жінок в науці, та різноманітні стипендій ні програми.

Що думають жінки

Знайти українських героїнь опитування про дискримінацію жінок-науковців було не надто складно. Однак набагато складніше виявилось отримати не анонімні коментарі. З дев’яти опитаних жінок лише чотири погодились говорити відкрито.

Інші свої відмови пояснювали приблизно однаково – або ж це може завадити науковій кар’єрі, якщо потрапить на очі нинішньому науковому керівнику, або ж через небажання ворушити минуле.

Назагал відповіді зводяться до того, що побутовий сексизм з боку чоловіків у науці трапляється, проте на наукових досягненнях це не відображається. Відтак найголовніша проблема, схоже, визнати, що сексизм в українській науці таки є.

Докторантка фізичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка Оксана Білоус натомість відкрито погоджується, що умови роботи в науці для жінок та чоловіків в Україні часто є нерівними.

Oksana_Bilous_1(1)

«В плані здобуття наукової кар’єри – якщо жінка дійсно гарний фахівець, то особливих перешкод я не бачу. Але особистісний фактор відіграє роль – у мене на викладацькій роботі були прецеденти, коли до мене ставились як до жінки, а не до як фахівця. Це було з боку чоловіків, які займали керівні посади, тобто не просто колег. Бували прилюдні фактори звернення, і не лише до мене – коли чоловік, який займає посаду завідувача кафедри, дозволяв собі робити зауваження і казати – ти мені подобаєшся, а ти мені не подобаєшся. Це жодним чином не стосувалося виконання професійних обов’язків», – каже Оксана Білоус.

Проте такі зауваження потім відображались на робочих моментах, вважає вона.

«На щастя, в мене був такий лише один прецедент з однією людиною. Коли тебе твій керівник оцінює не як фахівця, а як жінку – на робочому місці це не доречно. Коли ж мова йде про фаховість, то, мені здається, упередженості до жінок не має.  Коли ти вже в аспірантурі чи докторантурі – мова йде про те, аби оцінювати твої наукові результати. В даному випадку якихось нерівностей я не помічала», – каже науковчиня.

Оксана одружена, має чоловіка і доньку. Каже, що вони підтримували її в наукових починаннях, разом приймали рішення про наукову діяльність, розуміючи, що це може якось зашкодити родинним інтересам.

«Але я стараюсь все ж збалансовано працювати, і на викладання трохи часу вистачає. Треба визнати, що політика держави у цій сфері не підтримує жінку», – визнає Оксана Білоус.

Доцентка ж кафедри вищої геодезії та астрономії Національного університету «Львівська Політехніка» Любов Янків-Вітковська каже, завжди навчалась і працювала серед чоловіків-науковців, які ніколи не робили різниці мажі чоловіками та жінками.

Liubov_Yankiv_Vitkovska(1)

«Під час навчання в чоловічому колективі відчувала лише підтримку – хлопці завжди підтримували нас. Не відчувалось дискримінації і тоді, коли я вже захистила кандидатську. Зі свого досвіду я б сказала, що для жінки навіть є свої преференції – маса компліментів і це теж додає сили. Але щодо наукових досліджень – то ми всі колеги. Є лише підтримка та конкретні поради», – каже вона.

Не вважає науковчиня, що жінка, займаючись наукою в Україні, стикається з якимись перешкодами.

«Мій чоловік не перечив моїм науковим дослідженням і всіляко допомагав мені у вихованні дітей. Звісно, якби я присвятила себе лише науці, то могла б мати швидший кар’єрний зріст. Але я в першу чергу я мама, а потім – науковець. Народження дітей – це щастя для мене. Моє бачення – жінка має реалізовувати себе насамперед у сім’ї, а, вже потім – якщо вона має бажання і це не приносить шкоди родині, реалізовувати якісь професійні здібності», – вважає Любов Янків-Вітковська.

Схожої думки притримуюється і доцентка кафедри фізики твердого тіла Львівського національного університету імені Івана Франка Оксана Тузяк.

Oksana_Tuziak(1)Науковчиня заперечує, що стикалась з дискримінацією з боку чоловіків, однак визнає, що їй могло просто пощастити і така проблема існує.

«Викладачі на моїй студентській кафедрі нічого такого собі не дозволяли. Далі, науковий керівник – активний науковець високого рівня, такий, яких ми тепер називаємо європейський, справді дуже інтелігентна людина. Теперішній колектив співробітників більш різношерстний,  однак у моїй присутності ніхто собі не дозволяє двозначностей. Тим не менше, вважаю, що я вже у тому віці і суспільному положенні, коли такі речі не толеруються. Я маю на увазі, що на несправедливість чи сексистські вислови реагувала б, і реагувала гостро. Усвідомлюю, що моя ситуація є зовсім не показовою, це, швидше, вийняток», – каже жінка.

Доцентка кафедри українознавства Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна Дарина Андросова-Байда розповідає, що від сексистських нападок часто потерпала тематика її досліджень.

Daryna_Androsova_Bayda(1)

«Тема мого дисертаційного дослідження, присвяченого образу жінки-історика, викликала чимало питань, зокрема й на кшталт «А чим власне образ жінки-історика відрізняється від образу історика?» На мій погляд, у цьому питанні відбилася укорінена у свідомість максима  безстатевості професій, активно пропагована радянською системою – самопроголошеним захисником і гарантом статевої рівності. Більшовицька влада, до речі, від самого початку намагалася подати процеси фемінізації науки як власне досягнення, обходячи увагою жіночу присутність у науці дореволюційної доби», – роповідає Дарина Адросова-Байда.

Науковчиня розповідає, що неодноразово чула про науковців-чоловіків, які принципово відмовляються стати науковим керівником здобувача-дівчини.

Що ж до відвертих сексуальних домагань від наукових керівників та керівників підрозділів, то Андросова-Байда не поспішає з висновками.

«По-перше, подібні «історії» завжди про «знайомих знайомих» і я ніколи не чула їх від першої особи. А по-друге, уважаю, що сексизм як культурний феномен існує сторіччями ще й тому, що певна частина жіноцтва воліє грати за «прийнятими правилами», а понад те – готова брати на себе ініціативу у розвитку сценарію з елементами «неформальності», – каже вона.

Водночас науковчиня вважає, що не слід недооцінювати досить негативне ставлення суспільної думки до постаті жінки-науковця, «образ якої сьогодні хоча й позбувається стійкої асоціації з образом «синьої панчохи», але навіть за цих обставин не стає більш привабливим».

Експертна думка

«Проявів сексизму в науці може бути дуже багато – у відношенні до студенток, і до молодих викладачок», – вважає директорка Музею історії жіноцтва, історії жіночого та гендерного руху» Тетяна Ісаєва.

«Уявіть ситуацію – заходить викладач чи викладачка до аудиторії, і там сидить 30 хлопців і одна дівчина. Коли до них будуть звертатися «шановні студенти», ця дівчина ніколи не зверне увагу на те, що до неї звертаються «він» в чоловічому роді. Якщо ж уявити протилежну ситуацію – коли до аудиторії з 30-ма дівчатами і одним хлопцем звернуться «студентки», то це обов’язково зауважать», – каже експертка.

Проблема в тому, що в українців не розвинута гендерна чутливість, в тому числі і в сфері науки, вважає Ісаєва.

«Сексизм в нас у тому і проявляється, що молоду дівчину орієнтують на те, що вона має спрямовуватись на сім’ю, а не на науку. Багато людей зі сфери науки, з якими мені доводилось працювати, стоять на тих позиціях, що чоловік – з Марсу, а жінка – з Венери. Так і виходить, що жінка виявляється більше спрямованою на приватну сферу, ніж чоловік. Якщо жінка робить успіхи в політиці, науці, то їй часто кажуть – що ж ти робиш, як же твоє особисте щастя, сім’я», – розповідає Ісаєва.

Що збираються робити в Україні

У світі проблему гендерної нерівності в науці визнають і намагаються її вирішувати. Визнають її і в Україні, проте на державному рівні вирішують не так охоче.

На два запити щодо того, що планується робити для покращення гендерної ситуації в українському Міносвіти відповіли приблизно однаково – що це не входить до сфери міністерства та посиланням на Конституцію і Закон України «Про вищу освіту», що опосередковано мають сприяти гендерній рівності в науці.

Минулоріч Кабмін, щоправда, прийняв Державну програму із забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, реалізовувати яку збираються до 2016 року. Однак на практиці вона виглядає швидше декларативною та малоефективною.

Ганна Власюк

Схожі записи

Чим рух за права людини корисний для сучасної Церкви?

«Одягають нашу форму і кажуть «вау!»: як «Землячки» допомагають воячкам

Євгенія Цебрій

Просимо не казати про жінок того, чого б не сказали про чоловіків – Олександра Кольцова