31 липня стався жахливий випадок побиття і спроби зґвалтування жінки у поїзді. Хоч нападника затримали і він чекає вироку, реакція суспільства на цю новину — викликає холодок по шкірі. А саме… у коментарях жінку звинувачують у нещасті, що з нею сталося!
Стислий переказ подій: Вночі 31 липня чоловік в одних трусах вдерся у купе до жінки, яка їхала разом з неповнолітнім сином. Він побив її та намагався зґвалтувати, погрожуючи побити сина, який прокинувся від криків матері і благав «не бити маму». Жінка змогла вислизнути разом з дитиною від нападника і кинулася по допомогу до провідниці, але та не зреагувала. Нападник гнався за жінкою. Допомогу постраждала змогла отримати тільки зчинивши галас у сусідньому вагоні. Після цього начальник поїзду дав розпорядження, щоб правопорушника охороняли і не дали його втекти. По прибутті у Київ нападника затримала поліція.
❓ Що ж відбувається у голові людей, які кажуть “жертва сама винна”? Щоб розібратися у причинах такої поведінки і знайти шляхи її виправлення, потрібно глибоко зануритися у людську природу. Попереджаю, текст не короткий, але обіцяю, що весь шлях того вартує.
Звинувачення жертви (#віктимблеймінг, англ. victim blaming) — соціальне явище, коли жертву насильства, злочину, або нещасного випадку звинувачують у її нещасті, покладаючи на неї усю (або майже усю) відповідальність за ситуацію.
Термін з’явився як реакція на несправедливість. У 1965 році політик Патрік Мойніган написав книгу «Негритянська сім’я: причини втручання держави» (The Negro Family: The Case for National Action). Мойніган вважав, що афроамериканські сім’ї самі винні у своєму важкому становищі і потребують жорсткого врегулювання з боку держави.
Ця книга обурила психолога Вільяма Райана. Вчений зазначив, що Мойніган применшив роль соціально-історичних причин бідності та незахищеності чорношкірих американців, проігнорував тривалий вплив рабовласництва, відмежованості від освіти та державотворення, поклавши усю відповідальність на самих чорношкірих.
👉 У 1971 році Райан опублікував книгу «Звинувачення жертви» (Blaming the Victim), де описав однойменне явище, коли бідних звинувачують у їх бідності, а слабких — у слабкості. Психолог описує «звинувачення жертви» як ідеологію для виправдання расизму та соціальної несправедливості.
Паралельно з ним інший психолог, Мелвін Лернер, помітив, що у свідків трагедій є схильність звинувачувати жертв у їх стражданнях. Він помітив, що його колеги-медики, яких він знав як добрих та освічених людей, часто звинувачували психічно-нездорових пацієнтів у їх стражданнях. Також його дивувало, що студенти звинувачували бідних у бідності, ігноруючи соціальні чи історичні причини.
🧐 Лернер хотів зрозуміти, яким чином жорстокі політичні режими зберігають підтримку населення, і як люди приймають соціальні норми та закони, що спричиняють страждання і нещастя.
У 1966 році разом з колегою Керолайн Сіммон вчений поставив експеримент, де свідкам показували відеозапис навчання, відзнятого за участю акторів, в процесі якого учнів за допущені помилки карали ударами електричного струму. Вчений помітив, що свідки схильні принизливо висловлюватися про “учнів”, яких били струмом, і чим сильнішими були їх страждання, тим більше зростало приниження. Але коли свідкам казали, що жертва отримає компенсацію за свої муки, свідки не засуджували її.
У дослідженні щодо розіграшу винагород, психолог помітив, що спостерігачі сприймали переможців як морально кращих, навіть знаючи, що вони були обрані для винагороди випадковим шляхом. В учасників експериментів просили висловити свою думку про людей на фотографіях. Коли спостерігачам повідомляли, що люди на фото виграли в лотерею, вони наділяли їх більш позитивними рисами, в порівнянні з групою, якій це додаткове повідомлення не робилося.
👉 Мелвін Лернер встановив, що для більшості людей є нестерпною думка про те, що нещастя може статися з будь-ким абсолютно незаслужено.
Досліди показали, що для психологічного благополуччя людям необхідна віра в те, що світ, в якому вони живуть, є справедливим. Таким, де за дії чекають передбачувані наслідки, де усі люди заслужили своє становище. Адже люди щоденно зіштовхуються з прикладами страждань, яким немає пояснення, і їх свідомість потребує виправдання такої неприємної картини.
У монографії 1980 року «Віра у справедливий світ: Фундаментальна омана», Лернер узагальнив, що в ситуаціях, коли учасники могли зменшити страждання жертви, вони співчували їй. Але в разі, коли учасники не могли допомогти жертві, вони приписували їй негативні риси.
ℹ Омана справедливого світу (або віра у справедливий світ, англ. just-world fallacy/theory) — когнітивне упередження, що усі люди отримують тільки те, що заслужили. Тобто, переконання що світ влаштований абсолютно справедливо і всі хороші люди отримують винагороду, а погані — покарання. Це переконання може призводити до виправдання людських нещасть, бо вони його «заслужили» («Jedem das Seine» — «Кожному по заслугах», надпис над воротами концтабору Бухенвальд).
З того часу, багато інших дослідників відтворили та підтвердили результати. В цілому, науковці встановити, що люди схильні тлумачити несправедливу подію, як наслідок поведінки та рис характеру жертви, і тим самим одночасно звинувачують та принижують її.
👉 Адже, за переконанням спостерігачів, у справедливому світі невинні не можуть страждати. Свідки підтримують віру у справедливість шляхом зміни своїх уявлень про особистість жертви. Тобто, тлумачать нещастя так, ніби жертва його заслужила. Можливо, це спроба знецінення іншої людини, щоб розірвати з нею “емоційний зв’язок”, перестати співчувати і, як наслідок, почувати себе краще.
Дослідження реакції на постраждалих від насильства, бідності, хвороб і нещасних випадків — всі підтверджували зв’язок між вірою у справедливий світ та схильністю звинувачувати жертву.
Три важливих приклади:
1. Ставлення до жертв сексуального насилля. У експерименті Лінди Калі, науковці надавали двом групам учасникам розповідь спілкування чоловіка та жінки. Розповіді були абсолютно однаковими, окрім кінцівок: в тексті для однієї групи вона була нейтральною, а для другої — закінчувалась зґвалтуванням жінки. Учасники другої групи зазначили, що зґвалтування в кінці було неминучим і звинуватили поведінку жінки. Ці результати багаторазово підтверджені, в тому числі дослідами, де використовувалось дві кінцівки: освідчення та зґвалтування. В обидвох випадках більшість піддослідних підтвердили, що по тексту було помітно, що “все до того йшло” (пов’язано з когнітивним упередженням — “розум заднім числом”, англ. hindsight bias). [9]
2. Ставлення до бідних. Сильна віра у справедливий світ пов’язана зі звинуваченнями бідних у бідності, в той час як слабка віра — зі здатністю бачити зовнішні причини бідності, включно з чинною політикою та станом економіки.
3. Ставлення до хворих. Наприклад, віра у справедливий світ пов’язана з більшим приниженням і звинуваченням жертв СНІДу.
Дослідники виявили кореляцію між вірою у справедливий світ та прихильністю до ультраправої політики і/або релігійного консерватизму (примітка автора: висновки стосуються саме радикальних представників, і ще не встановлено, що є причиною, а що наслідком).
Більшість досліджень цього феномену показують його негативні наслідки для суспільства. Проте є дослідження, які розглядають інший бік — позитивний вплив на особисте психічне здоров’я. [14] Віра у справедливий світ асоціюється з кращим задоволенням життям та добрим станом і меншим впливом депресії. Така віра наче бар’єр захищає від стресу у повсякденному житті. Деякі дослідники визначають її як “позитивну ілюзію”.
☀ Що тут порадити?.. Зняти рожеві окуляри! Зняти їх кожному з нас. Так, за це є розплата — відсутність психологічного комфорту. Але як інакше? Як подолати несправедливість у світі, якщо вірити, що світ вже є справедливим? Тому нехай нам буде трішки морально незручно. Бо винагородою за це є безпека, здоров’я і життя оточення. І про це варто #говорити, адже чим більше людей погодиться на цю маленьку жертву комфортом, тим безпечнішим стане життя усіх!
Віталій Жилак
