Повага
Колонки

Не треба було там-тоді-так ходити-бути-народжуватись

Це травень 2017 року. Кілька днів вдома, окуляри, пластир, як в пірата, щільний тональний крем, заднє сидіння таксі, “ні, давай зустрінемось за пару тижнів”, “ні, скайпом не зручно”.

Хтось з перехожих і знайомих ховав очі, хтось ледь приховував усмішку, хтось призирливо підтискав губи. Більшість з цих поглядів, жіночих, чоловічих, самі розповідали свої історії про непокаране насильство по відношенню до жінок.

Про бездіяльність влади.
Про мовчання сусідів, родичів і друзів.
Про хамство поліції.
Про “сама винна” , “провокувала” ,” не треба було там-тоді-так ходити-бути-народжуватись”.

На моєму фото — лише побічний результат планової операції. Дріб’язок і пару тижнів дискомфорту, на відміну від тих, хто ховає справжні сліди побиття роками.

Жінок б’ють просто тому, що можуть.
В Україні це часто безкарно.

Влада не чує. Натомість кожен з нас чує це за закритими дверима сусідів, бачить в постах соцмереж і новинах. Часто надто пізно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 25 тисяч голосів: як українки/ці об’єднались на підтримку Стамбульської конвенції

Схожі записи

Як стають сексистами

Юлія Фомічова

Я знову вагітна

Анастасія Федченко

Закриті політичні й бізнесові чоловічі клуби активно знищують країну