Дивитися серіали про сильних жінок цікаво з кількох причин. По-перше, спостерігаєш за яскравою особистістю. По-друге, слідкуєш за тестуванням різних життєвих ситуацій і дивишся, які стереотипи доводиться долати героїням.
Нажаль, головний стереотип, який просувають серіали про сильних жінок, – «сильна жінка – нещасна доля» часто є неподоланим у самому кінематографі. У більшості таких героїнь вперто не налагоджене особисте життя. Напевно, це скоріше претензії до законів жанру, адже потрібно глядачеві дати якусь інтригу. Але між тим, складається враження, що якщо ти сильна жінка і робиш блискучі успіхи у кар’єрі, то радісне сімейне життя тобі просто не світить. З тобою розлучаться і заберуть дитину, докоряючи, що ти вибрала роботу замість сім’ї, з тобою буде складно спілкуватися і взагалі скільки не пробуй, а нічого не вийде.
Але потроху з’являються і інакші серіали про сильних жінок та сюжети, в яких творці дозволяють героїням бути не лише розумними й самодостатніми, а цілком щасливими у житті, яке вони свідомо обрали.
«Кістки» (Bones)
Темперенс Бреннан – антрополог, автор детективних романів, має три докторських ступені, володіє кількома видами бойових мистецтв, займається полюванням та дайвінгом. Її напарник – агент ФБР Сілі Бут. Разом вони розслідують справи, де убитих складно ідентифікувати. Начебто, стандартний детектив. Але у шоу є багато гендерних аспектів, які роблять його особливим.
Доктор Бреннан увесь час віддає роботі, вона має вийнятковий склад розуму, завжди каже те, про що думає. Вона атеїстка та вірить лише науковим доказам. Самодостатня, стверджує, що ій не потрібні постійні стосунки: з чоловіками вона зустрічається суто для задоволення біологічних потреб. Темперенс не вважає, що кожна дівчина повинна приміряти на себе роль дружини та матері. Але незважаючи на свої прогресивні погляди Бреннан поважає родинні цінності, радіє щастю друзів, щиро співчуває людям, допомагає їм. Образ героїні трансформується, із часом і сама Темперенс стає дружиною і мамою. Для неї шлюб – це «не передача жінки у власність чоловікові», як вона заявляє під час власного весілля, а рівноправне партнерство.
Оточуючі часто не сприймають розум доктора Бреннан як те, що робить її цікавою, унікальною особистістю. Навпаки ж вважають, що це заважає їй спілкуватися з людьми.
Спостерігати за пригодами і стосунками Бреннан та Бута справді цікаво. Крім цієї пари, своєрідні відносини скаладаються і в інших героїв, в серіалі програються ситуації, які демонструють, що шлюб, батьківство, кохання можуть бути різними проте щасливими і взаємозбагачуючими. У жовтні в ефір виходить вже одинадцятий сезон шоу.
«Всередині Емі Шумер» (Inside Amy Schumer)
Хтось може здивуватися, побачивши цей серіал у списку. Адже він при побіжному перегляді може викликати добрячий бат-хьорт у феміністок. Але, якщо придивитися, це дуже правильний серіал. Стенд-аперка Емі Шумер, яка створила повністю це шоу і грає в ньому, вже сама по собі явище мало не унікальне: жінок, які виступають у жанрі стенд-ап буквально одиниці.
Серіал не має певної сюжетної лінії, він знятий у жанрі «скетч», тобто замальовки: у кожній серії показується набір епізодів у стилі «англійський гумор». Туди входять як зіграні епізоди, так і інтерв’ю людей на вулиці, шматки стенд-ап виступів та «глибокі» інтерв’ю з різними героями.
Емі Шумер – це жінка, яка відкрито говорить про секс. При чому так, як є, не добираючи виразів. Вона жартує щодо необхідності голитися, щодо членів і порно-фільмів. Але найбільше мене підкупив і переконав у насправді глибокій «гендерності» серіалу, виступ Емі Шумер, де вона говорить щось на зразок: «Американки, ви пам’ятаєте смак білого хліба? Білі американки, коли ви востаннє його їли? Це така штука, яку колись ми споживали, намазували джемом і їли на сніданок…».
Емі жартує про політкоректність і комусь вона може здатися геть неполіткоректною і такою, що ображає жінок. Але якщо вслухатися в ці жарти, можна збагнути, що глузує над вона з нав’язаною «справжньою жіночностю», коли жінка має бути такою собі розмальованою недалекою курочкою.
Серіал зібрав гору критики від російської та української аудиторії, але від його перегляду можна отримати величезне задоволення.
«Тіло як доказ» (Body of proof)
Ще один серіал про високо фахову спеціалістку, яка більшість робочого часу проводить на одинці із трупами. Меґан Хант – успішна судмедекспертка, яка співпрацює з поліцією і ФБР у розкритті всіляких злочинів. Її майстерність настільки висока, що вона може дозволити собі бути справжньою колючкою, ігнорувати керівництво і вести себе геть не ввічливо. Меґан блискуче розслідує злочини, почувається цілком самодостатньою і має загострене відчуття справедливості.
Героїня завжди при повному параді: чудово одягнута і на каблуках. Вивести її з рівноваги практично неможливо. Та є у неї й болючі місця. Чоловік розлучився з нею через її пристрасть до роботи, відсудив дитину і зробив так, що жінка практично цю дитину не бачить. Та й донька налаштована проти мами після татової «обробки». Всі три сезони Меґан вибудовує стосунки з донькою.
А ще є батько, який покінчив життя самогубством, коли героїня була геть малою. І мама, з якою у Меґан теж не складається.
Коротше кажучи, на тлі неймовірно успішної професійної діяльності, у героїні геть погано із особистим життям: нема ні друзів, ні коханого, ні нормальних стосунків із сім’єю. Схоже, це плата за можливість бути «сильною жінкою».
Серіал «Тіло як доказ» цікавий ще тим, що героїня – зовсім не молоденька красунька, а вже зріла жінка під 50. А серіалів зі зрілими жінками-героїнями не так вже й багато. Та попри вік, Меґан виглядає блискуче, не боїться пригод і налаштовує особисте життя. Що їй, зрештою, у останній серії і вдається.
«Сотня» (The 100)
Після ядерної катастрофи, яка буцімто мала винищити все живе на землі, з космічної станції, яка стала прихистком для тисяч врятованих людей, на землю скидають сто підлітків. Малолітні злочинці мусять дізнатися, чи придатна земля для життя, адже запаси космічної станції «Ковчег» вже виснажилися. На землі підлітки стикаються із залишками людства, яке живе за своїми законами. Ось тут і починаються криваві пригоди.
Попри те, що лідером підлітків начебто став найстарший хлопець, проте фактично усім керує дівчина на ім’я Кларк. Зрештою, навіть люди з «Ковчега», яким удалося приземлитися більш-менш цілими, починають розуміти, що лідером є Кларк, а не їхня канцлерка.
А на землі давно керують жінки. Вони ведуть армії на війни, приймають безкомпромісні рішення, коротше, є тими самими чоловіками… тільки жінками.
Жіночі мордобої, секс для розслаблення, ні хвилини слабкості для жіночої статі – це все «Сотня». Шкода, що жінки тут всього лише копіюють чоловічу поведінку, а не гнуть свою жіночу лінію.
Серіал має багатенько ляпів, але дуже захоплюючий. Тож на сценарні ляпи і нелогічності можна закрити очі і полоскотати трішки собі нерви.
Режисером фільму є чоловік, Джейсон Ротенберг. Але розгадка криється у тому, по чиїй книжці знято серіал. І це, звісно ж, жінка – Кес Морган.
«Ріццолі і Айлз» (Rizzoli & Isles)
Ще один серіал про жінок-як-чоловіків-але-з-нюансами – це детективний фільм «Ріццолі і Айлз» про двох подруг Джейн Ріццолі та Мару Айлз, які працюють у бостонській поліції. Одна – як детектив, інша – як головна судмедекспертка.
Серіал має багато сюжетних нестиковок, але все ж дуже захоплюючий і цікавий нам з точки зору підняття гендерних проблем. На тлі гостросюжетного детективу, на екрані раз у раз піднімаються проблеми сексизму, в тому числі і робочого. Героїні активно реагують на різні звернення, на зразок «baby» під час робочого процесу, а хлопок по задниці обертається цілим скандалом. Хоч жінки і реагують на такі прояви сексизму, але тут уже як в житті: жіноча реакція часто «вилазить боком», бо тоді героїнь звинувачують у агресії чи непотребній поведінці.
Таких нюансів дуже багато. Серіал ніби артикулює ті прояви сексизму, які більшість з нас звикла не помічати. Коли колеги-чоловіки називають суперечку двох героїнь «бабською гризнею» («catfight»), жінки резонно зауважують: «Тобто суперечка між двома жінками-колегами – це бабська гризня?». На збірний образ “babies” з вуст чоловіків, героїні миттєво реагують: «Здається, з вами працюють жінки старше 18». Таким чином, серіал наче вдягає нас у «гендерні окуляри». Він не лише звертає увагу на моменти прояву неповаги до жінок, але й пояснює, чому це є неповагою.
І ще, звісно, «Ріцоллі і Айлз» розповідає про жіночу дружбу. І не лише на прикладі головних героїнь. Другорядні героїні теж готові пожертвувати собою заради подруг.
З особистим життям у героїнь стандартно: його нема. А якщо і накльовується щось справжнє, то постає нелегкий вибір: «жіноче щастя» з дітьми, чоловіком і господарством чи робота, якою гориш.
За лаштунками виробництва серіалу прогнозовано, є дві жінки: Джанет Тамаро і авторка детективних романів Тесс Герітсен.
«Чужоземка» (Outlander)
Усім противникам фемінізму я пропоную глянути серіал «Чужоземка», де дуже красномовно показано, яким був світ до його появи, і ким була жінка у тому світі.
Сюжет фантастичний: медсестра Клер після другої світової війни через портал у часі потрапляє з Англії 20 сторіччя у Шотландію 18 сторіччя. Завдяки тому, що чоловік місіс Клер Бічем є істориком і любить про це поговорити, панянка досить непогано розуміє епоху і майже без проблем вливається в неї.
Однак життя Клер у Шотландії сповнене небезпек. По-перше, вона англійка на шотландській землі в розпалі протистоянь. По-друге, вона «перебіжчиця» до шотландців в очах англійців. По-третє, вона жінка. Клер проживає низку пригод і знаходить у минулому нового чоловіка: гарячого Джеймі, чиє тіло стало предметом захоплених коментарів від глядачок.
Серіали прро сильних жінок цікаві не лише тим, що вони красиві та захоплюючі. Так, у цьому серіалі продемонстровано як можна, будучи жінкою і лишаючись в межах «традиційної» жіночності, провертати доволі-таки серйозні справи. Клер потрапила у ті умови, де її «чоловічі» риси характеру і модель поведінки демонструвати заборонено звичаєвим правом, тож їй лишалося діяти виключно у визначених рамках.
Серіал знято за однойменним романом американської письменниці Діани Геблдон.
«Покличте повитуху» (Call the Midwife)
Атмосферний серіал про команду жінок-акушерок, які працюють у бідних кварталах Лондона. Серіал дуже гарно передає дух епохи, навіть колористика відповідає плівкам того часу.
Дізнавшись про нього, можна очикувати стандартного ходу: жінка пробиває собі шлях серед колег-чоловіків, які не визнають її як спеціалістку. Але серіал не про це.
Перш за все, серіал про доброту, любов, самовідданість і співпереживання. Якщо у інших шоу жінці для того, аби пробитися, треба бути цинічною, незламною і без права на сльози (тобто слідувати стереотипній чоловічій моделі поведінки), то у «Покличте повитуху» жінка проявляє емоції, любов і підтримку, і це допомагає змінювати світ. Принаймні, у першому сезоні саме любов витягає з того світу не одну живу істоту.
Неодноразово у серіалі піднімається питання домашнього насилля, і головна героїня Дженні та її колеги намагаються врятувати жінок із біди.
Показова фраза цього серіалу, яка може його описати, звучить у сцені, коли хтось називає акушерок героями. Але акушерки заперечують: хіба ми герої? Герої жінки, які виношують, народжують і вирощують дітей. При цьому тягнуть на собі все.
Тож цей серіал також про жінок-героїнь. І якщо інші серіали про сильних жінок «оспівують» жінок, котрі ведуть себе у чоловічому світі на рівні з чоловіками, то в цьому проекті героїням запропонували шлях «жіночого сценарію».
Створили серіал жінки: режисерка Філіпа Лоуторп за мотивами автобіографічної книжки Дженіфер Уорф.
«Майстри сексу» (Masters of Sex)
Продюсерка та сценаристка Мішель Ешфорд екранізувала однойменну книгу-біографію, що розповідає історію Вільяма Мастерза та Вірджинії Джонсон – американських дослідників, які вивчали цикли сексуальниї реакцій людини у 1950-60-і роки.
Білл – відомий гінеколог з бездоганною репутацією, Вірджинія – його секретарка. Колишня співачка, а нині двічі розлучена домогосподарка з двома дітьми, Вірджинія зовсім не така, якою суспільство того часу хотіло бачити жінку. Вона не шукає чоловіка, її головний план на майбутнє – успішна кар’єра. Секс для неї – це лише секс, а не привід для нових стосунків.
Гострий розум, розкутість, щирість та уміння знаходити спільну мову з людьми допомагають Вірджинії побудувати кар’єру: вона здобуває освіту, стає досліднецею – нарівні з Біллом. Вона розуміє важливість своєї праці та робить важкий для матері вибір – ставить дослідження на перше місце і увесь вільний час проводить в лабораторії, а не з дітьми. Заради кар’єри Вірджинія відмовляє своєму коханому, коли той пропонує ій одружитися та переїхати з ним до іншого міста. Її постійно засуджують, називають поганою матір’ю, і навіть в інституті, де вона працює, колеги не сприймають ії серьйозно – не тільки чоловіки, але й жінки.
Так як мова про серіали про сильних жінок, зауважимо, що Вірджинія – не єдина сильна героїня «Майстрів сексу». Є й інші яскраві персонажі. Наприклад, дружина Білла Ліббі. У той час, коли у суспільстві вважають, що чоловік, діти, гроші та великий будинок – все, що потрібно жінці для щастя, Ліббі зізнається, що їй цього недостатьньо. Вона каже, що в одній лише ролі матері та дружини вона нещаслива, не може знайти своє місце у житті.
Інша героїня – гінеколог Ліліан ДеПолл – працює над програмою, яка може врятувати життя тисяч жінок. Але доктор ДеПолл не може отримати фінансування, бо колеги-чоловіки дискримінують її, не визнають її професіоналізму, не вважають її працю важливою. Навіть пацієнтки відмовляються в неї лікуватися, бо думають, що жінка не может бути такою ж гарною спеціалісткою, як чоловік.
У драмі часто акцентується увага на темі гендерної нерівності, і сценарісти подають яскраві приклади того, як і для чого треба боротися з цим явищем.
«Агент Картер» (Agent Carter)
Комікси теж не стоять осторонь під час переосмислення гендерних ролей. Пеггі Картер – агент секретної організації «СНР» (Стратегічний науковий резерв) та подруга супергероя Капітана Америка. У роки Другої світовой війни Пеггі разом з Кепом брала участь у багатьох бойових операціях.
Після зникнення Капітана Америки та закінчення війни Пеггі повертається до роботи у «СНР». Назважаючи на те, що Картер – справжній боєць та хороша агентка з вийнятковими детективними здібностями, директор та колеги з «СНР» не помічають її. Вона, єдина в організації жінка, змушена займатися паперовою роботою та приносити в офіс обіди. Справжня робота в Пеггі з’являється, коли по доромогу до неї звертається Говард Старк – відомий винахідник та мультимілліонер. Пеггі повинна провести власне секретне розслідування, щоб з’ясувати, хто викрав зброю Старка та зробив з нього ворога Сполученний Штатів.
Якщо ми говоримо про серіали про сильних жінок, то тут дуже цікаво зображене життя жінок середини ХХ століття. Ми бачимо, як Пеггі кожен день бореться з проявами сексизму – на роботі та за межами офісу «СНР». Незважаючи на те, що героїня рятує життя мільйонів людей, уся слава достається чоловікам, бо ніхто не вірить, що саме вона – жінка – врятувала Нью-Йорк від террористів.
Серіал «Агент Картер» входить до Кінематографічного Всесвіту Marvel. Сценарій написан Крістофером Маркусом та Стівеном МакФілі, що брали участь у створенні фільмів про інших супергероїв – Капітана Америку та Тора.
«Помаранчевий – це новий чорний» (Orange Is The New Black)
У головної героїні Пайпер Чепман начебто звичайне життя. Молода й перспективна, живе у Нью-Йорку, займається власним бізнесом, збирається одружитися зі своїм хлопцем Ларрі. Усе змінюється, коли її наздожинає минуле. Десять років тому Пайпер зустрічалася з наркодилеркою Алекс Воуз, якій одного разу допомогла провезти контрабанду через кордон. Пройшло багато часу, але ця справа потрапила до поліції: Воуз заарештували і вона виказала Чепман. Так Пайпер і опинилася у жіночій в’язниці в Лічфілді.
Образів сильних жінок у цьому шоу безліч. Усі – дуже яскраві. Головна героїня вимушена пристосувуватися до життя у тюрмі, намагаючись залишитися тією ж людиною, якою була до арешту. Не можна сказати, що Пайпер викликає до себе симпатію, але вона вольова, рішуча та цілеспрямована – з цим не посперечаєшся. Найкрутіша з усіх – Руда (росіянка Галина Резнікова), яка завідує кухнею та поставляє ув’зненим дрібну контрабанду – косметику, солодощі. Дівчата для неї наче родина, вона піклується про них та захищає.
З другорядних персонажів заслуговує уваги Софія Бурсет – трансгендерна жінка, яка постійно має доводити всім, що вона така ж сама, як інші. У в’зниці відбуває покарання колишня монашка, відлучена від церкви через участь у різніх суспільних протестах. Велика Бу – лесбійка, від якої відвернулися батьки через її сексуальну орієнтацію та небажання виглядяти так, як інші дівчата (замість суконь та спідниць Бу обрала рвані джинси та майки-алкологічки). Одна з ув’язнених скоїла тяжкий злочин: вбила чоловіка, бо той побив та зґвалтував дівчинку-підлітка, якою вона опікувалася.
Серіали про сильних жінок часто звертають увагу на дуже серьйозні проблеми, такі як насильство у сім’ї, сексизм та ейджизм, дискримінація представників ЛГБТ-спільноти.
Це шоу – хіт від сценариста та продюсера Дженджи Коена, його безумновно варто подивитися. В основі сюжету – реальні події, описані в автобіографічній книзі Пайпер Керман. Критики кажуть, що такого на американських каналах ще не було.
Анастасія Мельниченко
Наталія Тонких
