Журналістка чи журналіст, або як варто використовувати фемінітиви

Моя подруга з Польщі вивчала етнологію, коли ж вона казала, що за освітою “етноложка”, то люди, зазвичай, або усміхалися, або перепитували. Якось, розмовляючи з дівчиною, яка працювала в аптеці, я запитала, як давно вона вже працює фармацевткою. Вона спочатку сказала: “Фармацевткою? – Прикольно”, а далі вже і відповідь на запитання. Деякі слова, наприклад, письменниця, вчителька, вихователька, прибиральниця дуже прижилися у повсякденному вживанні. Слова ж, на кшталт, професорка, викладачка, президентка, фотографиня часом “ріжуть” вуха через те, що їх не часто використовують.

Якщо ж звертатися до групи людей, де є і чоловіки, і жінки, то майже завжди говорять студенти, педагоги, лікарі, прибиральники тощо. Явище, коли загальний чоловічий рід застосовується на позначення і жінок, і чоловіків, коли вихідною точкою в мові мислиться чоловік, називають андроцентризмом (від грецької andros – чоловік). І якраз це властиве українському суспільству.

У випадках, коли спеціально хочуть наголосити, що це жінка, або що серед групи людей є жінка, вживають: жінка-міліцейський, жінка-політолог, жінка-економіст. Або ж просто жінка, як у заголовку УП “Нацбанк очолила жінка” (хоча після зауважень вони виправили на “Нацбанк вперше очолила жінка”).

Я, наприклад, маю диплом магістра, у редакційному посвідченні я журналіст, хоча пригадую часи, як в шкільних зошитах чи студентській заліковій можна було ручкою дописати закінчення жіночого роду. І тоді виходила учениця і студентка.

То чому ж фемінітиви для деяких є неприйнятним модерном (хоча, насправді, і зовсім не модерном, але про це далі), ще комусь звучать мовнонеправильно, а для інших є на рівні “з тебе пре фемінізмом”?

Як говорять у світі?

У підручнику «Гендер для медій» зазначається, що існує поняття мовної політики. Це ідеологічні постулати і практичні дії, спрямовані на врегулювання мовних відносин у країні (наприклад, питання двомовності) або розвиток мовної системи в певному напрямі (наприклад, гендерне реформування мов чи реформи правопису). У 1990 році Рада Європи прийняла рекомендацію про усунення сексизму з мовного вжитку, закликавши медіа користуватися вільною від сексизму мовою. У 2010 році вона прийняла чергову резолюцію про боротьбу із сексистськими стереотипами в медіях.

Впровадження гендерно паритетної мови може відбуватися кількома шляхами: завдяки стратегії фемінізації (як німецька), завдяки стратегії нейтралізації (англійська), або за змішаною стратегією, яка поєднує ці дві (французька мова), – вказують авторки підручника.

Так, в англійській слова із коренем man (чоловік) замінюють словом person (людина), замість policeman чи fireman радять вживати officer і fire fighter. Німецька ж, навпаки, зазнала фемінізації і назви людей за професією чи родом зайнятості подають у чоловічому та жіночому родах. Наприклад, Lehrfrauen und Lehrlinge (учениці й учні), на письмі вживають паралельні форми через слеш Lehrer/innen – викладачі/ки, або ж в дужках Student(in) – студент(ка). Також можуть на позначення загального роду вживати жіночий StudentIn – студентКа, LehrerIn – викладачКа.

Дослідниця та лінґвістка Олена Синчак у статті «Як мова вбиває експерток» зазначає, що слов’янським мовам властиве вживання фемінітивів, адже у цієї групи мов розвинулася розгалужена система суфіксів для творення назв жінок. «Ще 50-60 років тому в Чехії точилися гарячі мовознавчі дискусії про те, як правильно казати Pani doktor mi poradila чи Pani doktorka mi poradila. Але вже в сучасній Чехії прийнято вживати фемінітиви, і тільки старші люди ніяк не позбудуться звички говорити pani doktor», – пише Олена Синчак. Також вона додає, що і в словацькій фемінітиви присутні як в публіцистичній, так і в розмовній мові. «Суфікси, за допомогою яких творяться фемінітиви (-к, -иця, -иня  в українській мові та –k, -ini/-yni в польській), є історично закоріненими та продуктивними, тобто, від них утворюється значна кількість нових слів», – наголошує дослідниця.

20 листопада з’явилося повідомлення, що у Вологдському державному університеті (Росія) заборонили вживати слово «студентка» у внутрішніх та офіційних документах. Так, всі, хто там навчається, тепер тільки «студенти». Доктор філологічних наук, професор Гурій Судаков заявив агентству «СеверИнформ», що нововведення суперечить нормам сучасної російської літературної мови: «Це граматичне правило, є позиції, пов’язані з чоловічим та жіночим родом, які застосовують до назв професій чи соціального статусу. Наприклад, «работник–работница» – це нормально, «профессор-профессорша» – ні, тому що профессорша – дружина професора. У цьому випадку жінка може бути тільки профессором. Щодо слів «студент-студентка» – це так само як і «работник-работница», давно можливо, допустимо і ніколи не змінювалось» – наголосив професор. Гурій Судаков покликався на «Словник сучасної російської мови в 17 томах» та на «Малий академічний словник», в яких є дві статті: «студент» і «студентка». Натомість, як передає “Дождь”, в університетських наказах вже зустрічаються формулювання на кшталт «Надати студенту академічну відпустку по вагітності та родам».

Що ж з українською мовою?

Мовознавиця Марія Брус зазначає, що нові тенденції у формуванні іменників-назв жінок з’явилися на початку XXI століття. Давніми ж і незмінними тенденціями творення фемінітивів є додавання суфіксів до маскулінітивів (слів чоловічого роду). Деякі слова утворилися ще у дописемний період. Єдиними винятками, коли жіночі іменники не були утвореними від чоловічих, є кілька прикладів з минулих століть: берегиня, породілля, невістка, вдова, мати, баба, діва тощо. Унікальним є слово доярка, від якого утворилося слово дояр, – зазначається у підручнику “Гендер для медій”, – це сталося після того, як професію механізували. “Інший незвичний приклад — слово медбрат. Воно хоч і побутує в розмовній мові, проте, в офіційних документах значиться як медсестра”.

Доктор філологічних наук, професор Олександр Пономарів у своєму блозі на ВВС Україна пише, що доцільно вживати жіночі відповідники назв професій. «Коли чоловічі посади чи професії опановують жінки, то утворюються й слова на позначення їх: директорка, завідувачка, лікарка, організаторка. Так само дизайнерка, лідерка, прем’єрка». Також на запитання як потрібно писати, якщо головою облдержадміністрації призначили жінку (приклад Ірини Сех у Львові), то Олександр Пономарів пише: «Спочатку треба сказати: новим головою обласної адміністрації призначено Ірину Сех. А далі: нова голова обласної адміністрації заявила, сказала, повідомила тощо».

У своєму ще одному записі доктор філологічних наук пише: «Продавчиня» звучить набагато краще, ніж «продавщиця». Порівняймо: «кравчиня» від «кравець», як «продавчиня» від «продавець». «Фотографиня» – незвично, але відповідає законам українського словотвору, і до цього слова можна звикнути».

У своїй же книзі «Культура слова» Олександр Пономарів також писав: «У засобах масової інформації досить часто можна почути й прочитати: перед мікрофоном журналіст Леся Чорна; гостей привітала вчитель української мови; ваша кореспондент взялась перевірити ці факти; Софія Русова — письменник, історик, педагог, викладач, громадський діяч. Такі конструкції суперечать морфолого-стилістичним нормам української мови. Вони є наслідком невмотивованого перенесення рис офіційно-ділового стилю (де підкреслюється не стать людини, а її службове чи суспільне становище) на художнє, публіцистичне та розмовне мовлення».

Олександр Пономарів зазначає, що поміж іменниками — назвами професій, звань, посад є чимало слів, уживаних у формі чоловічого роду для позначення й чоловіків, і жінок: академік, інженер, кандидат, педагог, президент, ректор. За його словами, це пояснюється тим, що колись такі професії мали тільки чоловіки. У міру набуття їх жінками з’явилися жіночі відповідники: бандуристка, доповідачка, лікарка, організаторка тощо.

«Слова авторка, аспірантка, дописувачка, журналістка, контролерка, лекторка, редакторка та інші зафіксовані в словниках, цілком нормативні. Отже, їх можна і треба вживати: перед мікрофоном журналістка Леся Чорна, ваша кореспондентка взялася перевірити ці факти; Софія Русова — історик, педагог, письменниця, викладачка, громадська діячка і т. д.», – пише доктор філологічних наук.

Натомість, у мові активно використовують назви в жіночому роді, зазвичай, тільки низькокваліфікованих чи низькооплачуваних занять: прибиральниця, кухарка, домогосподарка, покоївка, манікюрниця, офіціантка. Такі ж слова як професор, ректор, науковець на думку неприхильників фемінітивів, звучатимуть не так статусно.

У підручнику “Гендер для медій” зазначають, що якщо враховувати, що чоловіки встановлюють норму: юридичну, культурну, релігійну тощо, то назва чоловічого роду “звучить” компетентніше, авторитетніше і без емоційних конотацій, жіночі ж назви видаються применшувальними і статусно нижчими.

Олександр Пономарів у своїй книзі “Культура слова” також писав про такі випадки. “Дехто висловлює міркування, що, наприклад, слово поет (коли йдеться про жінок) слід застосовувати до видатних митців слова, а поетеса — до пересічних майстрів віршування. Погодитися з цим важко. Славетна поетеса античного світу Сапфо (VII—VI ст. до н. е.) не втрачала в славі через те, що греки звали її не пойетес «поет», а пойетріа «поетеса». Та й в українській мові слова поетеса, поетка означають «жінка, що пише вірші». А вимір її таланту позначаємо епітетами геніальна, велика, видатна, відома, знана тощо: «Наші критики ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літераторів, і літераторок; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за це спасибі» (Леся Українка); «І досі в годинах утоми і нудьги відчуваю два бажання, і бореться душа поетки з душею «громадянки» (Уляна Кравченко).

Як же утворюються фемінітиви в українській мові?

Зображення з підручника “Гендер для медій”

Приклади (не)вживання фемінітивів у медіа

Кілька років тому я аналізувала журнал “Країна” на вживання іменників жіночого роду, що позначають рід зайнятості. Ось кілька прикладів: Любов, культуролог; Тамара Марценюк, соціолог; літературознавець Віра Агеєва; Оксана Кротюк — літературний редактор журналу «Малятко»; кандидат мистецтвознавства Оксана Король; директор музейного комплексу мистецький арсенал Наталія Заболотна; перший заступник глави Адміністрації президента Ірина Акімова; Зеновія Тканко, кольорознавець, дизайнер одягу, професор Львівської національної академії мистецтв; підприємець, адміністратор у готелі, педагог, hr-менеджер.

У деяких випадках жінки самі себе так представляють: «Я працювала перукарем»; «Два місяці я стажувалася як учитель англійської мови в школах Бразиліїї».

Із фемінітивів вживаються такі: студентка, домогосподарка, школярка, вихователька в садку, Ольга Сумська, актриса; Оксана Забужко, письменниця; «Мрії вокалістки гурту Lama Наталії Дзенків», «Санта Грейс, вчителька молодших класів», «відбулася прем’єра фільму «Тріумф волі» німецької режисерки Лені Ріфенталь».

Схожі тенденції вживання слів на позначення професій та родів зайнятості у жіночому роді і в “Українській Правді. Життя”: повідомила старший науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Ганна Герасименко; як зазначила провідний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАНУ Юлія Галустян; куратор проекту Наталя Ворожбит; Сесілія Мальмстрьом, єврокомісар з торгівлі; дизайнери (йшлося про жінок).

У реченні: «Домогосподарок в Україні по відношенню до всіх працюючих жінок 15-70 років, близько 10%, або 22,5% від числа всіх економічно неактивних жінок (до цієї категорії ще належать пенсіонери, інваліди, безробітні, учні та студентки)» вживають правильні слова на позначення професій та родів зайнятості жіного роді: “домогосподарки”, “студентки”, але не «пенсіонерки», «жінки з інвалідністю», «учениці».

Серед фемінітивів є також слова: журналістка, художниці, дизайнерки, бандуристка.

Ось також кілька прикладів вживання та не вживання фемінітивів на телебаченні.

[rev_slider feminitive1]

Мерліс Геллінґер на основі аналізу структур норвезької, голландської, італійської та іспанської мов зазначає, що не тільки граматичний рід має значення в процесах гендерного реформування мови. Окрім зміни мови важливу роль відіграють, наприклад, прийняті у відповідній мовній спільноті взаємини між статями. Так вона пояснює, що опір проти одночасного вживання жіночого роду в мові зумовлено радше низьким статусом жінки, аніж власне структурними особливостями мови.

Вживання фемінітивів в українській мові не можна назвати неправильним. Мова є гнучкою, деякі слова жіночого роду вже давно у ній вживаються. Проте, використання їх в розмовній та медійній мовах стоїть, звичайно, як за кожною людиною особисто, так і за редакцією.

Для зручності надаємо таблицю з підручника “Гендерний погляд-2”, де є приклади вже утворених фемінітивів.

Таблиця фемінітивів з підручника “Гендерний погляд — 2”

[rev_slider feminitive2]

Юліана Паранько