Жодна жінка нічого не винна

Якось мене сфотографував незнайомий чоловік на вулиці. Став навпроти (я чекала маршрутку на зупинці), по-діловому дістав мобільник, приміряв ракурс, сфотографував і, не підводячи очей, побіг далі. Поза сумнівом, тоді мій образ був підкреслено жіночним: підбори, колготки з вишивкою, довгі стрункі ноги, сукня вище коліна, помітний макіяж, довге волосся. І це був перший раз, коли я чітко усвідомила: нав’язувана. Справжня Жіночність – це така специфічна фіча, яка створена зовсім не на благо жінки. А ще чомусь  відчула себе брудною.

От у дитинстві я була стовідсотковою «комфортисткою». Мене мало цікавили парадні чи блискучі речі, яскраві прикраси. Головним було, щоб одяг створював відчуття затишку. Мого, звісно. Так тижнями носилися якісь бабусині довгі спідниці й хустки загрозливих кольорів, багато сорочок різного ступеня придуркуватості, дивні саморобні прикраси, кросівки, страшні чоботи, які не те що на жіночі, на людські рідко були схожими.

Відповідно, росла я людиною, яку дуже часто намагалися навертати у Справжню Жіночність. Адже час ішов, дівчинка дорослішала, а образ ніяк не складався. Зрештою, під зовнішнім тиском склався він аж в університеті: я нарешті вилізла з джинсів і сорочок, урізноманітнила гардероб відвертими сукнями, спідницями й підборами, зробила зачіску, почала яскраво фарбуватися. Чесно робила все те, що радили мені адепти, які, безумовно, знали краще.

Так я остаточно потрапила у світ Справжньої Жіночності, беззмістовної та безжальної. Тієї, де викладачі заглядають тобі за комір, інструктори намагаються лапати, бо ти «лапочка», незнайомі люди кидають коментарі з сексуальним підтекстом у спину, а перехожі без дозволу знімають на телефони для власних домашніх потреб. Не кажучи про те, як швидко почали ширитися вузькими колами легенди про моє бурхливе статеве життя – у світ, що точно знає, яке місце відвести гарненькій дівчинці у спокусливому одязі. Але біда в тому, що дівчинка не завжди знає, на що йде. І часто зовсім не готова захищатися й відстоювати свою ідентичність у межах відведеного їй місця.

Мені говорили: нарешті ти стала Жіночною! Тепер заживеш! І справді, дещо змінилося: тепер на побачення мене запрошували власники дорогих автомобілів, часом вискакуючи прямо з цих автомобілів, у кафе хтось неодмінно намагався пригостити алкоголем, а за нагоди – і покликати заміж. Нехай тоді мені це здавалося поганим жартом, насправді все було на повному серйозі.  А я не була готова.

Натомість багатьом стало зі мною комфортніше, адже зручний і зрозумілий образ – це автоматично зручна й зрозуміла роль. Тепер очевидно ‒ хто ти, чого ти хочеш. А хочеш ти чоловіка, парфуми і платтячко. Часом я справді хотіла чогось із цього списку. Але до мрій і справжніх бажань сукні й парфуми не мали найменшого стосунку. Як і одруження з бажанням створити справжній і надійний союз. А отже те, що часом я хотіла сукню, не говорило про мене абсолютно нічого.

Проте люди робили висновки саме з образу. Так чи інакше, а образ диктує свідомість: є маса речей, яких від тебе очікуватимуть і вимагатимуть залежно від нього. Ти гарна й жіночна? То звідки цей серйозний вираз обличчя? Звідки складні теми для спілкування? Тобі це не личить, просто більше посміхайся! Де, на Босха, твоя поступливість, милість, недалекість, зручність, передбачуваність, борщ?

Мій експеримент над собою міг тривати. Але одного разу все закінчилося. Зі мною це було так: у якийсь момент виснажливі ігри в людину, яка справді любить ігри, припинилися. Стало очевидно, що мені некомфортно жити під тиском очікувань. Що Справжня Жіночність – не моє, не люблю, не хочу, зрештою, не буду. Що шаблон – штука паскудна, адже покликана зробити щасливим того/тих, хто його формує. Не тебе. Не мене тобто.

Проблема не в тому, що деякі жінки не хочуть відповідати канонам традиційної жіночності. І не в тому, що є багато жінок, яким ці канони подобаються. Питання в тому, чи мала я можливість зробити власний вибір? Чи може бути, що деякі смаки мені хтось колись нав’язав? І головне: як тепер розібратися, що насправді подобається саме мені?

Пам’ятаєте, як у «Матриці» сестер (колишніх братів) Вачовскі? В одній зі сцен першої частини Нео приходить до Провидиці, яка одразу поміж іншим кидає йому фразу: «І не переймайся через вазу!» Він дивується: «Яку вазу?», починає озиратися, зачіпає рукавом вазу, що весь цей час стояла за ним, і та розбивається. «Звідки ви знали про вазу?» – ошелешений Нео. «Думаю, тобі цікавіше інше: чи розбив би ти вазу, якби я не сказала».

А тепер лайфхак, про який не просили. Коли наступного разу вам говоритимуть: щоб бути щасливою, жінка повинна бути

гарною

поступливою

доглянутою

ніжною

усміхненою

слухняною

мовчазною

варити їсти

прибирати

народжувати дітей

носити певний одяг

не сперечатися

надихати

терплячою,

зручною,

тощо,

пам’ятайте, про інтереси й комфорт жінки в таких випадках НІКОЛИ не йдеться. І насправді фраза має звучати так: мені все одно, як почуватиметься жінка, але Я ХОЧУ, щоб вона була:

гарною,

поступливою,

доглянутою,

……

тощо.

Щонайменше ‒ спробуйте бартер: я згодна бути для тебе гарненькою та зручною, якщо ти робитимеш для мене те саме. Принаймні відразу стане ясно, який градус справедливості в цих вимогах. Адже бартер – це майже компроміс, правда ж? Ні? Зате практична користь і слово красиве.

А ще краще, коли наступного разу вам скажуть: «Справжня жінка повинна…», так і передайте від мене: «Жодна жінка нічого не повинна. Отямтеся нарешті».

Ніка Новікова