Наявність наставниць (менторок) на початку навчання в коледжі збільшує позитивний академічний досвід жінок та здатність втримати їх в інженерній професії. Єдина умова: наставницею має бути саме жінка. Відповідне дослідження опублікували вчені кафедри психологічних і нейронаук Університету Массачусетса Тара Деннех та Ніландяна Дашупта.
Дослідниці говорять про те, що наукові та інженерні інновації є життєво важливими для конкурентоспроможності, якості життя та національної безпеки Америки. Однак занадто мало американських студентів, особливо жінок, займаються цими питаннями. У дослідженні, що було опубліковане в квітні цього року, встановлено, що менторство від досвідчених спеціалісток підсилює впевненість жінок, що тільки починають своє навчання, допомагає почуватися на своєму місці в інженерній професії.
Менторство – це наставницькі відносини, які полягають у взаємодії досвідченого наставника/ці та людини, яка знаходиться на початку своєї кар’єри, з метою передачі досвіду та знань, становлення необхідних зв’язків в цій сфері
Жіноче менторство та його вплив на подолання гендерної нерівності тільки починає популяризуватися і в Україні.
“На жаль, жіноче менторство не було частиною культури навколо мене. І якщо бути зовсім відвертою, свої рольові моделі я завжди шукала серед чоловіків. Жінки навколо мене більше говорили про важливість родини, у той час, як чоловіки більше концентрувалися на кар‘єрі та розвитку”, – ділиться своїми думками Ольга Руднева, директорка Фонду “АНТИСНІД”.
Вперше про жіноче лідерство Ольга Руднева почула від Мелані Вервир, яка багато років пропрацювала з Гілларі Клінтон та була засновницею жіночої організації Vital Voices. Тоді вона дізналася, що успішні жінки готові виступати менторками для тих, хто бажає розвиватися у схожому напрямку.
“Моя перша реакція – я згадала, як колись брала інтерв’ю в 15-річної дівчини, яка в 13 років утекла з дому та жила в підвалі. Вона розповідала про батьків, які не мали на неї часу, про їхні шкідливі звички та неможливість жити разом. У 14 років вона завагітніла та принесла новонароджену дитину матері, від якої мала переховуватися в підвалі. Це виглядало нескінченним колом, у якому дівчата не мають рольової моделі та гідного прикладу. Я спитала в неї, що б могло змінити її життя, і вона сказала: «Якщо б я мала когось, до кого могла би тягнутися, моє життя склалося б інакше». Говорячи це, вона навіть звелася навшпиньки до вигаданої людини”, – зізнається Ольга Руднева.
Ольгу так вразила ця історія, що вона й Фонд “АнтиСНІД” розпочав дискусію на тему, як ми можемо змінити ставлення до жінок в Україні: “Це також про те, як ми можемо змінити ставлення самих жінок до себе, зробити наших дівчат більш упевненими та успішними, ідея менторства, натхнення та передачі досвіду була найбільш ефективною. Саме її ми втілили в наш новий проект «Я зможу!». Сподіваюся, ми зможемо започаткувати практику менторства в Україні серед жінок”.
Олена Девіс, радниця з гендерних питань Проектного офісу Міністерства внутрішніх справ України, розповідає, що зі своєю наставницею познайомилася на групі АЛ-АНОН для родин алко- й наркозалежних людей під час щорічної конференції Анонімних Алкоголіків.
“Біля мене сиділа молода дівчина, про яку я подумала, що я б хотіла мати таку наставницю. Вона якраз повернулася з Америки, звідки й пішла ця програма, і говорила дуже мудрі речі. Я взяла в неї номер мобільного, а потім, коли ми зустрілися, попросила бути моєю наставницею. Вона почала зі мною проходити кроки, ми зустрічалися, і я не почувалася набагато старшою. Вона також мала свою наставницю, до якої могла завжди звернутися”, – розповідає Олена Девіс.
За словами Олени, принцип наставництва – працювати по кроках, читати літературу й допомагати у вирішенні проблемних питань. Водночас, як згадує жінка, це не були поради: “Вона завжди говорила про свій досвід або пропонувала декілька рішень, які були дуже полярні. Вибір я робила сама. Потім, коли я пройшла 4 кроки, на групі до мене підійшла мама наркозалежної доньки й попросила мене стати наставницею. Я з нею почала працювати за тією самою методикою, яку показала моя наставниця. Я розповідала про свій досвід, помилкові очікування, перемоги тощо. Якщо в мене виникали питання і я не знала відповіді, я зверталася до своєї наставниці, а потім поверталася з інструментами, які допомагали іншій людині”.
“Головне – це спрямувати людину в правильне русло й дати відчути, що вона може знайти підтримку. Головне – це повага до особистості, терпіння і творчість”, – додає Олена Девіс.
Жінка розповідає, що отримала від своєї наставниці, молодої дівчини, якій на той час виповнилося 18 років, а їй – 49, дуже мудрі знання й підтримку.
“Ніколи не було оцінок, а тільки приклади – як можна змінити своє ставлення до викликів. У програмі є література, яку ми разом читали. Дуже класна книжка “Courage to change’”, – говорить Олена Девіс.
Олена Девіс говорить, що після того, як сама пройшла такий шлях, вона також стала наставницею у кількох жінок.
“У мене були і провали, тому що жінки хотіли керівника в їхньому житті, або я бралася вирішувати їхні матеріальні проблеми. Але це також мій досвід. Головне – це повага до вибору людини, якій стаєш наставницею”, – ділиться досвідом Олена.
Олександра Бакланова, партнерка експертної компанії «pro.mova», учасниця Несторівської експертної групи, говорить, що хороше менторство краще за його відсутність, і це не залежить від того, чи ми говоримо про інженерні науки, чи про літературу: “Для мене воно так само не залежить від статі та гендеру, а залежить від здатності будувати довіру й думати категоріями “що найкраще допоможе розібратися й самостійно знайти відповідь?”
Ліза Кузьменко
