Минули часи, коли заходів про права жінок треба було чекати дуже довго. Останні пару років ледь не щодня (і вже точно щотижня) відбуваються заходи або про права жінок, або про гендерну рівність. Тому доволі складно передбачити, наскільки фаховим і корисним буде той чи інший захід, особливо якщо його організує хтось, чия позиція та фаховість ще не відомі, і який захід треба відвідати, а який буде марнуванням часу.
Захід, який відбувся 3 жовтня в Києві у конференційно-виставковому комплексі «Парковий», був якраз із тих, про які заздалегідь зрозуміло – хорошого там буде мало.
Це вже другий Київський глобальний саміт «Жінки. Мир. Безпека» (у 2018 році серед досягнень заходу вказані створення Платформи з примирення та Робочої групи з відновлення за забезпечення соціального захисту громадян, які постраждали від бойових дій ) – і глобальності в ньому практично ніякої.
Подію організовувало Міжфракційне депутатське об’єднання «Жінки. Мир. Безпека», але ні для кого не було таємницею, що це захід Наталії Королевської, народної депутатки від партії «Опозиційна платформа – За життя» і очільниці Національної платформи «Жінки за мир», у якій при утворенні було заявлено 80 тисяч жінок, а під час саміту вже фігурували 500 тисяч. Для людей, задіяних в організаціях громадянського суспільства, такі цифри виглядають не дуже реальними.
Минулого року на цей захід людей звозили автобусами – і цього року вочевидь теж (
Власне, я на цей захід ішла з однією метою (кому що, а курці просо) – запитати, чи організатори свідомі того, що Україна вже на фінішній прямій до легалізації проституції і що це геть зруйнує наші шанси на здобуття гендерної рівності та відчутно зіпсує і загальнонаціональну, і людську безпеку в нашій країні. Ну, і відповідно, закликати до співпраці у спробі зупинити цю провальну політику, а натомість запровадити в Україні шведську модель (покарання для сутенерів і клієнтів, програми підтримки й виходу для осіб у проституції).
Але під час ранкової сесії жодних питань нікому поставити не дали. Почалася ця сесія після вітального виступу Наталії Королевської. Вела сесію Марина Ставнійчук, «заслужений юрист України, кандидат юридичних наук», яка Цілі Сталого Розвитку назвала цілями стабільного розвитку, а після цього висловилася, що «найновіші тенденції під виглядом толерування гомосексуалізму, одностатевих шлюбів розмивають сьогодні розуміння і цінність статусу жінки, статусу матері, статусу дружини». Визнала, що хоче, аби українське суспільство «культивувало культ жінки», жінки-матері, жінки-берегині своїх дітей і держави. Далі вона заявила, що у християнському суспільстві не мають применшуватися християнські цінності й можливості жінки бути берегинею своєї країни.
Після неї слово взяв Леонід Кравчук, який розмірковував про те, чи ще хтось, крім жінки («у вищій мірі розуміння цього слова» – sic!), може сформувати простір довіри, злагоди й миру, а також про про моральні цінності, які в нас, як з’ясувалося, у кризі, і які має гордо нести жінка. І як це незграбно, коли жінка схиляється перед чоловіком у владі, бо почувається другорядною в родинних відносинах, і що «половина розлучень в Україні – це реальний факт».
Наступною взяла слово Ніна Матвієнко, яку ведуча назвала «берегинею України». Матвієнко довго розповідала про те, що дітей треба вчити звертатися до мами на «ви» і не бити бабуню, і раптово заспівала.
Після неї виступила Валерія Лутковська. Сказала, що від влади нічого не залежить, а все залежить від жінки, яка встала й пішла вперед, бо всім важко (маю зауважити, що це класичний випадок похибки того, хто вижив – коли людина, якій вдалося чогось досягти, міряє всіх інших своїм досвідом, ігноруючи структурні перешкоди, що часто трапляються на шляху менш успішних, чиїх історій ми не чуємо).
Денис Силантьєв, спортсмен і народний депутат, пообіцяв із пролетарською ненавистю боротися з тими, хто проти гендерної рівності.
Посеред сесії слово взяв Юрій Бойко, співголова депутатської фракції політичної партії «Опозиційна платформа – За життя», почав із запитання, про що йому виступити, і на прохання ведучої розповісти про формулу Штайнмаєра зауважив серед іншого, що попередня влада не хотіла йти політичним шляхом, використовувала «військову тему як політичну» і заблокувала мирний процес, а із приходом нового президента Мінський процес відновився, і ми повертаємося до мирного шляху.
Після нього виступала Дзвенислава Чайківська, директорка Міжнародного благодійного фонду «Карітас Україна». Зауважила, що роль жінки полягає в щоденній роботі і що ця роль не повинна бути агресивною чи помітною, але коли існує загроза державності, тоді роль жінки повинна бути основна, щоб втримати цей стояк.
Скажу чесно, я слухала не всі виступи, бо виходила в пошуках колег і знайомих, але те, що чула, я намагалася описати точно. Сподіваюся, наведені цитати для вас так само показові, як і для мене – і якщо написане вище видається вам дивним – я перевірила свої спогади по відео, яке охочі можуть переглянути на сторінці Кієв Глобал Самміт (перші 16 хвилин видно тільки заставку, власне сам запис трансляції починається пізніше).
Крім цього концентрованого берегиньства та есенціалізму, мене здивувало, наскільки мало уваги приділялося самій Резолюції Ради Безпеки ООН 1325, навколо якої власне побудований захід. Ті ж промовці, які згадували про неї, жодного разу не назвали її ані повністю, ані правильно. Ті виступи, які я дослухала, були в масі своїй вільною імпровізацією навколо самих слів «жінка» і «мир».
А ще жодна з доповідачок не вживала фемінітивів (у програмі заходу на 39 жінок фемінітивів набралося аж два – один в Ірини Суслової, радниці голови Комітету ВРУ, та в «громадського діяча» Валерії Заружко, володарки титулу «Красуня Українка 2017»).
По обіді сесію розпочали дівчата з кампанії «Girl2Leader» (sic) України, яку в нас започаткувала Юлія Льовочкіна, сестра екс-глави Адміністрації Президента України Сергія Льовочкіна.
Дівчата, до речі, впевнено користувалися фемінітивами. Це, певно, єдине, що я зауважила з їхніх коротких і простих виступів.
Після них виступала пані Катерина Левченко, урядова Уповноважена з гендерної політики, яка неодноразово згадувала феміністську політику й гендерну рівність і порядок денний «Жінки. Мир. Безпека». І от, дочекавшись її, я нарешті звідти пішла.
Моє загальне враження від цього заходу як людини, яка останні кілька років залучена до просування інформації про порядок денний «Жінки. Мир. Безпека» – це спроба перехопити дискурс і замилити його шляхом профанації, знявши правозахисний і прогресивний потенціал для «миробудування». Я буду рада помилитися. Хочеться сподіватися, що учасниці заходу нарешті прочитають, про що, власне, йдеться у Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 та у восьми сестринських резолюціях, як це відображено у Національному плані дій із виконання РРБ ООН 1325, і що ми всі можемо зробити для відбудови миру – коли закінчиться війна.
Марія Дмитрієва
Ілюстрація: ukranews.com
