Жінки за кермом: невже суспільство досі катається на гендерних стереотипах?

Нещодавно аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи» Марія Золкіна опублікувала в мене на Фейсбуці фото, яке зробила у Броварах на парковці біля «Сільпо». Як бачимо, черговий приклад гендерного стереотипу: для жінок потрібне спеціальне місце (звісно ж, більше за обсягом, ніж для чоловіків), аби успішно запаркуватися.

Ще й досі для українського суспільства жінка за кермом не є нормою, а радше винятком, з якого треба й можна посміятися або не допускати до водіння певних видів транспортних засобів. Ринок же намагається стереотипно продати жінкам окремий продукт у вигляді товарів і послуг.

Тобто гендерні стереотипи про жінок за кермом зумовлені як глобальним консюмеризмом (виділенням жінок в окрему цільову групу, якій можна продати товар), так і локальними патріархатними уявленнями про гендерні ролі.

Фемінні та маскулінні риси – поляризовані

Стереотипні уявлення про наявність особливостей у поведінці водіїв певної статі значним чином пов’язані з уявленнями про традиційно чоловічі (маскулінні) та жіночі (фемінні) риси.  За результатами багатьох досліджень, помітною є дихотомічність рис, що традиційно визначаються як маскулінні та фемінні, тобто гендерна поляризація. Наприклад, традиційно «чоловічими» є характеристики, що співвідносяться з позиціями влади та управління – прагнення до лідерства, амбітність, владність, об’єктивність, сила, уміння приймати рішення, розум, реалізм. Традиційно «жіночі» характеристики в цьому вимірі є полярними: покірність, безпорадність, залежність, безвідповідальність, слабкість, віра в перевагу чоловіка, необ’єктивність.

Бачимо, що значною мірою саме традиційно «маскулінні» риси дублюють характеристики водія, якого можна вважати безпечним, натомість традиційно «фемінні» – навпаки, ставлять під сумнів доцільність залучення носійки цих рис до дорожнього руху взагалі: зазначені необ’єктивність, безпорадність та безвідповідальність не видаються сприятливими для безпеки дорожнього руху.

Також існують способи підкреслити гендерну поляризацію навіть візуально, позначаючи автомобілі жінок різноманітними атрибутами «жіночності», як, наприклад, наклейка-«туфелька» або яскравий колір, що вважається жіночим, а іноді – навіть просто маркуючи певні моделі автомобілів як такі, що призначені для жінок. 

Статистика розвінчує гендерні стереотипи

Якщо ж подивитися на певні статистичні дані, то міфи про необережних і легковажних за кермом жінок розвінчуються. Оскільки, наприклад, у США водіння автомобіля – норма, і жінки залучені до цього процесу нарівні з чоловіками, доцільно подивитися на відповідні статистичні дані.

На основі даних звіту Національного департаменту транспорту США за 2014 рік очевидно, що відсоток залученості до автомобільних аварій різного ступеня тяжкості є більшим саме серед чоловіків. Різниця особливо помітна в аваріях із людськими жертвами: кількість чоловіків, причетних до аварій (приблизно 32 тис.), була утричі більшою, ніж відповідна кількість жінок (приблизно 11 тис.)

Окрім того, показники смертності в автомобільних аваріях істотно відрізняються за статтю не лише серед тих, хто керує транспортними засобами, а й серед пішоходів і пішоходок. Наприклад, у 2009 році серед усіх пішоходів і пішоходок, які загинули на території США, чоловіки становили 69%, а  жінки – більш ніж удвічі менше (31%).

Як краще продати товари й послуги жінкам: допомога гендерних стереотипів

Експлуатація гендерно-рольових стереотипів у маркетингу в автомобільній сфері є засобом для успішного просування на ринку, у тому числі – навчальних послуг. У ситуації сегрегованої автомобільної сфери та гендерної поляризації в ній водійки стали окремою цільовою категорією для різноманітних товарів та послуг.

Однією з таких послуг є автошкола для жінок «Автоледі», розглянута у 2013 році як кейс-стаді моєю студенткою Катериною Бойко у процесі написання бакалаврського диплому.

Як з’ясувалося, саме гендерні стереотипи значним чином сприяють тому, що жінки зазвичай водять із острахом, що впливає на їхні функціональні здібності як водійок. Та саме їхня експлуатація зумовила розвиток цього бізнесу.

Помітно, що центр широко використовує маркери традиційної фемінності у своїх промо-матеріалах, дизайні сайту, а деклароване спрямування послуг на жіночу аудиторію можемо спостерігати в самій назві центру – «Автоледі». Так само бачимо використання стереотипної моделі фемінності у викладанні водіння: «Якщо стоїмо не перші на світлофорі, чому б не підфарбувати губи, не поправити зачіску? Жінка має залишатися жінкою».

Підкреслення специфіки автошколи здійснюється загалом за допомогою акцентування уваги на необхідності принципово різних підходів до викладання, а також узагальнень щодо «чоловічих» і типово «жіночих» механізмів сприйняття інформації. Ось що зазначає одна з інструкторок школи: «Я помічала, що чоловікам і жінкам треба по-різному викладати – такі вже є відмінності у психології. В “Автоледі” ми використовуємо свої підходи, методики викладання. Ми знаємо, як треба вчити жінку, враховуючи її психологію та особливості сприйняття такої інформації. Жінка від чоловіка за кермом відрізняється однозначно: починаючи від навчання і закінчуючи манерою поведінки на дорозі».

Велику роль у стратегії автошколи відіграло й те, що багато учениць не змогли навчитися керувати автомобілем в інших, «звичайних» автошколах, маючи поганий досвід із попередніми інструкторами. Це може свідчити про наявність проблем у подібних навчальних закладах та приділення недостатньої уваги належному засвоєнню ученицями основ керування автомобілем.

Отже, використання маркерів традиційної фемінності стало тим, що безперечно привернуло увагу до послуг цього навчального закладу й зумовило його популярність. Проте деякі з них є очевидно недоречними, а некомпетентність в автомобільній сфері також активно використовується як індикатор «фемінності», що негативно впливає на вільне від стереотипів сприйняття образу водійки.

Заборона водіння, або Як піклується про жінок держава

Ще більш радикальним прикладом використання гендерних стереотипів є те, що жінкам держава забороняє водити певні транспортні засоби. В Україні понад 500 професій і спеціальностей заборонені для жінок законом. Жінки не мають права виконувати жодну роботу чи мати жодну з професій, що містяться в «Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці», за­твердженому Міністерством охорони здоров’я[1]. Якраз у тому переліку маємо й водіння певних транспортних засобів (зокрема, залізничний транспорт і метрополітен), також у сільському господарстві тощо.

Про що це свідчить? Такі заборони – приклад патерналістської, тобто опікунської політики держави щодо жінок, яка критикується через те, що жінка сприймається передусім як мати, а її роль як працівниці – ігнорується. Окрім того, нехтується чоловіче репродук­тивне здоров’я, яке несправедливо вважається невразливим. Через таку заборону транслюються гендерні стереотипи: чоловіки постають як невразли­ві, а жінки – як надмір вразливі, що повинні народжувати дітей. Ситуація, коли турбота й опіка про жінок вираже­на низкою заборон, показує громадя­нок як несамостійних і нетямущих, що потребують догляду, опіки.

Якраз подібне місце на парковці для жінок – приклад такої опіки.  Звісно, низці жінок турбота подобається. І спеціальна парковка сподобається також. Але таке «особливе» ставлення навряд чи зменшить розрив досвіду у водінні, спричинений як гендерно сегрегованою соціалізацією (машинки – ігровий світ радше хлопчиків, ніж дівчаток), так і економічними реаліями (жінки значно рідше можуть заробити собі на машину, ніж чоловіки).

На мій погляд, один із рецептів – більше можливостей і  позитивного досвіду, базованого на критиці стереотипів та гендерно-нейтральному навчанні водити різні транспортні засоби.