Із підслуханої розмови на тролейбусній зупинці. Бесідують двоє чоловіків.
– “Моя” роботу кидає… Знайшла вже й іншу, але там треба працювати до 10 години вечора… Коли вона їсти варитиме?..
– А зарплата яка там?
– Та більша, ніж у мене…
– Ну то й обійдетесь якось – самі зварите з дітворою! Не безрукі!
– Як це?! Вона ж мені жінка – значить, повинна…
Статистичні нетрі
Після “підабадьорливого” епіграфа одразу ж найприголомшливіші цифри: згідно з дослідженням Всесвітнього економічного форуму, опублікованим у жовтні 2016 року, у середньому жінки працюють на 50 хвилин у день, а отже на 39 днів за рік більше, ніж чоловіки. Якщо рухатися й далі з сьогоднішньою швидкістю, то на подолання гендерної нерівності знадобиться приблизно 170 років.
У дослідженні Всесвітнього економічного форуму враховано те, що звикли не помічати чоловіки по всьому світу – неоплачувана робота, пов’язана з родинним побутом: виховання дітей, догляд за немічними родичами, приготування їжі, прання, покупки тощо. Якщо ж узяти до уваги лише оплачувану працю, то в ній лідирують традиційно чоловіки – їхня частка на 39% перевищує жіночу. Тенденції щодо розміру заробітної платні такі ж невтішні: всесвітній гендерний розрив в оплаті праці складає 23%, тобто – жінки заробляють лише 77% від того, що заробляють чоловіки в усьому світі.
Щодо вікових розбіжностей, то гендерний розрив у зарплатні найпомітніший для жінок, яким 50 і більше років – їм платять на 27% менше, ніж їхнім ровесникам чоловічої статі. Найменший розрив – для жінок у віці від 22 до 39 років, вони отримують лише на 4% менше за чоловіків.
Дослідження Міжнародної організації праці, проведені минулого року, свідчать про те, що жіночі шанси стати повноправною учасницею ринку праці приблизно на 27% нижчі, ніж у чоловіків – і ця статистика стосується не країн, що розвиваються, це середнє число по всьому світу. До речі, якщо брати останні 20 років, то це очевидний регрес, у 1995 році цифри були привабливіші. У той же час Міжнародна організація праці відзначає й деякі позитивні тенденції – зокрема, хоч і повільне, але глобальне падіння частки жіночої праці на неоплачуваних або низькооплачуваних сільськогосподарських підприємствах сімейного типу. Хоча автори дослідження відзначають, що це може бути пов’язано й зі зміною структури економіки загалом, а також із загальним відтоком робочої сили з аграрної царини.
У той же час, за даними Міжнародної Організації Праці, чоловіки частіше беруться за брудну, незручну, неприємну й небезпечну роботу, аніж жінки, а ще частіше погоджуються на тривалі поїздки, зважуються на фінансові ризики тощо. Жінки ж віддають перевагу здебільшого роботі з гнучким графіком, часто погоджуючись поступитися високою зарплатою на користь вільного часу.
Проте головний постулат “Доповіді про людський розвиток – 2015″ ООН звучить так: “У більшості країн у всіх частинах світу жінки працюють більше, ніж чоловіки”. Жіноча частка в масиві глобальної праці становить 52%, чоловіча – відповідно 48%, йдеться у доповіді. Це лише голі факти.
Особливості жіночої зайнятості в різних країнах світу
Міжнародна організація праці відзначає, що найкраща ситуація з роботою для жінок – у країнах Східної Азії. Коефіцієнт жіночої зайнятості там складає 62,5%, тоді як у всьому світі цей показник нижчий за 50%.
Здебільшого ж тенденції розвитку гендерної рівності приблизно пропорційні рівневі розвитку країни. У багатих державах жінки й чоловіки працюють приблизно порівну. У бідних – жінки віддають роботі значно більше часу, ніж чоловіки. У країнах Африки, приміром, жінки робочих професій працюють більше аж на цілих 12 годин за тиждень. І навпаки, у розвинених країнах, таких як Швеція та Норвегія, левову частку робітничого навантаження беруть на себе чоловіки.
Найнижчі шанси зайняти свої місця на ринку праці й претендувати на економічну незалежність традиційно – у жінок Ірану, Іраку, Саудівської Аравії. Найвищі – у європейок та представниць Північної Америки й Східної Азії.
У країнах Латинської Америки спостерігається загрозлива статистика щодо зарплати топ-менеджерок – жінки там отримують у середньому на 53% менше, ніж чоловіки на аналогічних посадах.
Жіночий робочий день у країнах, що розвиваються, триває на 1 годину 23 хвилини довше, ніж чоловічий. У розвинених країнах різниця становить лише 33 хвилини. Найбільший показник жіночої зайнятості загалом – в Індії. Найменший – у Японії. Це з урахуванням неоплачуваної домашньої роботи.
Усе починається з дитинства. Згідно з дослідженням Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), проведеними в країнах Африки, дівчатка 11 – 14 років витрачають на домашню роботу, пов’язану з доглядом за молодшими, прибиранням, ходінням по воду тощо приблизно на 26 годин більше, ніж хлопчики такого віку – не за місяць, ні. За тиждень! Різниця в зайнятості по господарству дівчаток і хлопчиків, на думку ЮНІСЕФ, становить близько 40%. Якщо ж скласти всі “перепрацювання” дівчаток уже в усьому світі, вийде 160 мільйонів годин за день.
Наслідки
Експерти-соціологи з Університету Тель-Авіва і Хайфи (Ізраїль) проводили масштабне анкетування, у якому взяли участь майже 20 тисяч жінок і чоловіків. Згідно з результатами дослідження, жінки частіше бояться втратити робоче місце, відчувають страх і напруження, що призводить до хронічної втоми, стресу й загального занепаду фізичної й моральної сили.
Точки зору й інтерпретації
Шила Уайлд, екс-начальниця відділу, що займається статево-віковою нерівністю в Комісії з питань рівності й прав людини (Великобританія) зазначає: “Власне, відомості щодо різниці в оплаті праці чоловіків і жінок дуже варіюються, там стільки тонкощів, що практично хто завгодно може інтерпретувати їх як йому заманеться”.
На думку пані Уайлд, статистика щодо гендерного розриву на ринку праці дуже залежить від постановки питання. Наприклад, офіційних даних щодо різниці в оплаті праці немає, та й не може бути, оскільки тільки роботодавець знає, яку зарплатню він платить чоловікові й жінці за однакову роботу. А якщо роботодавець визнає, що платить жінці менше, то цим самим визнає порушення закону.
Стосовно кількості робочих годин, то тут статистичні “карти” неабияк плутає повна й неповна зайнятість – нерівноцінна кількість годин праці на тиждень не дає змоги зробити цифри максимально точними.
Отже виходить, що шукати коефіцієнт гендерного розриву на ринку праці – це те ж саме, що точно вираховувати кількість слоненят, які наснилися Петрику П’яточкіну під час тихої години в дитсадку, себто – практично неможливо. Однак спостерігати загальні тенденції можна. І ці тенденції – наразі невтішні.
* * *
Збираючи матеріали до цієї публікації, “забив” у найвідомішому пошуковику: “Жіноча зайнятість у світі”. Пошуковик одним із перших видав мені такий заголовок: “18 главных критериев женской красоты в разных странах мира”.
Коментарі, будь-які, у цьому випадку однозначно зайві.
Сергій Осока
