Залік за «гендер». Виклики та прориви у викладанні гендерних студій у вишах

Які виклики та несподіванки виникають сьогодні у гендерній просвіті, як вдається достукатися і донести потрібну інформацію студентам? Хто вони, ці спудеї, яким цікаво вивчати гендерні студії, як вони обирають ті чи інші предмети (усвідомлено чи добровільно-примусово?) та чи можуть уже похвалитися якимись досягненнями. Про це «Повага» спілкувалася із викладачками різних українських університетів.

Гендерна тематика у нашому соціумі не є надто усвідомленою і осмисленою

Оксана Ярош, професорка кафедри політології та державного управління Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (Луцьк):

Студенти різні. Приходять із своїм світоглядом, сповідують ту чи іншу релігію. Є націоналісти, анархісти, ліберали… Християни, буддисти, мусульмани, атеїсти…Тим більше гендерна тематика для них цікавіша для вивчення з точки зору різних поглядів, ідеологій, релігій, світової практики. Розумна людина завжди має трішки критичний погляд і шукає відповіді на ті виклики й проблеми, що ставить нам сучасний світ.

Гендерна тематика у нашому соціумі не є надто усвідомленою і осмисленою. Російська шовіністична пропаганда витратила величезні ресурси, щоб відлякати наших людей від самого терміну «гендер». Основний штурм припав на 2011 рік. Найбільше «постраждали» дві теми: гендерна політика і ювенальна юстиція. Ці незнайомі для багатьох терміни, завернули у маніпуляційну подачу й вони швидко пішли в народ,  внаслідок неосвіченості. Організації-адепти «Руського міра», у тому числі, псевдорелігійні, доклали величезних зусиль до розповсюдження роликів, які досі існують в медіапросторі зі спотвореним викладом сутності гендерної рівності та гендерної політики. На першій зустрічі із студентами хтось обов’язково згадує за ці ролики.  Ми обов’язково це обговорюємо, розбираємось, дискутуємо.

У кожної студентки чи студента є свій досвід та бачення

Поки алгоритм щодо обрання дисциплін на вибір у нашому, Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки, так як, наприклад, у Могилянці,  до кінця не відпрацьований. Триває апробація. У навчальному плані є обов’язкові дисципліни і вибіркові. Тематика гендерних студій відноситься до вибіркових. Я забезпечую викладання двох дисциплін: «Політика гендерної рівності» для магістрів-політологів та «Гендерні дослідження» для бакалаврів–соціологів. В університеті викладаються також «Гендерна лінгвістика», «Гендерна психологія» та інші предмети. От уявіть собі, як можна підготувати фахівця-соціолога без розуміння гендерної специфіки? Це ж основа соціологічної вибірки! Або політолога, бо ж, наприклад, виборці і жінки, і чоловіки, причому жінок-виборців більше, і це впливає на політичну поведінку. Це так для прикладу. А якщо майбутні психологи, педагоги не розуміють основ гендерної теорії та практики, то я не вірю у фаховість підготовки таких випускників.

Із мого досвіду – розпочинати важливо із термінології, базових термінів та понять. А щоб «достукатись» теорією та концепціями, важливими є засоби. Обов’язково використовую інтерактивні методи навчання, роботу в групах, творчі завдання. Також застосовую візуалізацію. От, наприклад, ресурси Музею історії жіночого та гендерного руху, який створила Тетяна Ісаєва у Харкові, експозиції якого є й у електронному форматі. Це завжди дуже гарно сприймається.  Крім того, є підбірка документальних фільмів на соціальну, політичну тематику, підготовлені «Докудейс», ВГО «Жіночий Консорціум», Програмами розвитку ООН в Україні та ін. Навчатись не має бути нудно. Тим більше із такої теми, як гендерна тематика, бо ж у кожної студентки чи студента є свій досвід та бачення.

Серед викликів викладання – це зацікавити!

Тамара Марценюк, кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Національного університету «Києво–Могилянська академія»:

Я викладаю у Могилянці уже близько 10 років низку курсів на гендерну тематику, програмки яких ви можете знайти у відкритому доступі. Серед моїх курсів один обов’язковий – це Вступ до гендерних студій, а інші вибіркові (Маскулінність і чоловічі студії, Гендер і політика, Фемінізм як соціальна теорія і суспільний рух, Гендер і економіка). Слухачки і слухачі – це переважно студент(к)и 3-4 років навчання із кафедри соціології, але також бувають із кафедри політології, історії, культурології, економіки тощо.

Серед викликів викладання – це зацікавити! Наразі стільки всього відбувається і вивчається, що привернути увагу до свого аспекту викладання – не так просто. Найбільше я не люблю не зацікавлених і байдужих студенток, хоча таке буває рідко, але буває. Коли викладаєш про щоденні проблеми, то також важко інколи не втонути у цих проблемах і складно буває відповідати на запитання студенток – як із цим жити? Навколо стільки гендерної дискримінації та сексизму, як із цим жити? тоді певний виклик – це показувати оптимізм у вирішенні проблем. Але це не так складно робити, якщо віриш у нього.

Не просто слухають курс для галочки, а роблять та поширюють свої дослідження

Результат праці відчуваю у тому, що студентки і студенти занурюються у тематику, роблять цікаві та корисні дослідження, індивідуально і по групах. Для мене важливо, що вони не просто слухають курс для галочки, а роблять та поширюють свої дослідження. Наприклад, у рамках курсу «Гендер і економіка» у 2015 році ми зробили дослідження за підтримки Національного екологічного центру України «Вплив агропромислових об’єктів на сільські громади, зокрема, сільських жінок». Колись ми вивчали зі студентками умови праці. Ще один приклад – це публікація матеріалів у гендерному журналі “Я”. Радує, що наша кафедра соціології, як завжди, не відстає у презентації результатів своїх досліджень – серед авторок аж чотири випускниці – Олена Дудко, Катерина Нагорняк, Марія Куц та Марія Домащенко. Приємно, коли колишні слухачки курсу “Гендер і міський простір” (співвикладала одного разу із Романом Цибрівським) активно відгукуються розмістити свої напрацювання. Подивіться на авторок номеру журналу «Я». Загалом у цьому журналі друкується чимало моїх студенток. Так само я залучаю їх до публікації у журналі соціальної критики «Спільне» (номер Гендер і праця).

Принагідно зазначимо, що наразі саме триває набір на онлайн курс Тамари Марценюк «Жінки та чоловіки: Гендер для всіх». Навчання розпочнеться 1 жовтня, тож усі охочі ще мають час, щоб подати заявки.

Потрібно шукати спільне у жіночому і чоловічому бутті, а не те, що їх відрізняє

Тетяна Чернецька, кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології та політології, керівниця Центру гендерних досліджень і освіти Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»:

У НТУ «ХПІ» гендерні студії викладаються як спеціалізовані курси для студентів окремих спеціальностей (соціологів, психологів), в інших вишах вони можуть бути вибірковими. Ці курси викликають інтерес, перш за все, у дівчат. І це не є українською реалією. В американських університетах доводилося спостерігати картинку, коли в аудиторії, що вивчає гендерні студії, присутні один-два чоловіки і півтора десятки дівчат. Із впевненістю можу стверджувати, що гендерні студії користуються попитом серед українських студентів перш за все тому, що тут піднімаються актуальні проблеми, які виникають у житі молодої людини (гендерна презентація, пошук власної моделі поведінки у відносинах з протилежною статтю, розподіл домашньої праці в подружжі, сексуальна поведінка, ставлення до аборту тощо). Крім того, на заняттях з гендерної проблематики дуже часто використовуються інтерактивні методи навчання (рольові ігри, дебати, ігрове проектування, інше), що є привабливим для студентства.

Що стосується перепон, то першою я би назвала несприйняття керівництвом вишів, більшість якого складають чоловіки, гендерної проблематики у якості серйозної з наукової точки зору. Зрозуміло, що з міністерства постійно надходять різноманітні директиви стосовно впровадження гендерного підходу у навчальних закладах, словосполучення «гендерний підхід», «гендерна рівність», «гендерний паритет» стали загальновідомими, вони використовуються у різноманітних звітах, але на особистісному рівні дуже рідко сприймаються високостатусними чоловіками у сфері освіти. Як казав один із моїх завідувачів кафедри: «Я не расист, я просто білий; і я не сексист, я просто чоловік», не усвідомлюючи того факту, що ця фраза якраз і втілює в собі расизм і сексизм.

Гендерний підхід і фемінізм ідуть пліч-о-пліч

Ще цікавий момент – якщо ти зустрінеш західного університетського соціолога, то він/вона без вагань буде стверджувати, що є феміністом/кою, тобто фемінізм сприймається як критична теорія, що допомагає аналізувати суспільні проблеми. В Україні часто навіть так звані гендеристи/ки жахаються самого слова «фемінізм» і відмежовуються від нього, як можуть. Хоча гендерний підхід і фемінізм ідуть пліч-о-пліч.

Коли я лише починала викладати гендерні модулі, мене дуже вразив той факт, що студентська молодь демонструвала більше гендерних стереотипів і патріархальності мислення, ніж люди середнього покоління. Молоді люди мають обмежений життєвий досвід, і їхнє ставлення до того чи іншого явища формується за допомогою ЗМІ, інтернет-середовища, які переповнені сексизмом і гендерними стереотипами.

Ще один виклик – включення до розмови не лише студенток, а й студентів, які частіше за все складають меншість в аудиторії і намагаються відгородитися від дискусії з різних причин. Хтось боїться попрощатися зі звичною картиною світу, хтось страшиться, що йому не вистачить аргументів у суперечці, а хтось побоюється образити викладачку. Як сказав мені один студент, «я перепрошую, не хочу вас образити, але в жінки мозок менший».

Якщо хочеш швидко побачити результати своєї праці – мий посуд

Ще одна річ, яка мене вразила в процесі викладання – заглиблення у аналіз гендерної дискримінації, який має на меті показати, що жінки стикаються з несправедливістю, хоча заслуговують на більш високий статус у суспільстві, приводить до протилежної ситуації – усвідомлення нерівності і формування песимістичного ставлення до свого майбутнього. Одна з моїх студенток після завершення курсу сказала: «Боже, навіщо ви це зробили?! Ми жили у країні рожевих мрій і не помічали ніякої нерівності, а зараз ми на кожному кроці бачимо нерівне ставлення і прояви сексизму!».

Для себе я зрозуміла, що в процесі викладання потрібно шукати спільне у жіночому і чоловічому бутті, а не те, що їх відрізняє, акцентувати увагу не на нерівності, а на шляхах і методах досягнення рівності.

Є такий вираз: якщо хочеш швидко побачити результати своєї праці – мий посуд. Для того, щоб побачити результати викладання, потрібен час. Для мене б найбажанішим результатом було б побачити своїх студенток і студентів, які є гендерночутливими, поводяться гендерновідповідально, займаються справою, що відповідає їх внутрішнім потребам і інтересам, а не гендерним стереотипам, щасливі у своїх стосунках з ближніми.

У короткостроковій перспективі доводиться задовольнятися ситуацією, коли через декілька років після викладання курсу ти зустрічаєш студентів і чуєш від них: «Ви знаєте, ваш курс перевернув мою свідомість, змусив мене по–іншому подивитися на світ».

Трохи історії:

Гендерні студії почали з’являтися в українських вишах на початку 2000–х. Спочатку це відбувалося через введення, часто підпільне, так званих гендерних модулів до соціальних дисциплін. Наприклад, в НТУ «ХПІ» до курсу «Соціологія», що викладався і викладається для студентів всіх спеціальностей, був доданий модуль «Гендер як чинник соціальної диференціації». До курсів з психології додавалися модулі на кшталт «Гендерна соціалізація», «Гендерна ідентичність» тощо. У 2003-20006 роках у Харкові навіть реалізовувався міжнародний проект партнерства між Харківським національним університетом імені Каразіна і Айовським державним університетом (США), метою якого була розробка гендерних модулів і включення їх до курсів, що вже викладаються. Пізніше на соціально-гуманітарних спеціальностях почали з’являтися окремі курси з гендерної проблематики.