#Ятеж – «Якби всі жінки, які зіткнулися з сексуальними домаганнями та насильством, написали статус «Я теж», ми могли би дати людям відчути масштаб проблеми»
Українки долучилися до флешмобу, який розпочала голлівудська акторка та співачка Аліса Мілано, закликавши всіх, хто стикався з домаганнями, підтримати акцію.
If you’ve been sexually harassed or assaulted write ‘me too’ as a reply to this tweet. pic.twitter.com/k2oeCiUf9n
— Alyssa Milano (@Alyssa_Milano) 15 жовтня 2017 р.
Це сталося після того, як чимало жінок з кіноіндустрії почали розповідати свої історії про пережите сексуальне домагання. Найбільше звинувачень стосувалося продюсера Харві Вайнштайна. Про це публічно розповіли понад 40 відомих жінок.
Повага зібрала історії жінок з України, опублікованих під хештегом #metoo, #ятеж, #ятакож
«Українське #янебоюсясказати після історії з Гарві Вайнстіном (Harvey Weinstein) перетворилося на всесвітню акцію #metoo проти сексуального гарасменту та assault, тобто сексуальних домагань, особливо тих, що відбуваються на роботі, в навчальних закладах, в усіх ситуаціях, де стосунки мають характер підпорядкування. Це акція солідаризації та підтримки, акція задля того, аби показати, наскільки поширеною є ця проблема. Ну і так, #metoo», – написала Надія Соколенко у своєму Фейсбук.
Дарія Попова також долучилась до флешмобу, зазначивши, що не всі жінки мають можливість говорити про такі речі публічно:
«Я за підняття цієї теми – байдуже, йтиме вона від низових активісток чи з Голлівуду. Хоча шкода, що такі ініціативи торкаються лише жінок, яким пощастило народитися в більш-менш забезпечених країнах та мати доступ до Інтернету (наразі його мають 40% населення планети)»
Згадувати про низових активісток у флешмобі справді доречно, адже вперше фразі «me too» надала значення активістка Тарана Бурк (Tarana Burke). Більше 10-ти років тому вона розпочала низовий рух, метою якого було допомогти тим, хто пережив сексуальне насильство, напад, експлуатацію, домагання, і, перш за все, є частиною групи, вихідці з якої, як правило, не можуть поскаржитись у відповідні органи.
«Це була фраза, яку, спілкуючись, могли використати ті, хто став жертвами, і таким чином показати, що люди, які пережили насильство – не самотні», – говорить сама Тарана Бурк.
Клементина Квіндт у своєму Фейсбук привернула увагу до побутового харасменту, з яким жінки стикаються щодня в публічних місцях:
«На жаль, жінки на землі стикаються з харасментом і домаганнями, насильством і мізогінією щодня. Мовчати – означає приймати теперішній стан речей. Я відмовляюся мовчати. Про свій досвід: я отримую недоречні коментарі на свою адресу на вулиці, в метро і ще чорт знає де. Я не хочу цього. Це не є норма, коли чоловіки поводяться так, ніби їм усе можна. Не можна. Ні, я не буду тобі всміхатися чи казати, як мене звати. Я навіть дивитися на тебе не хочу. Мені огидно. Мені соромно за всіх цих людей. Поки що в мене все».
Про побутовий та «менш помітний» харасмент докладно у своєму Фейсбук також написала Катерина Бакуліна, зазначивши, що спершу сама недооцінила та відтіснила свій досвід – через поширену думку, що така поведінка чоловіків є нормою:
«Увидев хештег #metoo, я по инерции хотела «перепостить», но остановилась на секунду, задумавшись «а была ли я жертвой такой ситуации?» Мне повезло, я не была подвергнута физическим домогательствам. На эту секунду моя память стерла тот случай, когда меня окликнули из проезжающей мимо машины, пустили вслед пошлый комментарий, когда коллега после дипломатического приема, пьяный в стельку, решил, что будет уместно взять меня под руку, провести к метро и попытаться поцеловать на прощание; потом он же посчитал нормальным «пошутить» о том, что мне было бы проще сохранить кворум в зале заседаний, если б я оголилась…»
Користувачка Фейсбуку Альона Няшева звернула увагу на доволі поширену реакцію чоловіків – знецінення та заперечення травматичного досвіду жінок, пов’язаного з сексуальним домаганням:
«Это было давно и, конечно же, я всё еще пересекаюсь с обидчиком, хотя очень редко, и это радует. И, конечно же, он не признает, что приставал. Так, легкий флирт… с шестнадцатилетней.»
«#metoo #me_too #ятеж #ятоже #я_тоже. Много для одной жизни, с ощущением тошноты и разрушенного тела после. too much for one life», – Написала Марина Герц.
Про відчуття страху перед розповіддю про сексуальні домагання згадує журналістка Аріна Крапка:
«#ЯТакож. Іноді здається, що є речі, про які ти ніколи не будеш говорити, тому що тобі страшно. Але коли ти стаєш дорослою, повністю відчуваючи на собі увесь тиск обставин та складнощів життя, розумієш: мовчання – це зрада себе. В моєму житті були ці мікроісторіі сексуальних домагань в 16–17 років. Звісно, вони були й потім. Але я вміла за себе постояти. І в чоловіків це викликало ще більший шок. Потім вони десь зникали. Або просто трималися якнайдалі від мене. Але ці неприємні моменти ще досі виринають у моїй пам’яті. І я не можу сказати собі на 100%, що про це забула чи відпустила назавжди. І впевнена: дівчата розуміють, про що я».
Дизайнерка Анастасія Падалка, у своєму пості #Metoo розповідає про власний травматичний досвід: декілька зґвалтувань у різних місцях та обставинах, від різних за ступенем близькості (від незнайомців до близьких) людей. Вона згадує про почуття сорому та безсилля, про проблеми з пам’яттю, які стали наслідком пережитого. Жінка закликає не соромитися говорити про насильство і зрозуміти, що жінки не повинні виконувати забаганки чоловіків, щоб подобатись їм. На її думку, питання безпеки, в тому числі сексуальної – є цивілізаційним питанням: «and until time naked woman or man walk on a street and not being raped ,we are not civilisation!!!», – написала Анастасія Падалка.
Настя Мельниченко, яка започаткувала масовий флешмоб під хештегом #ЯНеБоюсьСказати влітку 2016, погоджується зі сприйняттям гарантії не бути зґвалтованою як питанням розвитку людства:
«Це означатиме, що ми змогли взяти контроль над своїми інстинктами. Часто зґвалтування виправдовують інстинктом, а значить тим, що ми не можемо від цього відійти. Але сходити в туалет, коли нам хочеться – це теж наші інстинкти, але якимось чином ми змогли себе приборкати, і коли хочемо в туалет, то шукаємо відповідне місце. Контроль над собою в цій сфері означатиме психологічний розвиток людини», – сказала Настя Мельниченко.
Вона не була здивована кількістю заяв голлівудських жінок щодо сексуальних домагань:
«Це було відомо, просто не проговорено. Коли жінка приходить на кастинг чи зйомку – все одно буде хтось статусом вище – це продюсер чи режисер, який може допустити чи не допустити її до зйомок. Перебуваючи в такому залежному стані, людина вимушена або терпіти таке ставлення, або покинути кар’єру. Мені здається, що тут, перш за все, питання не сексу, тут питання влади.
Настя Мельниченко вважає, що флешмоби #Metoo та #ЯНеБоюсьСказати – не пов’язані, але схожі за своєю суттю:
«Вони мають спільну соціальну дію, яка спрямована на те, щоб змінити поняття норми, розворушити поняття табуйованості, вони показують, з чим жінки стикаються скрізь», – підсумувала Настя Мельниченко.
Катерина Мацюпа
