Під час експертної дискусії в межах інформаційної кампанії про Модель рівності досвідчені журналістки з різних країн розповіли, про що варто пам’ятати, висвітлюючи сексуальну експлуатацію. Ми записали найцікавіші тези дискусії, а також підготували пам’ятку для українських журналістів та журналісток.
«Деякі ЗМІ інтерпретують проституцію як звичайну роботу, а не інституціолізоване насилля. Я зіштовхувалася з випадками, коли видання у своїх заголовках висвітлювали дітей, постраждалих від трафікінгу як «секс-працівниць» — так, наче ці діти зробили свідомий вибір стати жертвами сексуальної експлуатації. Якщо ви репрезентуєте проституцію як звичайну роботу — ви знімаєте відповідальність із сутенерів і торговців людьми, оскільки подаєте їх як менеджерів, а чоловіків, які купують чуже тіло — як клієнтів, наче ті прийшли до ресторану купити собі вечерю. Вони платять за доступ до чужих тіл, тому їх варто називати покупцями сексу», — розповідає письменниця Джулі Біндел, засновниця феміністичної організації «Justice for Women».
«Також важливо уникати такого терміну як «секс-робота», адже проституція — це не вибір і не робота, а комерційне зґвалтування і травматичний досвід. Лобісти використовують таку термінологію, щоб просувати ідею «вибору» й декриміналізації, що нівелює дії трафікерів», — додає Біндел.
Читайте також: За деревами не видно лісу: реалії секс-індустрії з перших вуст
«Завдання журналістів — бути корисними, чесними, справедливими та неупередженими. Висвітлюючи тему сексуальної експлуатації, ви повинні використовувати чіткі факти, уникаючи ажіотажу та маніпуляцій. Коли ви пишете тексти, запитуйте себе: ця історія справді важлива й несе суспільну цінність чи я просто хочу отримати перегляди й сенсацію? Чи хочу я мотивувати своїх читачів боротися з насильством? Чого я хочу досягти цим матеріалом?» — наголошує журналістка «Reuters» Мелані Чірі.
Працюючи з темою сексуальної експлуатації, варто:
- Ставитися до постраждалих із розумінням та повагою;
- Уникати сенсаційності й ажіотажу;
- Використовувати чіткі та однозначні факти;
- Бути готовими до різних маніпуляцій від інших ЗМІ;
- Уникати оціночних суджень та упереджень;
- Уникати стигматизуючих виразів і визначень, таких як проститутка. Замінити їх на більш коректні: особи, залучені до проституції, або ж особи, які пережили проституцію/сексуальну експлуатацію.
«Інколи жінки, залучені в проституцію, самі називають себе «проститутками» або «секс-працівницями». Як журналісти ви повинні точно передавати мову в коментарі, адже це їхні слова. Лише в цьому випадку ви можете використати таку термінологію, однак обов’язково під коментарем зазначте для читачів, що це некоректно і що не варто послуговуватися такими термінами», — радить Мелані Чірі.
Як спілкуватися з людьми, що пережили травму
«Ніколи не тисніть на людей, у яких ви хочете взяти інтерв’ю. Ви не повинні розмовляти з тими, хто не хоче розмовляти. Довгий час я працювала з людьми, які були залучені до проституції. Ці люди пережили жахливі речі. Частина з них знайшли в собі сили та були готові розмовляти зі мною, тоді як інші не могли цього зробити. Тому беручи інтерв’ю, не спілкуйтеся тет-а-тет. Оскільки ці люди пережили травму, вони повинні розмовляти у присутності іншої людини, якій вони довіряють, яка може розпізнати сигнали «стоп», щоб повідомити вам, що інтерв’ю треба припинити», — розповідає Мелані Чірі.
- Беручи інтерв’ю, уникайте тригерів і тиску, мінімізуючи шкоду. Пам’ятайте: ваші респондентки та респонденти – живі люди, які пережили травму;
- Спілкуючись із неповнолітніми, подбайте про дозвіл від батьків або опікуна;
- Завжди ідентифікуйте себе як журналістів / журналісток і будьте відкритими щодо власних намірів;
- Питання безпеки героїв і героїнь ваших матеріалів має стояти на першому місці;
- Якщо у вас є змога допомогти — повідомте про це, але пам’ятайте, що ми — журналісти, а не психологи.
«Ви не повинні платити героям і героїням за інтерв’ю, інакше ваша репутація постраждає, і це можуть використати, щоб вас скомпрометувати. Люди вважатимуть вас підкупними й не будуть упевнені в чесності ваших слів. До того ж, ви не можете бути впевненими, що людина, яка хоче, щоб ви їй заплатили, говоритиме правду. Існують правозахисні організації, які можуть допомогти безкоштовно поспілкуватися з людьми, які пережили проституцію», — наголошує Мелані Чірі.
«Наша робота як журналістів — говорити правду й формувати правильну думку наступного покоління про те, що таке проституція. Ми говоримо не про індустрію й професію. Ми говоримо про насильство, смерть, наркозалежність та психічні розлади, через які страждають люди, залучені в проституцію. Ми зобов’язані описувати її такою, якою вона є насправді. Це не «найдавніша професія у світі» — це найдавніша форма пригноблення», — вважає Джулі Біндел.
Юлія Береза,
Зображення: rappler.com
