Українське суспільство не підтримує пропозицію закріпити квоти на кількість жінок у партійних списках кандидатів у депутати та в державних органах влади. За таку пропозицію висловилися лише 14% респондентів загальнонаціонального опитування. Чому результати такі невтішні, і як, власне, Україна збирається виконувати взяті перед ООН зобов’язання щодо того, що вже цьогоріч в усіх органах влади має бути не менше 30% жінок. Відповіді та ці та інші питання шукали експерти та експертки під час круглого столу «Жінка у суспільно-політичному житті: упередження, можливості, перспективи».
Консервація як обов’язковий атрибут «берегинь»
Загалом українці готові бачити жінок на керівних посадах, але про квоти не може бути й мови. Саме так окреслила результати загальнонаціонального опитування, що було проведене Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» директорка Фонду Ірина Бекешкіна.
– Якщо говорити про перші сто днів Верховної Ради, то я маю сказати, що в списку прогульників жінок-депутаток немає, лише чоловіки. Але з іншого боку, депутаток у Верховній Ради лише 11%. Тоді як Рада як законодавчий орган у країні – обирається. Тобто, дискримінувати жінок у цих органах може лише населення, яке їх не обирає, – зазначила Бекешкіна.
За її словами, у 1992 році близько 32% українців вважали, що жінки не можуть і не повинні посідати керівні посади. Згодом ця цифра почала зменшуватися. Спочатку, після появи на політичній арені Наталі Вітренко в 2002 році – до 19%. А потім у 2004-2006 роках, коли особливо популярною була Юлія Тимошенко, відсоток тих, хто не вірив у жінок-політиків, зменшився до 12-13. Після економічної кризи 2009 року ця цифра дещо зросла до 19% і вже трималася кілька років на цьому рівні.
«До речі, коли було 32%, я подивилася, тоді була чітка концентрація. Це були чоловіки старшого віку, в яких було таке упередження. Зараз в Україні немає жодної соціальної групи, де б це упередження було. Натомість, є різниця між чоловіками й жінками. Серед жінок вважають, що жінки не можуть посідати керівні посади, 16%, серед чоловіків – 26%. Приблизно третина вважає, що в нас достатньо жінок на керівних посадах, приблизно третина переконані, що недостатньо, і приблизно третині важко визначитися з цього питання», – розповіла соціологиня.
Ірина Бекешкіна має власне трактування терміну «традиційний соціальний уклад»:
«Якщо зрозуміло висловлюватися з цього приводу, то я б сказала так – це наше чарівне слово «берегиня». Що таке «берегиня»? Це та, яка повинна берегти сім’ю, це її основне призначення. Я не знаю, жодної іншої країни, де жінка хвалилася б тим, що вона закатала 50 чи й більше банок консервації. Я розумію, бідність… Але з іншого боку, можливо, цей час, який іде на консервацію, використати на те, щоб заробити грошей і купувати ці банки. Берегиня – це жінка, яка закатує консервацію, пере чоловікові сорочки, прасує їх, щоб він ходив акуратненький, щоб вся родина ходила акуратненька, прибирає, купує, готує і так далі. Звучить, звичайно, красиво, але берегиня – це та, що відповідає за побут родини. Чоловік за це не відповідає. Я жодного разу не чула слово «берегинь», – наголосила Бекешкіна.
За її словами, ідея жіночих квот не є популярною серед населення, бо люди не бачать жінок на екранах телевізорів і не читають про них у пресі. Тобто, кардинально вплинути на ситуацію могли б медіа, якби почали частіше запрошувати жінок на різноманітні програми в якості експерток.
«Чим більше будуть показувати гідних жінок, тим менше будуть потрібні квоти. Але на жаль, по статистиці, 25% експерток – жінки, 75% – це чоловіки. Жінок недостатньо», – підсумувала Бекешкіна.
Загальнонаціональне опитування було проведене Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з соціологічною службою «Ukrainian Sociology Service» з 25 грудня 2014 року по 15 січня 2015 року на замовлення Міжнародного центру перспективних досліджень. Всього опитано 4413 респондентів за квотною вибіркою, що репрезентує доросле населення віком від 18 років. Опитування не проводилося в Луганській області та анексованому Криму.
Квотам в українській політиці – бути!
Голова правління Міжнародного центру перспективних досліджень Василь Філіпчук є прихильником запровадження квот в українській політиці.
«Дійсно, в нормальному середовищі, коли немає якихось серйозних викликів, а суспільство збалансоване, квоти є самі по собі способом дискримінації. Але в Україні, яка знаходиться на перехідному етапі, де дійсно на виборах перемагає не обов’язково розумніший, на певний період потрібно запроваджувати принципи позитивної дискримінації, зокрема, принципи квотування участі статей у тих чи інших процесах, наприклад, у керівництві компанією чи керівництві державою», – переконаний експерт.
На його думку, жінкам притаманне більше почуття суспільної відповідальності, а отже в них є значно більше шансів стати політичними лідерами.
«Мені особисто дуже імпонує Бельгія. Довелося в цій країні вісім років працювати і жити. У Бельгії запроваджене положення про максимально можливе представництво статей у виборчих списках. Зараз там представництво жінок у парламенті 35%. У Швеції, яку ми завжди наводимо як приклад поваги до прав жінки, не існує спеціального закону, який би встановлював гендерні квоти на представництво жінок у парламенті, але високого рівня представництва жінок у парламенті досягнуто за допомогою добровільного представництва жінок у партіях. Тим часом, у Німеччині значна увага приділяється участі жінок в управління великими компаніями, там запроваджені бізнесові квоти», – розповів Філіпчук.
Він також запропонував власне бачення розвитку ситуації в Україні щодо запровадження-не запровадження квот.
«З одного боку – варто запровадити на законодавчому рівні обов’язкові квоти. Я особисто за це. Однак, якщо суспільство це не сприймає, то, безперечно, не потрібно ламати через коліно. Тим не менше, громадянське суспільство мало би запропонувати всім великим партіям на наступних виборах запровадити щонайменше добровільне квотування участі у всіх частинах списку – не обов’язково у першій десятці чи двадцятці, щоб жінки слугували як фіговий листочок, аби приховати всіх інших. А суспільство має підтримати і заохотити ці партії шляхом голосування, підтримки на виборах», – переконаний голова правління МЦПД.
Депутатка мусить бути з… кулаками?
Вважається, що в українській політиці треба битися і вміти фізично відстоювати свою точку зору. На такий стереотип звернула увагу Олена Єна, керівниця програми «Жіноче лідерство» Національного демократичного інституту (США).
«Не зважаючи на те, що українці з легкістю наділяють жінок-кандидаток такими якостями, як близькість до життя простої людини, розуміння проблем кожної сім’ї, готовність боротьби з корупцією, обізнаність, фаховість… тим не менше, політична система, політична сфера України є настільки агресивним середовищем, що м’якість жінки нібито не дозволить представляти інтереси виборців. Цей стереотип підкреслюється і проштовхується самими політиками – як жінками, так і чоловіками. Наприклад, Юлія Тимошенко завжди позиціонувала себе як чоловік у політиці. Дуже багато чоловіків, які приходять у політику, говорять і фігурально, і реально, що в українській політиці треба битися, і треба вміти фізично відстоювати свою точку зору», – пояснила експертка.
За її словами, внесення змін до закону про політичні партії не залишилося непоміченим, однак про ефективність та дієвість цих змін можна посперечатися.
«Дійсно, були зроблені певні кроки наближення до квотування, були внесені зміни до закону про політичні партії в Україні. Партії знають про цей закон, більше того, деякі навіть запровадили добровільні квоти. Наприклад, партія «УДАР» запровадила добровільні квоти ще до змін у законодавстві, після парламентських квот декілька партій добровільно прийняли рішення, що дійсно жінки мають бути як серед кандидатів, яких вони номінують, так і серед тих, хто представляє партію на керівних посадах. Але зміни до закону не передбачають санкцій, не визначають порядок, на які місця партія повинна висувати жінок, і навіть за твердженням заступника голови ЦВК, ці квоти неможливо виконати, поки вони не заведені у виборче законодавство. Тому наразі, на мій погляд, це не квоти, це просто норма закону, яка партіями може без покарання не виконуватися», – зауважила Олена Єна.
Вона також висловилася за впровадження жіночих квот, однак наголосила, що є дуже багато інших важелів впливу на партії.
«Дуже важливий аспект – це прозоре фінансування політичних партій та виборчих кампаній. Деякі країни, в тому числі, наші сусіди, вирішили цю проблему без квот, але запровадивши прозору систему фінансування, де жінки отримують такий самий доступ до ресурсів, як і чоловіки. Тобто, оцей чинник внутрішньо партійної політичної корупції, де жінка, як правило, відіграє меншу роль, ніж чоловік, він був усунений. Бо ми всі чітко розуміємо, що таке, наприклад, виграти округ – у цифрах. Жінки, як правило, не мають доступу до таких цифр. Якщо порівняти минулий парламент і кількість жінок, обраних на мажоритарних округах, то величезна кількість тих жінок мали доступ до ресурсів і могли запропонувати цей ресурс, збільшити представництво партій за рахунок того, що вони, як представники цієї політичної сили, профінансують свою виборчу кампанію», – зазначила Єна.
Насамкінець експертка наголосила на важливості врахування особливостей виборчої системи. Адже нині в Україні триває дискусія щодо того, яку виборчу систему обрати.
«Багато хто виступає за пропорційну з відкритими списками. Треба розуміти, що така система може мати для жінок дуже багато інших перешкод, ніж та система, яка існує зараз. І тут голос громадянського суспільства має бути гучним з того приводу, що треба подумати, як це відіб’ється на представництві жінок уже в наступному парламенті, або після місцевих виборів цього року», – зауважила керівниця програми «Жіноче лідерство».
Що брати на озброєння?
Тим часом, жінкам не варто сидіти склавши руки і чекати, поки квоти будуть запроваджені. Максимальне просвітництво населення з цього питання ніхто не відміняв, як і підвищення власного професійного рівня. Саме ці складові вважає надважливими експертка з питань гендерної політики громадської організації «Жіночий консорціум» Лариса Магдюк.
«Жіночий консорціум стоїть на позиції підтримки гендерного квотування як тимчасової міри, тому що є достатньо спостережень у інших країнах, як гендерне квотування надає позитивні результати. Але це в умовах комплексного підходу. Як окрема складова або окремий напрямок діяльності тільки на законодавчому рівні, воно не може бути ефективним, тому що дійсно обізнаність має велике значення», – наголосила Магдюк.
Вона була координаторкою гендерного моніторингу парламентських виборів у 2014 році. Зізнається – попри те, що в закон про політичні партії було включене питання гендерних квот, самі політичні партії мало що про це знали, ба більше – навіть у ЦВК не володіли відповідною інформацією. І тому в мережі Жіночого консорціуму були запроваджені інші заходи паралельно з проведенням моніторингу. Це програми підготовки жінок, які мають намір або бажання брати участь у місцевих виборах. Подібні проекти вже давно успішно реалізовуються у Європі та США.
«Ідеться, зокрема, про програму «350» – це коли мінімум 350 жінок для кожних виборів підготовлені як професіональні політики для участі в балотуванні. Це має велике значення. По-перше, піднімає культуру серед жінок, також як і серед чоловіків. Але оскільки вважається, що жінки мають менше можливостей для самонавчання або коштів, щоб брати участь у якихось курсах, то ці програми орієнтовані на жінок – майбутніх політиків. Ще одна програма «Список Емілі» у США, яка також орієнтована на професійну підготовку жінок як політиків, щоб вони могли себе гарно представити, були готові до тих труднощів, які існують під час перегонів тощо», – пояснила експертка.
Вона також наголосила, що українці будуть відхрещуватися від квот доти, доки будуть необізнаними в цьому питанні.
«А якщо говорити і пояснювати, який зиск від цього, і як це може вплинути на загальну стабілізацію ситуації, на покращення рівня життя, то я не думаю, що населення буде заперечувати проти якісного життя у своєму суспільстві», – підсумувала Магдюк.
Вікторія Кобиляцька
