Вирок Вайнштейну: чи можливий такий сценарій в Україні

11 березня 2020 року голлівудського кінопродюсера Харві Вайнштейна засудили до 23 років ув’язнення за скоєння сексуальних злочинів. Відповідне рішення ухвалив суд у Нью-Йорку. Як постановив суд, 67-річний продюсер є винним у сексуальному насильстві щодо своєї колишньої асистентки Мімі Хейлі, яке він вчинив у 2006 році, а також у зґвалтуванні у 2013 році акторки Джесіки Манн.

Звичайно, таке рішення суду є важливим для світової юриспруденції загалом, а для захисників/-ниць прав жінок зокрема. Це пов’язано з тим, що кримінальні справи, які стосуються сексуального насильства, зґвалтування, сексуальних домагань часто не доходять до суду через відсутність достатньої кількості доказів. Часто через те, що постраждалі відмовляються звертатися за захистом через осуд, страх почути “сама винна” у насильстві відносно себе тощо.

На жаль, в українському суспільстві, зокрема і у юридичному середовищі ми ще й досі спостерігаємо стереотипи та упередження щодо постраждалих від сексуального насильства, зґвалтування чи сексуальних домагань.

З аналогічними стереотипами зіштовхуються постраждалі від сексуальних злочинів і у інших країнах, зокрема і в Америці. Варто зазначити, що звинувачення у сексуальному насильстві проти Вайнштейна висували понад 80 жінок, які впродовж тривалого часу мовчали, як на мене, через вище зазначені стереотипи. На жаль, зважаючи на сплив строків давності щодо притягнення до кримінальної відповідальності, судовий процес відносно Вайнштейна стосувався лише двох випадків, які мали місце у 2006 році та у 2013 році.

В Україні такі злочини, як сексуальне насильство (стаття 153 КК України), зґвалтування (стаття 152 КК України), примушування до вступу в статевий зв’язок (стаття 154 КК України) також мають строки давності. Це означає, якщо зґвалтування сталося, більше як 5 років тому, особу може бути визнано винною, проте звільнено від кримінальної відповідальності.

Окрім того, варто звернути увагу, що у злочинах проти статевої свободи і недоторканості особи дуже важливими є наявність достатніх доказів, зокрема, якщо це стосується зґвалтування, наявність медичних висновків. Висновки експерта є важливими,  їх варто робити одразу після вчинення злочину.

Чи можливий такий вирок в Україні?

Звичайно, можна було б говорити про це лише після вивчення усіх деталей справи і доказів. Проте, на мою думку, варто врахувати, що судова система США та наша судова система значно відрізняються. І у США такі справи слухаються судом присяжних, що значно змінює підхід до такої категорії звинувачень.

За статистичними даними Генеральної прокуратури України у 2019 році було відкрито 355 кримінальних проваджень про вчинення зґвалтування (стаття 152 КК України) з яких 220 справ було передано до суду з обвинувальними актами. А якщо говорити про справи пов’язані із сексуальними домаганнями, а саме кримінальні справи про примушування до вступу в статевий зв’язок, то таких було відкрито 12  у 2019 році. З них лише одна передана до суду.

З власного досвіду можу сказати, що заяви постраждалих інколи навіть не вносяться у Єдиний реєстр досудових розслідувань через відсутність ознак злочину. У судах є багато справ, коли адвокати звертаються із оскарженням таких дій поліції, проте на жаль, постраждалі від сексуальних злочинів часто через безвихідь, відсутність розуміння та упередження не хочуть рухатися далі і доводити, що вони мають право на захист.

Тому, звичайно, якщо говорити про нашу правову систему,  нам, зокрема адвокатам, представникам/-цям поліції та прокуратури ще потрібно працювати над власними стереотипами та упередженнями, у тому числі щодо справ, пов’язаних із злочинами проти статевої свободи і недоторканості.

Безумовно, такі вироки як у справі Вайнштейна є символом боротьби за права жінок у світі, адже показують, наскільки правові системи держав світу готові захищати права жінок, постраждалих від сексуального насильства, а також надають сили та віру постраждалим. Віру у те, що за справедливість варто боротись, хоча б заради того, щоб інші жінки, які так само постраждали, знали, що вони не самі. Так про інших жінок подумала  Мімі Хейлі.

Голова ГО «ЮрФем» Христина Кіт