Зовнішня суть пропозицій – захист сім’ї, яка руйнується.
Запропоновані заходи – заборонити гендерну політику, заборонити спроби ратифікувати Стамбульську Конвенцію.
Але питання головне, навіщо? Що стоїть за словами про дітей, матерів, сім‘ю, мораль, духовність? Судячи по тексту, точно не захист сім‘ї і дітей, що є важливою частиною нашого життя, цінністю, смислом і складовою державної політики. Політичне використання цієї тематики, причому виключно в емоційній площині працює в інтересах певних політичних сил і інтересів. Антиукраїнських по суті, як би вони не називалися. Це однозначно.
Це потрібно розуміти всім: і громадянам та громадянкам, і політикам всіх рівнів, особливо тих рад, які розглядатимуть подібні звернення та заяви.
Тепер про правову оцінку деяких положень звернення. Не всіх. Бо ще мало часу для більш глибоких висновків.
Теза 1. «Держава надає пріоритетну увагу лише штучно створеній проблемі так званої дискримінації людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією»
Зміст не відповідає дійсності.
Водночас, Закон України «Про запобігання та протидію дискримінації» визначає дискримінацію як ситуацію, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовних або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі – певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Проблема дискримінації існує, і вона дуже серйозна.
Теза 2. «Деякі положення в «Плані дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року» суперечливі, бо несуть загрозу національній безпеці держави та єдності українського суспільства (Наприклад, заборона дискримінації на ґрунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, за якою виділяють трансгендерів та транссексуалів (пункт 105 )».
В пп.6 п.105 Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року передбачено розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту про легалізацію в Україні зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар з урахуванням майнових і немайнових прав, зокрема володіння та наслідування майна, утримання одного партнера іншим в разі непрацездатності, конституційного права несвідчення проти свого партнера (п.105. пп. 6); розроблення Порядку здійснення заміни офіційних документів особам, яким встановлено клінічний діагноз “транссексуальність”, та підготовка пропозицій щодо внесення відповідних змін до інших нормативних документів (п.105 пп.9).
Ці пункти плану передбачають можливість укладення одностатевих шлюбів, вони жодним чином не мають обов’язкового характеру і не місять дискримінаційних норм та не є загрозою національній безпеці.
В Україні заборонена дискримінація за будь-якою ознакою. Закон «Про запобігання та протидію дискримінації» прийнято у 2012 році.
Теза 3. Головною перешкодою до ратифікації Стамбульської конвенції є введене нею визначення поняття “гендер” та похідних від нього. На відміну від загального уявлення про гендерну рівність (чи заборону гендерної дискримінації), як рівність виключно між чоловіком та жінкою (чи заборону дискримінації на підставі статі) в різних сферах суспільного життя, відображеного, зокрема, в Законі України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, Стамбульська конвенція впроваджує інше розуміння гендеру (стаття 3) та проводить чітку різницю між поняттям статі та гендеру (пункт 3 статті 4) та гендерну ідентичність (за якою виділяють трансгендерів, агендерів, транссексуалів – загалом нараховують близько 50 типів гендеру).
Варто враховувати, що кожне поняття має своє змістовне навантаження. Поняття “гендер” і “гендерна рівність” не тотожні. Так само, як поняття “стать” та “гендер”.
У Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» дано визначення поняття гендерна рівність – це рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Стамбульська конвенція визначає гендер, як соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство ввважає належними для жінок і чоловіків. Тому визначення суперечності між чинним законодавством та нормами Стамбульської конвенції є безпідставними.
Необхідність досягнення гендерної рівності – рівних прав жінок і чоловіків, а також можливостей для їх забезпечення є основою державної гендерної політики.
Стать – поняття біологічне.
Гендер – поняття соціальне.
Наприклад, жінки народжують дітей – ми говоримо про стать. Тільки жінки можуть виховувати дітей – ми говоримо про гендер. Дехто вважає, що чоловікам не можна довіряти виховання дітей – це питання, яке стосується гендерної нерівності і вимагає застосування гендерних підходів.
Консультуючи на «гарячій лінії» з питань запобігання домашнього насильства, торгівлі та гендерної дискримінації в рамках акції «16 днів проти насильства», 26 листопада цього року отримала дзвінок від чоловіка, якому було відмовлено у тому, щоб бути в лікарні із своєю хворою дитиною лише тому, що він батько, а це – для мам. З’ясувалося, що це проблема по всій країні.
Мабуть, в Хмельницькій області також! Ось чим потрібно зайнятися місцевим депутатам. Зі свого боку лист Уляні Супрун підготовлено, бо це серйозне питання гендерної політики.
І ще приклад. Вислів «жінкам не місце в управлінні» має відношення до гендерної політики, бо говорить про стереотипні уявлення та упередження по відношенню до жінок як менеджерок та політиків (слова належать М. Азарову).
Приклади можна продовжувати. Роблячи висновок по третій тезі, правова основа для того і є, щоб її вивчати і розуміти суть питання.
Теза 4. З метою захисту інституту розвитку сім’ї «виключити з проектів регулятивних правових актів у освітній сфері та з текстів підручників норми і положення про статеве виховання, що ставлять за мету «подолання гендерних стереотипів»
Що ж, будь-які стереотипи, в тому числі гендерні, створюють підстави для упереджень, а упередження є шляхом до дискримінації. Таким чином потурання стереотипам, в тому числі гендерним, суперечить державній політиці протидії дискримінації, а також порушує права людини.
Теза 5. «припинити спроби ратифікувати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (Стамбульської конвенції)».
Припинивши спроби, держава підтримуватиме домашнє насильство та насильство по відношенню до жінок, масштаби якого є дуже високими.
Взагалі, що ми знаємо про Стамбульську Конвенцію?
Перша країна, яка підписала і ратифікувала – Туреччина! Вона успішно крокує світом, ратифікується країнами-членами Ради Європи. На сьогодні це вже 33 країни. Серед них: Боснія і Герцеговіна, Хорватія, Кіпр, Естонія, Франція, Грузія, Греція, Італія, Польща, Румунія, Сербія, Швеція, Туреччина, Республіка Македонія та інші.
Ще 12 країн та Європейський Союз підписали Конвенцію і поки її не ратифікували. Серед них і Україна. В країнах йде підготовка до ратифікацій.
І ще 2 країни не підписали і, відповідно, не ратифікували – Російська Федерація та Азербайджан.
Тому заклики типу «припинити спроби ратифікувати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (Стамбульської конвенції)», не тільки толерують та виправдовують домашнє насильство та насильство щодо жінок, залишають постраждалих без допомоги, але й підігрують ворогу.
Бо як же РФ хоче, щоб ми були з нею у всьому «браття (сестри) навік». Та чи хочемо ми цього?
Насильство по відношенню до жінок, дискримінація жінок є частиною ідеології руського миру. Той, хто проти ратифікації Конвенції, підтримує політику Росії.
Теза 6. заборонити пропаганду різних видів девіантної статевої поведінки, у тому числі у формі так званих «маршів рівності», «прайдів», «гей-парадів», «фестивалів квір-культури» тощо.
Сексуальна орієнтація людини не може бути підставою для дискримінації.
Теза 7. Ухвалити Закон України «Про заборону пропаганди гомосексуалізму»
Подібне уже було в Росії.
Back to USSR! Go to Russia!
Урядова уповноважена з питань гендерної політики
