Вона — українка, він — аргентинець. Вони багато років прожили в Іспанії, а коли почалася повномасштабна війна, переїхали в Україну, тут і одружилися. Вікторія Трачук почала волонтерити, а її чоловік Алехандро Тартаглія пішов воювати у складі інтернаціонального батальйону.
Про підтримку чоловіка-іноземця, переїзд в Україну, волонтерство, мотивацію й небайдужість Вікторія Трачук розповіла «Повазі».
Рішення переїхати в Україну у розпал повномасштабної війни здається непростим, але тільки не для Вікторії та її чоловіка. Вона прожила в Іспанії 19 років, виїхала туди з батьками ще в 11-річному віці. Там училася, здобула професію перукарки-стилістки, познайомилася з Алехандро, із яким разом уже 13 років. Ще до 24 лютого 2022 року пара запланувала переїхати жити в Україну, і війна не змінила задуманого.
«Наш переїзд був запланований на травень 2022 року. Почалося великомасштабне вторгнення, але ми не передумали. Так як і планували, у травні переїхали до Тернополя. І навіть якби ми на той час були в Україні, ми б нікуди не виїжджали, ми б тут однаково залишилися», — розповідає Вікторія.
Війна не вплинула на плани жити в Україні
Жінка пригадує, як 24 лютого вона, як і багато українців та українок, була шокована через події, що відбувалися. А вже наступного дня вирішила, чим може підтримувати українських біженців та захисників. Спершу допомагала з перекладом у «Червоному Хресті» в іспанському містечку Малага, де проживала. Згодом разом із місцевими волонтерами збирала допомогу армії біля супермаркетів. А Алехандро 26 лютого вже був в українському посольстві, де подав заяву, що хоче їхати воювати.
Вікторія завжди мріяла жити в Україні, про що знав її коханий. Він підтримав її рішення переїхати на Батьківщину в такий непростий час.
«Я йому завжди розповідала, яка гарна наша країна, які в нас добрі люди. І коли він побував тут уперше 2018 року, то просто закохався в Україну. Відтак війна не вплинула на наші плани», — каже волонтерка.
Для батьків Вікторії, які залишилися в Іспанії, її рішення спершу стало несподіванкою. Але вони підтримали її.
«Коли я сюди їхала, я їм нічого не сказала, не хотіла, щоб вони хвилювалися. Повідомила, що я в Україні, вже коли була на місці. Спершу сказала, що це лише на два тижні, бо ми тоді привезли гуманітарну допомогу — медикаменти, продукти, одяг. Але згодом зізналася, що я не повернуся, що Алехандро йде воювати й ми залишаємося тут. Спершу батьки було шоковані, зрозуміли, бо вони завжди знали, що я хотіла повернутися в Україну, що це була моя мрія — і зараз я хочу допомагати тут. Бо якщо не ми, то хто? Це наша країна, і ми маємо згуртуватися всіма силами», — розповідає Вікторія.
Вона — волонтерити, він — воювати
У червні 2022 року Вікторія й Алехандро одружилися в Тернополі. А вже в липні чоловік підписав контракт із ЗСУ.
«Через війну ми просто скромно розписалися, бо чоловік подав документи у військо і вже мав вирушати в навчальний центр. Нас прийшли привітати волонтери, і це був для нас дуже важливий та щасливий день», — пригадує Вікторія Трачук.
Читайте також: Майя Юркевич, волонтерка: Збирати донати на ЗСУ — дуже непроста справа
Поки чоловік воює, Вікторія активно волонтерить. У Тернополі заснувала громадську організацію — благодійний фонд «Сила волонтерів» і разом із командою однодумців почала допомагати армії.
«Спершу ми почали допомагати іноземному батальйону, а також 24-й бригаді, де воює мій троюрідний брат, 65-й бригаді, де воює двоюрідний брат, 105-ій тернопільській… Та й узагалі, стараємося допомагати всім, хто до нас звертається, — продуктами, засобами гігієни, збираємо кошти на автомобілі, дрони, квадрокоптери та інші необхідні воїнам речі. За весь час нашої діяльності вдалося вже придбати 4 автівки. До речі, щойно ми переїхали до Тернополя, віддали на армію й власне авто. Тоді бензину не було, машина стояла два тижні без діла, і я вирішила, що військовим там вона більше допоможе».
Коли Вікторія переїхала до Тернополя, то практично нікого тут не знала. Однак дуже прагнула допомагати військовим і з часом знайшла однодумців та однодумиць.
«Із учасниками моєї команди ми познайомилися практично випадково. Таня прийшла до мене фарбуватися й долучилася. Потім я познайомилася зі Світланою — дружиною командира та мамою двох дітей. Також із нами працює Оксана, Данило з Краматорська, моя двоюрідна сестра, брат якої теж воює. Всі свої. Волонтерство — це не лише моя заслуга, це спільна праця моєї команди».
Ми маємо допомагати, не можна зупинятися
Збирати кошти на потреби захисників дедалі важче, однак волонтери й волонтерки докладають усіх зусиль. Оголошують збори в соцмережах, проводять благодійні аукціони, на яких розігрують прапори з підписами військових, розмальовані майстринями тубуси від використаних снарядів, співпрацюють зі стендаперами, блогерами.
«Працюю 24/7. Коли стає важко, я згадую наших військових на передовій і кажу: «Нам зовсім не важко, завдяки їм ми тут живемо, працюємо й не можемо опускати рук». Вони не опускають, і ми не маємо права», — говорить волонтерка.
У Тернополі Вікторія відкрила власну студію краси, яка практично стала й серцем благодійного фонду. Тут волонтерка навіть облаштувала невеличкий патріотичний куточок, де зібрала військову атрибутику, подяки та прапори з підписами від бригад, яким допомагав її благодійний фонд. Таким чином нагадує відвідувачам, що війна триває й зупинятися не можна.
«Я вірю, що Україна переможе, що ми все відбудуємо. Так, буде важко, але я вірю, що все буде добре», — підсумовує волонтерка.
Зараз благодійний фонд «Сила волонтерів» продовжує збір коштів на дрони (донатити можна на офіційний рахунок благодійного фонду «Сила волонтерів» у «Приватбанку» 5169 3351 0101 0284).
«Кожна і кожен із нас — маленька частина великого. Навіть одна гривня рятує життя», — наголошують у фонді й закликають усіх небайдужих донатити на підтримку військових.
Євгенія Цебрій,
фото з архіву Вікторії Трачук
