By Левчина Вероніка 
Львівські вулиці завжди вміли народжувати людей з гострим язиком і теплим серцем. Саме тут 9 жовтня 1989 року з’явився на світ Віктор Ігорович Розовий — хлопець, який спочатку змушував зал реготати до сліз, а потім тримав у руках снайперську гвинтівку на найгарячіших напрямках. Його шлях — це не просто біографія коміка чи військового. Це жива історія про те, як гумор стає бронею, а біль — новою точкою опори.
Сьогодні, у 2026 році, ім’я Віктора Розового звучить інакше. Він — переможець «Ліги сміху», воїн 3-ї окремої штурмової бригади, людина, яка пережила важке поранення голови, кому, втрату частини мозку, смаку й запаху, і все одно продовжує йти вперед. Його історія цікавить і тих, хто дивився «Загорецьку Людмилу Степанівну» з дивана, і тих, хто сам тримав зброю.
Ранні роки та перші кроки в гуморі
Віктор виріс у львівському мікрорайоні Рясне-2. Про сім’ю він говорить мало — лише іноді згадує маму і діда, чия історія пов’язана з національно-визвольною боротьбою. Школа була звичайною, російськомовною, як і багато в тому часі. Але вже тоді Віктор помічав абсурд навколо і перетворював його на жарти.
Справжній старт відбувся у Національному університеті «Львівська політехніка». Там він потрапив у збірну КВК «Львівська Політехніка». Після її розпаду з’явилася команда «Метр сімдесят» — назва з самоіронією, яка вже тоді показувала стиль Розового. Він ніколи не грав «красивого» коміка. Його гумор був гострим, трохи грубуватим, дуже львівським — з говіркою, самознищенням і точним попаданням у біль.
Саме тоді поруч з’явився Святослав Антіпов. Разом вони створили те, що згодом стало легендою — команду «Загорецька Людмила Степанівна». Назва народилася від реальної комендантки гуртожитку. Строга, як галицька зима, але з характером, який ідеально ліг у скетчі.
Тріумф «Загорецької» та національна слава
2017 рік став переломним. «Загорецька Людмила Степанівна» разом із молдовською «Стоянівкою» виграла третій сезон «Ліги сміху». Через рік команда забрала літній кубок на фестивалі в Одесі. Глядачі закохалися в цей дивний, трохи божевільний гумор, де звичайні життєві ситуації перетворювалися на сюрреалістичні номери.
Віктор грав у кіно — «Скажене весілля», «Зірконавти», «Країна У 2.0». Брав участь у проєкті «Ігри приколів» на 1+1. Разом з Антіповим вів YouTube-канал «Kurva matj» з контрабандистськими піснями і нецензурним гумором. Він став впізнаваним, успішним, затребуваним. І водночас залишався тією самою людиною з Рясного, яка могла посміятися над собою сильніше за будь-кого.
Багато хто тоді бачив у ньому лише коміка. Мало хто здогадувався, що всередині вже давно сидів чоловік, який у 2014 році хотів на фронт, але не зміг. Це відчуття провини потім стане одним із рушіїв його рішення у 2022-му.
Від мікрофона до гвинтівки
24 лютого 2022 року Віктор Розовий не став чекати. Вже наприкінці лютого він записався добровольцем до полку ССО «Азов», який згодом став 3-ю окремою штурмовою бригадою ЗСУ. Спочатку — аеророзвідка, потім зв’язки з громадськістю, бої на півдні, під Бахмутом, оборона Києва. Згодом — навчання на снайпера.
Позивний «Дід» приклеївся швидко. У ньому була і самоіронія, і повага побратимів. Віктор знімав відео для офіційного каналу бригади, показував правду з окопів і водночас зберігав гумор. Навіть на передовій він знаходив слова, які піднімали дух. Його жарти про фронтове життя розходилися мережею швидше за офіційні зведення.
Він воював по-справжньому. Не для камер. Хоча камери завжди були поруч — бо бригада потребувала голосу, який умів говорити з цивільними.
21 березня 2024: день, що розділив життя
8 березня 2024 року Віктор одружився з Ольгою Мерзлікіною — моделлю, акторкою, з якою був разом 13 років. Весілля у Львові, чорно-білий дрескод, друзі-гумористи. Через тринадцять днів усе змінилося.
21 березня під селом Орлівка поблизу Авдіївки почався мінометний обстріл. Уламок 120-міліметрової міни пробив шолом, пошкодив праву та частково ліву півкулі мозку. Віктора евакуювали. Операція в лікарні Мечникова в Дніпрі. Тривала кома. Втрата близько 30 % мозкової тканини. Титанова пластина. Зникнення смаку й запаху.
Рятували побратими — бойовий медик з позивним «Патрік», хлопці з позивними «Дід», «Ісус», «Гун» і напарник «Гуцул», який сам мав уламки в тілі. Вони не дали йому померти на позиції.
Реабілітація розтягнулася на роки. Спочатку — крісло, потім паличка й ортези. У квітні 2025-го Віктор зробив перші самостійні кроки. У 2026-му він уже ходить короткі дистанції, хоча функціональна ходьба ще попереду. Ліва рука і нога працюють погано, є спастичність. Планується операція в Нідерландах — встановлення баклофенової помпи.
«Я ходжу 23 метри за шість хвилин. Функціональна ходьба — це принаймні 50 метрів за хвилину. Але тиждень тому було 23 метри за п’ятнадцять. Це вже прогрес», — ділився він улітку 2026-го.
Особисте життя: від довгих стосунків до нового початку
Шлюб з Ольгою Мерзлікіною тривав близько року. Розлучення 2025-го вийшло гучним. З’явилися взаємні звинувачення, розмови про гроші, хейт у соцмережах. Віктор не ховався. Він говорив прямо, іноді різко, іноді з тією ж самоіронією, яка завжди була його зброєю.
У 2026-му поруч з’явилася Яна-Катерина. Вона підтримує його на реабілітаціях, ділить хейт і просто є поруч. Віктор відкрито сказав, що бачить у ній майбутню дружину, але спочатку хоче відновити тіло — «щоб не бути обузою». Це дуже чоловіче і дуже чесне формулювання.
Повернення до творчості та книга
Восени 2024-го Віктор уже працював редактором шоу «Ліга сміху. Волонтерський десант». Гумор став терапією. Він знову почав з’являтися на публіці, зробив символічний удар по м’ячу перед матчем «Рух» — «Карпати».
У 2026 році до річниці поранення вийшла книга «Я у таборі F» у видавництві Adaptation Books. Це відверта розповідь про шлях від сцени до фронту, про побратимів, страх, помилки, скандальне інтерв’ю і внутрішнє відновлення. Автор особисто підписує примірники передзамовлення. Книга обіцяє бути жорсткою, смішною і дуже потрібною.
Цікаві факти про Віктора Розового
- Позивний «Дід» з’явився ще до поранення, але після нього набув нового, іронічного сенсу.
- Він втратив смак і запах, але не втратив бажання жартувати про «фронтову дієту».
- Команда «Метр сімдесят» народилася з самоіронії щодо зросту — зараз його зріст оцінюють приблизно в 178–182 см.
- Навіть у комі після поранення близькі помічали, що він реагував на жарти.
- У 2026 році він планує операцію в Голландії, щоб зменшити спастичність і прискорити відновлення ходьби.
Що робить його історію особливою
Віктор Розовий ніколи не грав героя. Він грав звичайного хлопця з гострим язиком, який виявився здатним на великі речі. Його гумор завжди був трохи жорстким, іноді провокативним. Після поранення він став ще відвертішим — і це комусь подобається, комусь ні. Але саме ця чесність і робить його живим.
Він показує, що можна втратити частину мозку і не втратити себе. Що можна пройти через розлучення, хейт, довгі місяці реабілітації і все одно запускати книгу, редагувати шоу, планувати майбутнє. Що гумор — це не втеча від реальності, а спосіб у ній залишатися.
У 2026 році Віктор Розовий продовжує боротьбу за ходьбу, за ліву руку, за нормальне життя. І водночас уже пише наступну главу — ту, де комік і воїн знову зустрічаються на одній сцені, тільки тепер ця сцена набагато більша.
Його шлях ще не закінчений. І саме це робить його історію такою, що хочеться стежити далі.