Під час кандидування на місцеві вибори жінки зіштовхуються із діджитал-харасментом. Це може очікувати кандидаток вже дуже скоро.
Координаторка політичних програм та голова громадянської мережі «ОПОРА» Ольга Айвазовська каже, що вибори на місцевому рівні зазвичай більш цинічні у своїх методах. Адже оскільки кандидати часто знайомі між собою, боротьба за місце в політиці переходить в особисту площину. Про те, як реагувати, коли на тебе вішають стереотип «блондинки» або приписують твої успіхи чоловікам, Повага поговорила з експертками.
НЕ ТОЛЕРУВАТИ ГЕЙТСПІЧ ТА НЕ МОВЧАТИ ПРО НЬОГО
Колишня очільниця гендерного напрямку в парламенті Ірина Суслова вважає, що український сегмент соцмереж переповнений мовою ворожнечі.
«На жаль, з образами, що ґрунтуються на гендерній ознаці, доводиться зіштовхуватися досить часто. І не лише в соціальних мережах, але й у медіа та повсякденному житті. Причому об’єктами цькування є не лише жінки, але й чоловіки. Найголовніша причина – низький рівень культури в Україні й зокрема політичної культури. Навіть топові політики часто дозволяють собі висловлювання, неприпустимі в цивілізованих країнах. Потрібно потужно та системно працювати над етичним вихованням наших політиків в усіх аспектах: від особистого голосування в залі Верховної Ради до поваги щодо всіх колег, незалежно від статі, віку, кольору шкіри, національності та політичних переконань. Саме в контексті широкої роботи з підвищення рівня політичної культури можна говорити про руйнування гендерних стереотипів. Адже культурно обмежена людина нездатна усвідомити принципи рівності та недискримінації, що лежать в основі сучасного суспільства.
Якщо говорити про ставлення чоловіків-політиків до своїх колег жінок, то найчастіше ми бачимо не стільки агресію, скільки поблажливість, іронію та сарказм. У декого є бажання висміяти жінку, навісити на неї стереотип «блондинки», довести їй, що вона займається не тим, що «призначила їй природа», натякнути, що всі її успіхи — це насправді заслуга чоловіків. Від пересічних користувачів соцмереж, на жаль, доводиться чути ті самі меседжі, але в формі відвертих образ і навіть нецензурних слів.
Важко говорити про якусь статистику, тим більше, що український сегмент соцмереж переповнений мовою ворожнечі. Будь-якій людині (неважливо, чоловік це чи жінка) неприємно, коли з неї глузують або коли до неї проявляють словесну агресію. Жінки справді частіше звертають на такі факти увагу, адже, можливо, це їх більше психологічно зачіпає. Проте вважаю, що гейтспіч не потрібно толерувати в жодному разі, на кого він би не був спрямований — на чоловіка чи на жінку.
Не треба про це мовчати і з цим миритися. Слід зробити так, щоб кожен гейтер відчув власну неадекватність та зробив висновки. Для цього критична маса користувачів повинна звернути увагу на його ганебну поведінку та повідомити про це. Але не користуватися його інструментами: образами та агресією. Зробити це коректно, але гостро та влучно. Хочемо ми того чи ні, але соціальні мережі — це дзеркало нашого суспільства. Гейтери приходять туди з офлайн-світу, де їхня агресія зростає через проблеми в сім’ї, школі, на роботі чи в особистому житті. Тому агресивна поведінка має визнаватися аномальною не лише в соцмережах, але й у повсякденному житті. Боротися треба не лише з її наслідками, але й з причинами, зокрема економічними, психологічними та культурними. Якісна освіта, сім’я, можливість себе реалізувати, високий рівень життя — це універсальний рецепт подолання мови ворожнечі в суспільстві».
НЕ ПІДДАЮТЬ ЦЬКУВАННЮ ЛИШЕ ТИХ, ХТО НІЧОГО НЕ РОБИТЬ
Директорка програми «Жінки-Лідерки» Національного Демократичного Інституту в Україні Олена Єна закликає звертатися по допомогу до громадських організацій.
«Зі статистичної точки зору важко оцінити, наскільки часто політикині стикаються з онлайн-цькуванням за ознакою статі. Принаймні в Україні я таких досліджень не бачила. Однак, для тих, хто фоловить політичних лідерок у соцмережах, абсолютно очевидно, що це дуже розповсюджене явище. Адже жоден пост від політично активної жінки не залишається без гейтерських та сексистських коментарів.
У своїй роботі я стикаюся з різними формами насильства, спрямованого проти політикинь: це, зокрема, гейтерські та сексистські коментарі, поширення неправдивої інформації, яка шкодить діловій репутації, створення та розміщення фейкових візуальних матеріалів, де жінки зображені у відверто сексуалізованому контексті, іноді розповсюдження їхніх контактів в оголошеннях про надання сексуальних послуг, погрози зґвалтування, кіднепінгу. І це, на жаль, не вичерпний перелік тих форм цькування, з якими стикаються політикині.
На жаль, універсальної поради в таких випадках немає, адже в кожній ситуації потрібно проаналізувати декілька факторів, від яких залежатиме алгоритм дій. Важливо визначити, чи є загроза фізичній безпеці чи кібербезпеці. Спробувати зрозуміти, що ці люди мають на меті. Наприклад, «побутове» гейтерство та мізогінія вимагатимуть інших дій, аніж переслідування за політичними мотивами.
Таких речей точно не можна замовчувати й краще не намагатися впоратися з ними наодинці. Часто публічне висвітлення та залучення ширшого кола однодумців, експертів, фахівців (включно з правоохоронцями) допомагає вгамувати тих, хто займається цькуванням. Звертайтеся до громадських організацій, що вивчають цю проблему й допомагають. Повага, Юрфем, Українська Асоціація працівниць правоохоронних органів та інші ініціативи можуть стати вашими союзниками. Актуалізація цієї проблеми, як показують міжнародні дослідження, допомагає шукати ефективних способів її подолання. Головне – пам’ятати, що не піддають цькуванню лише тих, хто нічого не робить. Часто це свідчення вашої популярності серед громади, виборців, задля яких ви працюєте. Іноді варто звертатися за підтримкою й до них, адже їхня підтримка надасть емоційних сил боротися та протистояти».
ПРОБЛЕМА Й У МОРАЛЬНІЙ БЕЗКАРНОСТІ ГЕЙТЕРІВ У СОЦМЕРЕЖАХ
Головна редакторка Громадського радіо, докторка наук із державного управління Тетяна Трощинська прогнозує саморегуляцію соцмереж щодо мови ненависті в майбутньому.
«Жінка на публічній політичній позиції досі ламає норму в очах багатьох. В Україні особливо – бо, як на мене, наше суспільство змінюється дуже повільно. Досі присутні дуже багато патріархальних уявлень. Тому сприйняття жінки як авторитету, жінки як влади досі залишається проблемою. Фактично жінка на публічній політичній чи на владній позиції, яка не вписується в материнську фігуру, не дотягує до королеви-матері або бабусі, досі має до себе підвищену увагу.
Її компетентність піддається сумнівам саме через гендерну призму. І те, що я зараз сформулювала спокійно та виважено, на жаль, виливається у звичне нам (на жаль) гейтерство.
Наприклад, навіть слова «сестринство» і «солідарність» можуть бути сприйняті як прояви радикального фемінізму. Якщо жінка публічно не коментує моду, не коментує зовнішність, то вона досі руйнує шаблони. Руйнує шаблони, якщо коментує державну політику чи економіку або робить будь-що, ухвалюючи рішення, на які її вповноважує держава чи її виборці.
У мережі публічна сфера змішується з приватною. І гейтерство це унормовує як соціальну норму. Для мене це ненормально і неправильно. Але я розумію, що шлях боротьби з цим дуже довгий.
Пишучи будь-який ненависницький коментар, особливо який має гендерне підґрунтя, гейтери ніби знеособлюють його. Фактично мають юридичну та моральну безкарність. Написали, втекли, ніхто їх не бачить. І я вірю, що майбутнє — у пошуку алгоритмів для регулювання ненависті самими соцмережами. Зокрема йдеться про мову ненависті, спрямовану на жінок. Про алгоритми, які регулюватимуть це саме з юридичної точки зору, оцінюватимуть, чи є там склад злочину. Адже як форму небажаної вербальної, невербальної чи фізичної поведінки сексуального характеру (домагання за Стамбульською конвенцією) частково можна потлумачити як мову ненависті. Краще пояснять правники, але є можливості розглядати мову ненависті як таку, що містить склад злочину. Дуже важливо не розглядати гейтерство в соцмережах лише у площині емоцій.
У тих країнах, які ратифікували Стамбульську конвенцію, медіа зобов’язані обмежувати речі, які можуть бути витлумачені як вербальні або невербальні, не лише фізичні, прояви агресії до жінок. Зокрема це стосується політикинь.
Але, звісно, треба пам’ятати про емоційний вплив і про моральну безкарність ненависників. А також про те, що інколи включення в дискусію з гейтерами завдає людині, проти якої воно спрямоване, ще більше моральних та емоційних переживань. Умовно, «годує бота». Але завжди найперше потрібно аналізувати, чи немає серед цього цькування речей, які можуть бути порушенням прав, а не просто емоційним викидом. Наприклад, чи присутні погрози.
Ана Море
