У цій рубриці із дозволу видавництв публікуються уривки творів, які роблять свій внесок у подолання сексизму, гендерної нерівності та дискримінаціїЦього разу «Повага» пропонує вашій увазі фрагмент книжки «Супербоси» Сидні Фінкелстіна, видавництва Yakaboo.
Супербос — це такий диво-бос, який володіє суперсилою? Не зовсім так. Американський дослідник бізнес-стратегій і лідерства Сидні Фінкелстін вивчав професійні траєкторії видатних особистостей у професійному футболі, рекламі, масовому харчовому виробництві, нерухомості, хедж-фондах, моді і виявив закономірність: якщо придивитися до 50 визнаних особистостей у певній галузі, то побачимо, що керівниками чи наставниками, мабуть, п’ятнадцятьох–двадцятьох із них колись були один чи кілька генераторів талантів — або «супербосів», як Фінкелстін почав їх називати. Ба більше, ті самі супербоси здійснили істотну частку інновацій у своїй галузі. Їхня особливість в тому, що довкола них утворюються мережі талантів, «генеалогічні дерева» яскравих особистостей.
Фінкелстін розкриває секрети цих непересічних лідерів і намагається зрозуміти, як стати супербосом. Фрагмент, який ми пропонуємо вашій увазі, присвячений темі розбудови горизонтальних зв’язків і нетворкінгу. Це інструмент, завдяки якому жінки часто можуть здобути ті важелі, яких можуть не мати в галузі своєї роботи. А також це прекрасна історія про солідарність і взаємодопомогу.
Розділ 8
Мережі успіху
Ви роками були шанованим працівником у своїй організацій. Отримали цінний досвід, знайшли друзів, навіть веселилися і навчилися більшого, ніж могли колись подумати. Але зараз відчуваєте, що треба рухатися далі. Ви підходите до свого керівника, яким захоплюєтеся і якого поважаєте. Трохи нервуєтеся, бо не знаєте, як він зреагує. Чи спробує переконати вас залишитися, тиснучи на почуття провини і спокушаючи бонусами? Чи розсердиться й звинувачуватиме у зраді організації, яка так багато вам дала? Чи відмахнеться, бо йому байдуже, підете ви чи залишитеся? Чи зрозуміє й поважатиме ваші потреби, побажає вам усього найкращого й максимально допоможе вам досягти
успіху?
Ще 1990 року, після майже п’яти років роботи шеф-кухарем у Chez Panisse, Джоан Уейр вирішила, що настав час змін. «Я була готова піти, але не хотіла цього. Я знала: як не піду зараз — можливо, не піду ніколи. Деякі кухарі пропрацювали тут по 10, навіть 15 років. Я не хотіла бути, як я назвала це, «пожиттєво ув’язненою»!». Коли Уейр повідомила Еліс Уотерс про свої плани, Уотерс здивувала її, запросивши до себе додому на келих вина. Під час подальшої розмови Уейр пояснила, що відчуває потребу залишити Chez Panisse, але не хоче спалювати мости і справді хоче чимось бути корисною ресторану. Уотерс запропонувала ідеальне рішення, нову роботу на перехідний період — дегустувати їжу в Café Fanny — закладі, співвласницею якого була Уотерс. Пропозиція отримувати гроші за куштування прекрасної їжі та консультування кухарів була надто заманливою, щоб відмовлятися, тож Уейр прийняла її й ненадовго залишилася у Café Fanny, перш ніж розпочати вкрай успішну кар’єру авторки, телезнаменитості та рестораторки.
Переказуючи цей епізод, Уейр дивувалася, що така відома, зайнята жінка, як Уотерс, знайшла час поговорити з нею про її кар’єру. Зрештою, Уейр — лише одна з багатьох працівників кухні Chez Panisse. Але то був лише пролог до вагомішої підтримки і заохочення з боку Уотерс. Згодом Уейр писала численні кулінарні книги і статті в журнали, виступала у створених організацією PBS шоу Joanne Weir’s Cooking Class та Joanne Weir’s Cooking Confidence. Серед її почесних відзнак — премія Джеймса Бірда (а як інакше?) і призначення за ініціативою Гілларі Клинтон до Американського корпусу шеф-кухарів, об’єднання, яке займається розбудовою крос-культурних зв’язків за допомогою кулінарії. Деякі керівники можуть ревниво ставитися до приголомшливих успіхів своїх колишніх протеже (або, у кращому разі, спостерігати за цим звіддаля). Але Уотерс це не стосується. Після виходу першої книжки Уейр вона взяла її запрошеним шеф-кухарем у Chez Panisse, брала участь у телешоу Уейр. Для книжки «Кулінарні секрети Джоан Уейр» Уотерс написала гучний схвальний відгук: «Як кухар, як учителька і як авторка Джоан Уейр ніколи не відхилялася від твердого й непохитного переконання, що процес приготування їжі має бути бездоганним і простим, а продукти — без домішок і свіжими». Цей відгук на книжку фактично говорив і про безкомпромісне уявлення самої Уотерс про хорошу їжу. Це ще одне свідчення синергійної користі від тактики супербоса, яка приносить вигоду і супербосові, і його послідовникам. Звісно, Уейр знову й знову дякувала Уотерс у своїх кулінарних книжках й далі підтримувала зв’язок, відвідуючи Chez Panisse за першої-ліпшої нагоди. «Я просто мушу отримати дозу цього, якщо навіть лише пообідати, чи просто побути тут».
Уейр — далеко не єдина колишня працівниця, яка зберегла зв’язки із Уотерс і Chez Panisse після звільнення. Коли Саллі Кларк святкувала тридцяту річницю свого лондонського ресторану Clarke’s, Уотерс приїхала на чотири дні, аби підготувати меню, а двоє інших видатних колишніх працівників Chez Panisse, Дейвид Ліндсей і Клер Птак, допомагали на кухні. Повернувшись до США, Уотерс у ролі запрошеного шеф-кухаря допомагала Майклу Таску святкувати десяту річницю його ресторану Quince, відзначеного двома зірками Мішлен*. Уейр зазначає, що Уотерс «дуже підтримує і завжди підтримуватиме людей, які з нею працювали».
Крім безпосередньої допомоги від Уотерс, бренд Chez Panisse і далі об’єднує колишніх працівників і спонукає рухатися вперед, багато в чому виконуючи таку саму роль, як диплом одного з університетів Ліги плюща** для випускників, що шукають роботу. Уейр назвала Chez Panisse «Гарвардом серед ресторанів», і хоча вона мала на увазі якість і ентузіазм колег, з огляду на репутацію ця назва теж цілком пасує. «Ти приходиш кудись — і раптом хтось знає когось, хто працював тут, або вони чули про Еліс чи одну з її кулінарних книжок, — зазначила Ліпперт. — Це відчиняє двері навіть тоді, коли ти хочеш працювати кухарем в інших країнах».
Протеже інших вивчених мною супербосів мають аналогічний досвід звільнення. Вони можуть іти з будь-яких причин і дуже по-різному, і часом це мало пов’язано із самим супербосом. Безперечно, багато протеже, яких я досліджував, зрештою присвячували роботі на супербосів тривалий період своєї кар’єри. Однак я зауважив, що більшості працівників притаманна певна закономірність: звільняючись, вони ніколи не йдуть насправді. Натомість вони стають постійними членами клубу супербоса — «великої родини» колишніх протеже, а також клієнтів, постачальників та інших поплічників. Час плине, а члени клубу й далі зберігають близькі стосунки із супербосом й один із одним. Вони підтримують зв’язок. Вони демонструють глибоку відданість. Вони насолоджуються статусом інсайдера галузі. І за допомогою величезних ресурсів, пропонованих іншими членами клубу, вони вибудовують приголомшливі кар’єри і стають чільними гравцями галузі, так само, як їхні супербоси.
_____________________
* Зірки Мішлен присвоює ресторанам за відмінну кухню путівник
«Червоний гід Мішлен», вперше виданий Андре Мішленом у 1900 році.
Зірок може бути від однієї до трьох.—Прим. пер.
** Ліга плюща (англ. Ivy League)—асоціація восьми найстаріших американ-
ських університетів. Вважається, що вони відзначаються високою якістю
освіти.—Прим. пер.
____________________
Яке значення мають мережі супербосів для стимулювання кар’єри? Професор Університету Кентуккі Ден Гелджин присвятив докторську дисертацію саме цьому питанню. Він зібрав дані про всі 282 зміни баскетбольних тренерів у першому дивізіоні* з 2001 по 2007 рік і статистично оцінив шанси головних тренерів отримати нову посаду головного тренера у престижнішій школі. Ден проаналізував такі показники, як: «сумарний відсоток перемог для кожного тренера упродовж усієї кар’єри» (чи на посаді головного тренера, чи на посаді асистента), «сукупна кількість виходів команд кожного тренера у плей-офф у турнірах NCAA» (знов-таки, і на посаді головного тренера, і на посаді асистента), «яку посаду (головного тренера чи асистента) обіймав тренер команди, що вийшла в турнір NCAA, за рік до переходу на іншу посаду». Усі ці показники — надійний спосіб фіксації досягнень тренера, але жоден із них не є настільки важливим, як просте запитання: чи входить цей тренер до відомого «дерева тренерів», очолюваного супербосом? Виявляється, належність до правильної мережі найкраще допомагала спрогнозувати, хто отримає роботу, — навіть краще за список досягнень.
А як щодо вас? Чи отримуєте ви вигоди від статусу члена елітної, клубної мережі випускників, бо працювали під керівництвом конкретного боса? Хоча ідея створення мережі протеже і не нова, придивившись уважніше, ви зрозумієте, що лічені компанії та керівники повною мірою скористалися перевагами підтримання зв’язків із талановитими колишніми працівниками, які зустрічалися на їхньому кар’єрному шляху. Натомість майже всі досліджувані мною супербоси зробили це пріоритетом, і це свідчить про кардинально інший підхід супербосів до утримання працівників. Нікому не подобається, коли звільняються найкращі професіонали, але, як ми побачили у другому розділі, супербоси не бояться плинності кадрів. Навпаки, більшість розглядають звільнення найталановитіших як природний етап зростання, який потрібно прийняти, а то й гаряче вітати. Є сенс у тому, що супербоси розглядають мережі колишніх працівників як можливість й актив і для себе особисто, і для організації.
____________________
* Ідеться про дивізіони студентських команд. Спортивні змагання
в коледжах та університетах США організовує Національна асоціація
студентського спорту. Дивізіони Національної баскетбольної асоціації
(НБА) носять назви за регіонами: наприклад Атлантичний дивізіон
тощо.— Прим. пер.
