Століттями суспільство вважало чоловіче домінування природним для людського виду. Але яким було б наше розуміння гендерної нерівності — уявного минулого і суперечливого сьогодення — якби ми не вважали, що чоловіки завжди панували над жінками?
У книжці «Патріархи. Витоки нерівності» наукова журналістка Анжела Саїні досліджує коріння того, що ми називаємо патріархатом. Як він уперше вкорінився в суспільствах і поширився по всьому світу від доісторичних часів до сьогодення. Саїні подорожує до найдавніших відомих людських поселень. Аналізує найновіші результати досліджень, а також простежує культурні та політичні історії. Доводячи, що колоніалізм та імперії кардинально змінили спосіб життя в Азії, Африці та Америці, поширюючи жорсткі патріархальні звичаї і підриваючи те, як люди організовували свої сім’ї та роботу.
У наш час, попри боротьбу з сексизмом, насильством і дискримінацією, навіть революційні зусилля, спрямовані на досягнення рівності, часто закінчуються невдачею. Але «Патріархи» вселяють надію. Бо відкривають множинність людських устроїв, підважують старі наративи й викривають чоловічу зверхність як постійно мінливий елемент системи контролю.
«Повага» з дозволу видавництва «Лабораторія» публікує уривок із книжки.
***
Люди вже давно силкувалися зрозуміти, як народився патріархат.
Ще 1680 pоку англійський політолог сер Роберт Філмер захищав божественне правління королів, стверджуючи у своєму «Патріарху» (Patriatcha), що держава подібна до родини; тобто королі по суті були батьками, а їхні піддані — дітьми. Монарх на чолі держави був найвищим земним патріархом, висвяченим Богом. А його влада походила від патріархів біблійних часів. За Філмеровою версію всесвіту, що працювала на користь аристократа, охочого захистити короля від критиків, патріархат був природним. Він починався з малого в людських родинах, де батько головував над господарством, і завершувався масштабно, просочившись у політичні, законодавчі та релігійні установи.
Деякий час у середині ХІХ століття, а тоді у другій половині ХХ століття, інтелектуали знову переймалися тим, що таке патріархат і як він з’явився. Це загальне головування всіх чоловіків над усіма жінками чи щось конкретніше? Справа у статі чи в роботі? Підкріплювався він капіталізмом чи діяв незалежно від нього? Чи була в нього взагалі історія? Чи це універсальна модель, визначена нашою природою?
Сотні років по тому це часткове пояснення Роберта Філмера досі мало свою привабливість. У класичному феміністичному тексті 1970-х «Сексуальна політика» (Sexual Politics) американська активістка Кейт Мілет визначала патріархат як контроль старших чоловіків над молодшими. А також як загальніший контроль чоловіків над жінками. Починаючи з батька, гендерна влада, за загальними уявленнями, досі поширювалася за межі дому у суспільство й державу.
Однак лишалося питання, як чоловіки узагалі прийшли до влади. У 1979 pоці, оглядаючи на ту мить уже щедрі нашарування феміністичних творів про патріархат, британська соціологиня Вероніка Бічі зауважила наявність частого припущення, що чоловіча домінація заснована на сексі й репродуктивності. Пригноблення жінок, як вважалось, пояснювалося патологічним бажанням чоловіків контролювати жіночі тіла. «Однак, — писала вона, — так ніколи й не було зрозумілим, що саме в чоловіках робить із них сексуальних пригноблювачів. Чи, що важливіше, які характеристики конкретних форм суспільства ставлять чоловіків у позицію влади над жінками».
Як виявила Бічі, будь-яку універсальну теорію патріархату ускладнює те, що гендерна нерівність та пригноблення ніколи не були однаковими для всіх і скрізь. Зрештою, богиня Калі є символом жіночої влади. Вона може походити з легенди. Однак не мала би послідовниць, яких має нині, якби ми також не впізнавали у ній щось властиве нам самим.
В Індії, де я жила раніше, індійські жінки вищого та середнього класу часто винаймають жінок і чоловіків для готування й прибирання за мінімальну платню. Мені було двадцять два, і я жила сама, коли на мене працювали двоє чоловіків. Представники нижчої ієрархії каст виконують більшість брудної й низькооплачуваної роботи в країні, включно з прибиранням людських і тваринних відходів. Під час першого пандемічного локдауну 2020 pоку, коли домашні слуги повернулися до себе в домівки й не могли працювати, найбагатші жінки країни зненацька виявили, що чи не вперше в житті змушені виконувати хатню роботу. На початку наступного року (було це збігом чи ні) політична партія індійського штату Тамілнаду почала кампанію за виплату домогосподаркам щомісячної зарплатні.
Професорка жіночих досліджень Чандра Талпаде Моханті запитувала: «Як можна впевнено говорити про статевий поділ праці, коли суть цього поділу радикально змінюється від одного середовища до іншого й від однієї історичної точки до іншої?» Якби існували якісь фундаментальні аспекти чоловічої та жіночої природи, що акуратно розділяли б нас на окремі ролі, можна було б очікувати, що весь світ упродовж своєї історії мав би схожі моделі життя й праці.
Звісно ж, це не так. Низький статус деяких жінок ніколи не заважав іншим у тому ж суспільстві мати власні величезні статки чи владу. Королеви, імператриці, фараонки й могутні воїтельки існували весь час, доки людство фіксувало свою історію. За останні два століття монархині правили у Британії довше за монархів. Жінки тримали рабів та слуг, і досі тримають. Існують культури, в яких пріоритет належить матерям і в яких те, що діти живуть в одному домі з батьком, навіть не є правилом.
«Жінки різних класів мають різний історичний досвід, — писала Ґерда Лернер, одна із засновниць академічної сфери жіночих досліджень у Сполучених Штатах, намагаючись розв’язати ці суперечності. «Так, жінки належать до анонімної частини історії, однак вони також завжди були частиною правлячої еліти. Вони пригноблені, але не зовсім так, як інші расові чи етнічні групи. Хоча дехто з них — так. Вони підпорядковані й експлуатовані. Але не зовсім так, як нижчі класи. Хоча дехто з них — так».
У 1989 pоці правознавиця Кетрін Маккінон писала, що зрозуміла, що, крім декількох винятків, «фемінізм не розглядав чоловічу владу як упорядковану, однак пошкоджену систему. Фемінізм почав здаватися епічним обвинуваченням у пошуках теорії, епічною теорією, що потребувала, аби про неї писали». Кінцеві результати чоловічої влади добре задокументовані. Це більша пропорція чоловіків на владних посадах, перевага для синів у багатьох частинах світу, масштаби сексуальних домагань, статистика за статистикою. Однак усе це саме по собі не пояснює, як чоловіки прийшли до влади від початку. «Предмет пояснення — розвиток чоловічої вищості — по суті вважається доведеним, — зауважувала Маккінон. — Соціальна влада не пояснюється, тільки наново підтверджується».
