— Ір… ми засинали, вона тримала мене за ручку. Влада така доросла, — шепоче мені чоловік у слухавку, розповідаючи, як вони з дочкою провели перший день без мене.
Через сімейні обставини я поїхала до батьків і там затрималася.
— Ір, ми проспали й не пішли в садок… Але гарно провели день, — сонним голосом розповідає наступного дня чоловік.
Ще через день.
— У Влади соплі — їдемо до педіатра… Потім наберу, зараз зайнятий, — каже стурбовано й розриває зв’язок, не попрощавшись.
Наступного вечора чоловік не зателефонував. Уранці пояснював, «що просто вирубився в сон із малою…».
А ще за кілька днів:
— Ір, коли ти приїдеш… Мені весело й цікаво з Владкою, але щось тисне. Я не можу розслабитися, не встигаю з роботою: вимушений іти раніше, щоб забрати її з садка. Моя робота розтягується в часі. І замовник «усе розуміє», але глобально я «втрачаю в грошах»…
…Мій чоловік не може гарно писати, у нього — зовсім інша професія. Тому за ним записую я. Боюсь прямо-таки пропустити його чергові відкриття в ролі тата.
А ще — записую для себе. Як нагадування — скільки всього в ролі мами вимушена виконувати. Без вихідних, без лікарняних і відпусток.
І підбадьорюючи чоловіка, все-таки не можу втриматися: «Вибач, розумію, як тобі непросто, але скажу про себе: а я.. а я в цьому режимі вже чотири роки…»
Для точності. Чоловік постійно – «справжній тато» для нашої дочки. У так званих «дівчачих» питаннях він навіть дужче переймається, ніж я. Щоб у Влади були чисті колготки, нові шкарпетки (і побільше!), залатані штанці (бо колінами облазила всю пісочницю), підстригти волосся, приготувати смачну вечерю (мої супи дочка бракує). А коли через шмарклі у Влади тимчасово погіршився слух — він це помітив і повіз дочку до лікаря. І ще мільйон усього…
Щойно я закінчила грудне вигодовування й мала змогу відновити свої улюблені робочі відрядження, дочка стала залишатися з татом від кількох днів — до тижня.
Але вперше так надовго. Чоловік не розгубився й задіяв повний арсенал, як полегшити своє життя з непосидючою чотирирічкою: від «льопайся у воді» скільки хочеш та мультфільмів — до обіцянок купити цукерки й випровадження гуляти з хрещеною, поки «я хоч приготую їсти».
Ясна річ — немитий посуд та неприбрані іграшки як норма, тут би встигнути винести брудний пісок за кицькою…
А що я? Два тижні без дочки… пила коктейлі з манго й танцювала «Макарену». Направду — ні. Нервів і турбот біля моїх батьків-пенсіонерів вистачає.
Але якоїсь миті я зловила себе на тому, що не слабо так відпочиваю від… материнства.
Я можу робити, що хочу я. Коли є час, гуляти в тиші с-п-о-к-і-й-н-о, не бігаючи за дочкою з самокатом, рюкзаком і гарячою кавою в руках. Купити тільки собі лате й не ділитися пінкою. Залипати в серіали до півночі. Читати не тільки дитячі книжки, затерті до дірок… (А ви читали три місяці «Манюнього» Ервіна Мозера у 120 сторінок кожного вечора! Поки я не зрозуміла, що можна пропускати сторінки або їх переказувати).
А ще працювати. Без того, щоб мене смикали. Я ловлю цей момент і жену свою роботу так, наче «п’ятирічку намагаюся виконати за три роки». І кайфую від цього.
Я знаю, що з дочкою все добре, бо поруч її тато. І все.
І вірите — я ф-і-з-и-ч-н-о відчуваю «мінус одну відповідальність». Так, наче ви цілу зиму проходили у важкому осоружному пальті (без можливості купити легкий пуховик), а теплою весною нарешті його скинули.
У материнстві мене чи не найбільше притискає (окрім, звісно, коли дочка хворіє) неможливість «вимкнутися». Ти мусиш постійно «менеджерити»: починаючи зранку, коли потрібно прокинутися, щоб розбудити всіх, аби самій зібрати дочку в садок або розпорядитися, щоб її зібрали.
Розпорядитися — гарне слово. Наше, сімейне. Не просити, не наказувати. А саме — організувати, розпорядитися…
Не дивно, що моє улюблене ниття: «Не питайте, що на вечерю. Мені про це важко думати. Навіть легше приготувати, тільки аби не думати – що саме готувати…».
І тому, читаючи новини на кшталт «мама-зозуля покинула трьох дітей-порічок у хаті одних», «матері винесли адміністративку за безлад у хаті», «матір засудили за те, що вона… лишила дитину з батьком», я неймовірно злюся.
Емоційно дбати про когось нон-стоп без можливості відпочити — це дуже близько до «з’їхати з глузду». І поготів — якщо немає поруч партнера чи партнерки, підтримки подруг, сусідів, якщо без делегування обов’язків, без бабусь-дідусів, мультиварки, служби доставки піци (так, моя дитина знає, що таке хот-дог і піца), пральної машинки й можливості «звалити» на два тижні від дитини…
Для тих, хто не народжував — вибачайте за спойлер. Дозволю хіба трохи поблажливості зі свого боку і втішання для вас: дитина віддає стільки безумовної любові, на яку здатна тільки дитина. Таку любов, що інколи ти відчуваєш, що не заслуговуєш на неї через своє бажання втекти позаочі з хати (і ще один недолік у материнстві — почуття провини).
Деякі мої подруги-мами кажуть про мого чоловіка, що він «герой»: що так надовго лишився сам-на-сам із дочкою і справляється. І я навіть розумію, про що вони. Ми ж бо ще те покоління, яке виховувалося в моделі, що дім і родина — це винятково відповідальність матері, і якщо чоловік «допомагає» — то це радше тобі приємний бонус, ніж його обов’язок.
Але якщо так розібратися: він – не герой, він просто тато.
— Як ви там? Здається, я вже відпочила від вас, навіть скучила. Готова повертатися, —сама собі не вірячи, кажу чоловікові.
— Ір, давай, коли ти наступного разу втомишся, ти просто знімеш у готелі дві ночі — і виспишся там без нас…
І трохи цифр.
У серпні цього року Центр прав людини ZMINA за підтримки посольства Федеративної Республіки Німеччина провів онлайн-опитування, що в Україні думають про сучасний фемінізмта феміністок. Його пройшли 725 респондентів (64,8% жінок та 35,2% чоловіків).
Найцікавіше для мене було подивитися, що феміністки та ті, хто себе такими не вважають, кажуть про репродуктивну працю: прибирання дому, приготування їжі, догляд за дітьми тощо.
Тож згідно з опитуванням, ідею про те, що фемінізм передбачає рівномірний розподіл обов’язків з хатньої праці та догляду за дітьми між подружжям / партнерами, підтримали 67,3% нефеміністок/ів.
52,7% нефеміністок/ів думають, що феміністка може бути хорошою мамою, а 50,9% вважають, що феміністка може створити хорошу сім’ю.
51,6% нефеміністок/ів не погоджуються з тим, що ідеї фемінізму суперечать сімейним цінностям.
І феміністки, і нефеміністки вважають найактуальнішим питанням, яке потребує розв’язання, домашнє насильство. Його обрали 93,2% феміністок/ів та 74,3% нефеміністок/ів.
На другому місці за важливістю для нефеміністок/ів опинилося «створення умов для поєднання жінками роботи та материнства»: його обрали 57,9%.
Як виявилося, я як феміністка — не одна в своєму бажанні ділити з чоловіком обов’язки за побут та виховання дитини. Більшість тих, хто не вважають себе феміністками, охоче віддали б цю частку навантаження своєму партнерові. І це справді було б корисно для всіх.
Ірина Виртосу,ZMINA
Матеріал створено за підтримки посольства Федеративної Республіки Німеччина
