Жінка-лідерка на карантині. Як дати раду собі, роботі, дому та соцмережам, як долати професійне вигорання та протистояти дискримінації за гендерною ознакою на законодавчому рівні. Про це народна депутатка з фракції “Європейська Солідарність”, голова комітету з питань інтеграції України з ЄС Іванна Климпуш-Цинцадзе розповіла під час он-лайн зустрічі, яку організувала кампанія проти сексизму в медіа і політиці Повага.
Про життя в соцмережах
Життя в соцмережах заважає мені функціонувати так, як мені б хотілося. Хоча це для мене робочий інструмент. Буквально вчора я записала невелике відео після інформації про те, що медиків виштовхують із приміських потягів, якими вони дістаються до роботи. І медсестер там примусили сидіти в якомусь окремому вагоні, не дозволивши їм бути разом з іншими людьми. Уже сьогодні мені зателефонували з «Укрзалізниці» і сказали, що запускатимуть потяги з окремими вагонами з написами «медики». Бачите, для мене соцмережі – певний інструмент, адже поки б ми написали, надіслали, поки б вони відреагували, на це пішло б трошки більше часу.
Про вільний час, який з’явився на сім’ю
Я так часто не буваю поруч із родиною, що для мене карантин – можливість більше спілкуватися. Одна з моїх дівчат дистанційно вчить уроки – це молодша, а старша в нас художниця, вона вже вчиться й отримує максимальне задоволення від карантину. Насолоджується тим, що малює, що її ніхто не смикає – біжи туди, роби те. І зараз вона себе краще стала організовувати, порівняно з тим часом, коли ходила до академії: ось тоді вона малює, ось тоді вона робить зарядку, ось тоді вона ще щось робить.
Всі, певно, бачили повідомлення з Китаю, що після завершення карантину в них збільшилася кількість розлучень. Я свято вірю, що нам це не загрожує, ми просто, нарешті, протягом цих шести років можемо поспілкуватися не тільки про нагальні теми, а й про те, що цікаво, про якісь філософські речі. Я вперше за останні роки спостерігаю за тим, як пробуджується природа. У мене були зими, коли я не пам’ятаю, чи був сніг, чи було холодно. Я нічого цього не помічала – бігла на роботу, з роботи, і це не мало ніякого значення. А зараз я навіть фотографую квіточки, які в мене вилазять на грядці, і я це спостерігаю наживо. Я навіть із собакою граюся щодня, а раніше собака мене бачив раз на тиждень.
Як долати професійне вигорання
Десь через два-три роки після Революції Гідності я для себе зрозуміла: всі, хто включився в цей біг після цих подій, думали, що це буде такий спринт, але потім виявилося, що це марафон, а згодом з’ясувалося, що це взагалі естафета в марафоні. І вже з розумінням того, що це естафета в марафоні, ти десь почав намагатися себе зупиняти. Треба казати «ні» якійсь кількості завдань, які ти на себе береш, бо коли ти вже відчуваєш себе на межі, то починаєш буксувати.
Коли я була віце-прем’єркою, велику роль у певний момент відіграла моя команда, вони просто взяли наді мною шефство. Показуючи мені певні документи, казали, що, можливо, ті чи інші теми зараз не стоять у пріоритеті. Це певною мірою допомогло.
Я не можу сказати, що в мене було аж таке вигорання. Треба подякувати батькам, енергетиці, генам та такій, не хочу хвалитися, але незвичайній працездатності. Бо інколи мені команда казала, що ми вже падаємо, а ви далі біжите. Напевно, це дасться взнаки тоді, коли ти зупинишся.
Я сподівалася, що у Верховній Раді буде легше, але не так сталося як гадалося – у цій Верховній Раді (IX скликання – ред.) ще значно складніше, тим більше в опозиції, тим більше з цим декларованим турборежимом, з тими нісенітницями, з якими, як із вітряками, доводиться боротися. Поступово ситуація змінюється, і я сподіваюся, що ми будемо більш упорядковано діяти після того, як пройдемо це випробування з карантином.
Коли вже я на межі, то найбільшим рятівниками для мене є два середовища: це родина й дуже невелике близьке коло друзів. А коли вже зовсім несила, то це заїзд на два дні в Закарпатську область, у селище, звідки родом мій тато, і два дні сидіння на порозі бабусиної хати – просто сидіння на порозі, спілкування з людьми, читання книжки, милування горами. Це допомагає перезарядити батарейки.
Політики – теж звичайні люди
Я ж теж людина, а не тільки політикиня, я ж не взялася нізвідки. Я щаслива, що маю родину, якраз це й дає мені можливість бути збалансованою, бути впевненою, що я відчуваю різні нюанси, яких би я, можливо, не помітила, якби не мала родини. Я дуже люблю готувати їсти, я навіть піджартовувала своєму чоловіку в період, коли ще було невідомо, чи я потраплю до парламенту, що я ж умію готувати, і ми могли б почати свій невеличкий бізнес у цьому напрямку. Мені приємно виставити на Фейсбуці борщ. Коли я пишу щось важливе і розумне, як мені здається, воно збирає якусь невелику кількість реакцій, а тут повідомлення про борщ викликає цілий спалах, цілу дискусію. Може, таким чином ми оживляємо розуміння того, що ми звичайні люди зі своїми вміннями, зі своїми смаками. Ми теж чогось не вміємо робити – і готові вчитися.
Про зміни до законодавства щодо протидії сексуальному насильству в зоні конфлікту
Ми з колегинями розробили свої пропозиції, провели певні консультації з правоохоронним комітетом, і від нього чекаємо додаткових чи то зауваг, чи то пропозицій – щоб вийти на результат. Адже сьогодні не модно виносити в сесійний зал ініціативу, яка підписана виключно «Європейською Солідарністю». А оскільки ми хочемо, щоб нам удалося ухвалити ці зміни до законодавства, і ця відповідальність була відображена в наших законах, то ми намагаємося зараз працювати в робочій групі, з якою сподіваємося вийти на результат. Думаю, що нам це вдасться. Ми навіть книжки, видані «ООН жінки» – протоколи протидії насильству в зоні конфлікту, передали для ознайомлення всім зацікавленим депутатам, щоб потім однією мовою з ними дискутувати про те, як ми маємо це відобразити в нашому законодавстві.
Про місцеві вибори
Можливо, ви спостерігали, що обговорювалися зміни до бюджету, як це називає уряд, а насправді це реальний секвестр бюджету. На щастя, в тому вигляді, в якому він був поданий, його не ухвалили. Зараз триває робота: що ж справді скорочувати, на що переспрямувати видатки і як їх використовувати в прозорий спосіб. І справді, оригінальна пропозиція урядовців була в тому, щоб не виділяти жодних коштів на місцеві вибори. Жодних. Де-факто це могло означати, що вони не бачать можливості проведення місцевих виборів у цьому році, незважаючи на те, що це конституційна норма. У мене було враження, що жоден із нових урядовців просто не встиг почитати Конституцію перед тим, як скласти присягу урядовця. Нашими зусиллями було відбито те, що частина фінансування на місцеві вибори була залишена в розмірі 1 мільярда гривень.
В оригіналі було близько 4 мільярдів, якщо я не помиляюся. Вони, звичайно, нам обіцяли, що ми потім переглянемо, повернемося, щойно пройде хвиля карантину. Але обіцянка-цяцянка, тому ми намагалися битися за кожну гривню, щоб були хоча б мінімальні кошти для можливості проведення місцевих виборів. Тому я не виключаю, що в нашої сьогоднішньої влади є така думка, щоб під шумок боротьби з пандемією коронавірусу все-таки знайти привід скасувати вибори. І тут я пригадую історію, як президент Зеленський оголосив дочасні вибори в парламент, хоча для цього не було приводів і причин. І тоді Конституційний суд, на жаль, погодив таке рішення, пославшись на бажання 73% людей – мовляв, вони хочуть такої зміни влади. Отже, я припускаю, що якщо таке рішення буде ухвалене владою, яка вже сьогодні розуміє, що вона втрачає на місцях, втрачає свою підтримку, то цілком вірогідно, що будуть спроби скасувати місцеві вибори.
Ми налаштовані цього не допустити, і я сподіваюся, що ми далеко не самотні в такому бажанні – не допустити зриву місцевих виборів. Хоча ми розуміємо, що буде ускладнена робота в регіонах. Для мене вона вже ускладнена. У мене регіон, за який я відповідаю, далеко – це Закарпаття. Приїхати туди, щоб збирати якісь аудиторії – це безвідповідально, я не можу в такий спосіб спілкуватися з людьми, тому я спілкуюся з ними онлайн. Але це не дуже ефективно, особливо в роботі на місцях. Було б краще пройтися лікарнями, місцевими амбулаторіями, зрозуміти, де можна зробити корисні речі, на що звернути увагу місцевої влади.
Тому я думаю, що такі спроби будуть. Наразі рішення про те, що не буде виборів, немає. (Вже після цієї розмови в ЦВК заявили, що карантин не є юридичною перешкодою для проведення виборів, ред.) Ба більше, далі йде дискусія, яка може матеріалізуватися в якесь спільне рішення на одній із позачергових сесій парламенту (яку ми проведемо, певно, не одну) щодо змін до вже ухваленого виборчого кодексу. Зміни мають стосуватися, насамперед, бар’єрів в тих місцях, де йтиме мажоритарне висування, партійне висування. Такі речі – в дечому технічні, а в дечому такі, що дозволять на рівні партійних організацій мобілізуватися навіть на нижчому рівні.
В одному з обговорень на ФБ ваше ім’я звучало як ім’я бажаної кандидатури на пост предизента України. Чи маєте плани стати президенткою?
Дуже дякую, що люди вважають, ніби така відповідальність мені під силу, це дуже цінно, адже без підтримки людей нічого не робиться. Я знаю, що на такі відповідальні посади без професійної команди не йдуть, і ми маємо можливість у цьому пересвідчитися. Тому, якщо таке рішення ухвалювати, то заздалегідь, оскільки це дуже відповідально. Якби я для себе ухвалила таке рішення, то я б почала з того, що збирала б команду. Велика перешкода для цього – ресурсне забезпечення. На жаль, без ресурсу теж нічого не буде. І ви бачите, що відбулося з президентом, який прийшов за підтримки олігархів. Я взагалі вважаю, що те, що відбулося рік тому в нас у країні – це були два реванші: один – олігархічний реванш, а другий – проросійський. Олігархічний реванш і вивів цю сьогоднішню владу на відповідальні посади. Я поки що не придумала, де взяти ресурс, щоб не бути залежною від якихось серйозних олігархічних кіл в Україні. А без цієї незалежності це дуже ризикована історія.
Про ініціативу створення дитячих садочків для дітей віком від 3 місяців
Не чула про таку ініціативу. Але скажу цікаву річ. У попередньому уряді у прем’єр-міністра Гройсмана була одна з засадничих речей, на якій він наполягав і над якою працював, щоб збільшувалася кількість місць у дитячих садочках по всій країні, щоб зменшувалися черги, які існують для діток у дитячих садках. Якось ми в черговий раз говорили з ним про гендерну рівність, і для нього було відкриттям, що якраз забезпечення можливості ходити дітям у садочки відбувається за гендерною рівністю. Мені довелося на пальцях пояснити, як це дозволяє мамам вийти на роботу, заробляти якісь гроші, як дозволяє інакше розподіляти сімейний бюджет, відчувати впевненість тощо.
Але я не думаю, що держава найближчим часом спроможеться на відкриття додаткових дитячих садків, зокрема для таких манюніх діток, які потребують особливої уваги – з 3 місяців. Не бачу такого шансу найближчим часом.
Про поширення коронавірусу в Україні
Взагалі я мала би почати цю розмову з побажання всім бути здоровими, зокрема і в Чернівецькій області, де ми бачимо більш активний спалах цієї хвороби. Проте я вважаю, на жаль, що в нас ситуація схожа практично в усіх регіонах, і я переконана, що в нас недостатньо вдалі тестування. Поки що ми бачимо не додаткові випадки захворювання, а результат того, що відбувається тестування з більшою кількістю.
Від багатьох лікарів чую про те, що є велика кількість випадків, коли люди приходять з ускладненнями, потім виявляється, що в них коронавірус, проте лікарям не дозволяють давати інформацію про те, що це хворі на коронавірус, вони проходять як хворі з тяжкою формою діабету чи іншими якимись хворобами. І одне з моїх звернень до керівництв різних інституцій якраз пов’язано з цим замовчуванням.
Світ після пандемії
Я чекаю вакцину, бо думаю, що це дасть можливість повернутися до впевненішого перебування в соціумі, ніж ми зараз маємо. Я також думаю, що світ має винести певні уроки не з точки зору своєї взаємопов’язаності між різними країнами, а кожна країна має думати про різні попереджувальні заходи в системі стійкості в різному вимірі. Коли я була віце-прем’єркою, мені вдалося своїми особистими зусиллями запросити до нас місію від НАТО, яка зробила оцінку системі державної стійкості. Нам надали рекомендації, однак вони прийшли лише влітку минулого року, і тоді нам уже не вдалося нічого зробити з цими рекомендаціями. І зараз я не бачу, щоб новий уряд із ними теж щось робив. Так ось, я вважаю, що увага до стійкості якраз і має стати основним результатом для кожної країни після того, як світ вийде з пандемії. Я думаю, що звична нормальність вже відійде в небуття, і це буде якась нова нормальність, але разом із тим, вона не буде пов’язана з тим, що ми перестанемо одне з одним спілкуватися. Я думаю, що це дасть поштовх до нового рівня взаємодії.
Про становище працівників культури в селах
На жаль, основне фінансове навантаження за оплату праці й на підтримку діяльності культурних закладів лежить на місцевій і регіональній владі. У рамках децентралізації ми побачили ці певні проблеми, коли ОТГ для себе виставляє в пріоритети речі, пов’язані з економічною діяльністю та інфраструктурними проєктами, а не культурними проєктами. Така складна ситуація з дитячими мистецькими, музичними, спортивними школами. У попередньому уряді ми почали напрацьовувати рішення, які б унеможливили таке ставлення до культпрацівників на місцевому рівні за залишковим принципом, але поки що це не втілилося в життя.
На жаль, ви бачите, що таке ставлення і на центральному рівні. «Європейська солідарність» била в усі дзвони, коли пролунала перша урядова пропозиція щодо скорочення коштів під час пандемії, яка вдарила по двох галузях: по культурі й освіті. Я підозрюю, що якби це не було пов’язано з медичною необхідністю, то третьою галуззю, яку б вони хотіли максимально порізати, виявилися б медики. Ми відвоювали якусь кількість коштів і на Український культурний фонд, і на Український інститут книги, але цього все одно недостатньо. На жаль, у сьогоднішньої влади такий тип мислення, що культура не є важливою, ну ви ж пригадуєте – «какая разница?» Тому ми будемо і далі дзвонити в дзвони там, де ми можемо впливати, це зокрема і на той бюджет, який має бути ухвалений. І я якщо є якісь питання по конкретних областях, то я готова звернутися до регіональної й місцевої влади, щоб вони звернули увагу на окремі якісь заклади.
Щодо закріплення недопущення дискримінації за гендерною ознакою на законодавчому рівні
Серед пріоритетів роботи, які ми кілька місяців тому узгодили з ГО «Рівні можливості», є умовний «етичний кодекс», який ми плануємо ініціювати. Тобто такі наміри є, але нам потрібно провести ратифікацію Стамбульської конвенції, нам потрібно провести серйозну підготовчу роботу для того, щоб парламент був готовий ухвалити це рішення. Адже не хотілося б стріляти виключно вхолосту, щоб просто підняти хвилю, а потрібен результат. У новому парламенті ми вже бачили різні прояви і сексизму, і взагалі якогось повного цілковитого неподобства, тому, думаю, що така законодавча ініціатива була б дуже на часі. Я пригадую, що у попередньому скликанні парламенту з самого початку, щойно ми туди прийшли, в нас було багато таких робочих ідей, в нас був напрацьований той «етичний кодекс», але він так і не дійшов до сесійної зали. Можливо, це якраз той випадок, коли треба його реанімувати з якимись уже оновленими нормами.
