Я завжди боялася плавати, а про те, щоби пірнати під воду, та ще з багатокілограмовим спорядженням, взагалі не йшлося. Однак, у нашій країні є жінка, яка не тільки пірнає, але й рятує цим інші життя.
З Оксаною Чехместренко, першою і поки що єдиною в Україні жінкою-водолазом, ми познайомилися під час форуму «Гендерна політика МВС: рівні можливості кожному», який організувала Українська асоціація представниць правоохоронних органів.
Хоча зараз Оксана працює рятувальницею спеціального загону з надзвичайних ситуацій у Києві, можливість бути водолазницею вона мала не завжди.
Рятувальниця народилася в Івано-Франківській області, коли дівчинці був рік, її сім’я переїхала до Луганської області. Зараз Оксана – переселенка з Донбасу.
Турбуючись про безпеку Оксани, її батьки навіть чути не хотіли про рятувальні служби як професію. Тому вона закінчила Луганський коледж економіки і торгівлі та отримала диплом фінансиста.
«Однак мені завжди подобалося допомагати. В мене була жага до води. Було дуже цікаво, що там під нею. Також завжди було бажання служити в армії і навіть бути пожежником. Я й зараз навчаюся далі», – зізнається Оксана Чехместренко.
Одного разу команді Державної служби з надзвичайних ситуацій не вистачало учасниці для змагань між рятувальними службами. Так вона взяла участь у забігу з перешкодами на дистанцію 7 км. Одним із членів команди Оксани виявився Володимир Сковородка, начальник водолазної служби. Це і стало вирішальним.
«Ми дуже дружньо пройшли змагання і нам комфортно було працювати разом. Тоді існувала заборона на зайняття жінками деяких професій, але мені сказали, що я можу хоча би цьому навчитися», – згадує рятувальниця.
Дівчина прийшла в рятувальний загін спеціального призначення у відділ кадрів. За її словами, багато хто думав, що її ціль – зробити собі піар.
«Ті, хто працює зі мною в зміні, знають, що я все виконую на такому ж рівні, як і чоловіки. Ношу спорядження вагою 20 кг, занурююся й дістаю утоплеників», – підкреслює Оксана Чехместренко.
За словами Оксани, найбільше викликів у неї як водолазниці – до чоловіків у стані алкогольного сп’яніння. Інколи буває по п’ять виїздів на день.
«Ця робота дійсно важка, не як у кіно, не тільки фізично, але й морально. Вона також передбачає вміння контролювати свої емоції», – говорить водолазниця.
Нагадаємо, у грудні 2017 року Міністерство охорони здоров’я скасувало наказ №256, яким визначено перелік з 450 професій, заборонених для жінок, в тому числі виконувати роботу водолазниці.
“В мене також є сестра, яка мріє стати водолазом. Вона побачила, як я почала працювати, і теж захотіла. Але поки вирішила бути судоводієм, тобто машино-ремонтницею”, – розповідає Оксана.
Водолазниця радить усім дівчатам, які теж мріють працювати в рятувальних службах, іти на навчання професії “водолаз” в Київську морську школу.
Єлизавета Кузьменко
