«Сиди вдома, вишивай хрестиком», — ці слова щодо жінок одного з лідерів терористичної «ЛНР» Олексія Мозгового стрясли інтернет-простір. Проте хтось трясеться від сміху, хтось — від жаху.
На скандальному відео спільник бойовика мрійливо додає: «Ґвалтувати їх усіх (жінок, які ходять до кафе. — Авт.) треба». Сміх у залі змінився стурбованим: «А якщо вона з чоловіком?» Але «потомствений козак» Мозговий припинив дискусію беззаперечним: «Час згадати, що ви руські!»
Наступного дня ватажок «ЛНР» в ефірі радіо «Говорит Москва» заявив, що лише закликав до моральності під час «суду» над ґвалтівниками, ніхто нікого не буде заарештовувати. Але бойовики мають зброю і, можливо, хтось сприйме наказ Мозгового як інструкцію до дій. «Перегини» у буремні часи — природна річ.
«До заяв про заборону ходити у кафе треба ставитися надзвичайно серйозно, — переконана активістка руху за права жінок, експертка проекту «Повага. Кампанія проти сексизму в українських ЗМІ та політиці» Ольга ВЕСНЯНКА. — Для бойовиків «ЛНР» не працює жоден закон. Хай як би ви ставилися до особи, якщо вона має зброю і погрожує, лише від її неадекватної поведінки залежать ваші недоторканність і життя. Це — вкрай небезпечна тенденція, за свободу жінок взялися відкрито. Причому йдеться не про політичних ворогинь, а про жінок у загалі».
Керівниця громадської організації «Луганська правозахисна група» Наталія Целовальніченко зізнається, що на окупованих бойовиками територіях почастішали зґвалтування жінок, є випадки сексуального рабства. Такі злочини не завжди фіксуються: по-перше, «ЛНР» і «ДНР» не контролюються українськими правоохоронцями, по-друге, не всі постраждалі звертаються по допомогу через сором.
«Щодо статистики таких нападів, люди, які виїжджають із зони АТО, кажуть просто: «Багато». Звичайно, є і чутки, коли інформацію дізнаються у чергах за водою, тут працює фактор залякування. Але щодо сексуального рабства сумніватися не доводиться», — наголосила Наталія ЦЕЛОВАЛЬНІЧЕНКО.
Що стоїть за таким симптоматичним виступом? Це — православний фундаменталізм? Адже бойовики часто виголошують любов до Церкви, є так звана Російська православна армія, що відома своєю жорстокістю. Чи це — такий собі «талібан по-російськи», за аналогією з радикальним ісламістським рухом, що бореться з освітою жінок? Можливо, терористи на Луганщині відчувають свою слабкість і «закручують гайки» населенню, щоби люди їх боялися і терпіли?
«День» поспілкувався з експертами зі сходу щодо цього явища. Часто перша реакція опитаних — «Нічого собі!» і сміх. А потім стає трішки моторошно.
Тетяна ЄРЕСКОВА, соціолог, кандидатка соціологічних наук:
— Якщо у «ЛНР» найбільша проблема — жінки, які ходять до кафе, то я їх поздоровляю. Як соціолог я не можу ставитися до цього серйозно. Не думаю, що це якійсь ідеологічний курс. Ймовірно, лідери бойовиків намагаються самоствердитися, закріпитися на певній території, показати свою значимість. Проте досвід підказує: коли не ставитися до цього серйозно, загрози можуть втілитися у життя.
Представники «ЛНР» намагаються сформулювати якісь норми життя на захоплених територіях. Може, їх основний принцип, щоби ці правила відрізнялися від існуючих в Україні і країнах Євросоюзу. Це — дивний місцевий винахід, прояв жорсткого контролю над територією і місцевими жителями. Вже було таке за Радянського Союзу, коли соціум контролював приватне життя людини.
Раніше на сході України не помічали тенденції до такої політики. Роль жінки була активною й у Луганській, і у Донецькій, і в Одеській областях — по всій країні. Це не наше. А якщо чуже — то чиє? Якщо люди у черговий раз змовчать, ще побачимо багато цікавих абсурдних речей. Із одного боку, та ж комендантська година у Донецькій області виконується, бо люди бояться — а як схоплять і заберуть? З іншого боку, проти масового незадоволення ніхто не попре.
Складно дати однозначний коментар щодо ситуації. Треба стежити, що буде далі.
Наталія ЦЕЛОВАЛЬНIЧЕНКО, керівниця громадської організації «Луганська правозахисна група»:
— Заяви Мозгового — не анекдот. Усе це серйозно сприймається промовцями і слухачами. Люди муситимуть рахуватися з такими вимогами, бо їх озвучують люди зі зброєю. Якісь заперечення будуть дорівнюватися до спротиву.
Особи, які називають себе лідерами «ЛНР» і «ДНР», повністю вийшли за межі правового і морально-етичного полів. Це — відкочування до рабовласницької свідомості. Жінка сприймається не як людина, а як річ, з якою можна робити що завгодно. Насильство проти жінок своєю чергою сильно принижує чоловіків, які змушені на це дивитися і з цим погоджуватися.
Узагалі, під час будь-яких збройних конфліктів спостерігається ріст злочинів проти жінок. Радше, це — ментальна жорстокість. Таке явище не витікає з культури, наприклад, жителів Донбасу. Це — загальні аспекти, пов’язані з певною категорією людей і подіями навколо. Жінки на окупованих територіях можуть тільки якомога менше контактувати із агресорами і не провокувати конфлікти.
На території «ЛНР» намагаються встановити норми моралі, які начебто диктує православна церква. Проте, сумніваюся, що в оточенні Мозгового є прибічники православ’я у звичному для більшості розумінні. Ймовірно, вони своєрідно сприймають певні ідеї через власну емоційну непідготовленість. Крім того, коли злочинець шукає собі виправдання, він звинувачує жертву у своїй поведінці. Тож, це — і спроба виставити жінок винними у злочинах проти них.
Інший аспект — патерналізм, властивий жителям сходу. Люди прагнуть мати сильного лідера, що розкаже, як треба жити. Втім, якщо перегнути палицю, люди будуть змушені протестувати. Тим паче, жінки на Донеччині і Луганщині завжди відрізнялися сильним характером, і сьогодні часто стають громадськими діячами, відстоюють права своїх рідних.
Ольга ЧИСТОКЛЕТОВА, керівниця донецької театральної студії «Жуки»:
— У Донецьку і Луганську присутні підрозділи російських козаків. Може, причина дивних наказів — у цьому? Другий варіант — на сході України зараз є чеченці і представники інших кавказьких національностей. Наскільки розумію, у них жінки за соціальним статусом значно нижче за чоловіків, тому є відповідне ставлення. Втім, це мої здогадки.
Важливо, що у місцевих чоловіків і хлопців таких думок немає. До «ополчення», в основному, вступають безробітні, колишні наркомани та ув’язнені — тобто проблемні люди. Та й на Донеччині не було схильності до таких заборон, не можу сказати, що жінки у нашому суспільстві обділені правами.
Хоча, тепер складно говорити про жителів регіонів, де триває конфлікт. Багато адекватних громадян виїхали звідти, залишилися насамперед прибічники цього жаху. Не здивуюся, коли вони нормально сприймуть таке.
Також ми звернулися за коментарем до жінок із активною громадянською позицією з інших регіонів країни:
«У ПОЕМІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «БОЯРИНЯ» ВСЕ РОЗКЛАДЕНО ПО ПОЛИЧКАХ»
Iрина КЛЮЧКОВСЬКА, директорка Міжнародного інституту освіти, культури і зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»:
— Чесно сказати, мене ця тенденція зовсім не здивувала. Тяжко коментувати щось, коли маєш справу з, умовно кажучи, країною кривих дзеркал, де все є спотворено і трансформовано. Я думаю, що ота ментальність, що прийшла на частину нашої України, Донеччину і Луганщину, це, насправді — нічого нового: воно було весь час, століттями. Звернімося до поеми Лесі Українки «Бояриня» — там усе розкладено по поличках. Цитую: «Степане, та куди ж се ми попались? Та се ж якась неволя бусурманська». Ще раз прочитайте діалог Оксани з Ганною, яка виросла в умовах московської дійсності й уособлює вже московську культуру, московське сприйняття, бо саме в тому діалозі розкривається глибока прірва не тільки між побутовим становищем і статусом жінки-українки і жінки-московитки, а й їхнім способом думання і їхнім способом діяти. Тобто, повторюю, нічого нового не відбулося, крім приниження, яке свідомо принесли на українську землю — в усіх аспектах, зокрема й для жінки-українки. Але це, власне, є в традиціях Московії, яка завжди принижувала своїх жінок — на відміну від України, де жінка завжди посідала достойне місце і в родині, і в суспільному житті. І ще хочу процитувати Лесю: «Якби таких було між нами менше, що, дома чесний статок протесавши, понадились на соболі московські та руки простягали до тієї «казни», як кажуть москалі…» Тобто якби менше їх було, таких, на Донеччині і Луганщині, то менше б ми мали тієї ситуації, яку маємо тепер — у всіх її аспектах.
«ЦЕ ПАТЕРНАЛІСТСЬКИЙ ПАТРІАРХАЛЬНИЙ ДИСКУРС…»
Iрина РЕД, соціальний психолог, волонтерка, Харків:
— Мозговий каже для свого слухача, зал його повністю підтримує. Так, Середньовіччя. Це патерналістський патріархальний дискурс, який став можливий в умовах соціальної катастрофи на Донбасі. «ЛНР» і «ДНР», де відбувся різновид соціального Чорнобиля. Про це говорили перші переселенці, які прибули влітку зі Слов’янська і Краматорська. У них важка соціальна ситуація здавна, ніхто не може впоратися з валом наркоманії та алкоголізму. І ці люди були в захваті, коли Стрєлков приніс «порядок» і «правильні сімейні цінності». Ми спостерігали, що переселенці з труднощами контактували зі своїми дітьми, і були раді, коли відповідальність за їхніх дітей брав хтось інший. Вони стоятимуть у черзі, якщо на Донбасі введуть, наприклад, порку по суботах. Будуть активно вітати розстріл алкоголіків, наркоманів, наркодилерів. Терористи точно зрозуміли, що треба людям, батькам — посадити вдома дівчат, нехай вишивають хрестиком, оскільки інакше вони не можуть їх виховати і контролювати. Такого багато й у нас у Харкові, і це може вибухнути в будь-який момент. Чому Харків нестійкий? Ми ж не займаємося соціальною темою. І з’явилося багато педагогічно занедбаних дітей, це масове явище. Якщо у нас і далі будуть гратися в соціальну роботу, замість того, щоб її робити, і далі будуть звалювати все на волонтерів, то суспільство буде в небезпеці. Ця тема має лунати і по телевізору. Треба в першу чергу не дитячі майданчики будувати, а спортивні, робити масово гуртки для дітей, які зараз платні і багатьом не по кишені. Руйнуються стадіони — наприклад стадіон університету Каразіна в жахливому стані. Чому люблять нашого мера? Кернес використовує такий же патерналістський дискурс, що і Мозговий, заповнює цю порожнечу, потребу в соціальній турботі.
ДОВІДКА «Дня»
«Домострой» — пам’ятка російської літератури у жанрі «повчань», збірка правил і порад. До складу «Домострою» входять поради з релігійних, суспільних, родинних, господарських й інших питань. У творі чітко підкреслена ієрархія у відносинах між людьми, зокрема, регламентація особистих стосунків людини з близькими людьми та членами родини. Найбільшу увагу привертали місця тексту, де описувалися рекомендації жорстоких покарань членів родини: чоловік мусив «бути грозою для дружини», також рекомендувалося суворо карати дітей і дружину за різні провини, в тому числі «ламати непокірним ребра», «батогом стьобати з вини дивлячись». Попри це, московитки мусили бути справжніми домодержицями, керувати заготівлею продуктів, приготуванням їжі, організовувати роботу всіх членів сім’ї і прислуги. Всі члени домогосподарства, крім чоловіка-господаря, повинні були допомагати «государині будинку», цілком підкоряючись їй.
Марія ПРОКОПЕНКО, Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів, Олена СОКОЛИНСЬКА, Харків
