Сергій Осока – український поет, прозаїк, перекладач. Один із найпопулярніших авторів Поваги, а також модератор подій та редактор текстів, розповідає про вплив жінок у своєму житті. Сьогоднішній текст рубрики #ЦеЗробилаВона – про чоловіка, якого творить жінка. Народжуючи, виховуючи, даруючи радість, розвиваючись поряд, приносячи біль. А також про жінку, яку творить чоловік. Чи то в ролі батька, чи то в ролі друга, чи то справою, чи то мовчанням, чи то словом: наприклад, наповнюючи рубрику «Жінка в історії».
Про себе сьогоднішнього
Сьогодні я здебільшого літературний редактор, часом журналіст і колумніст. Письменник? Мабуть теж, але завжди уникаю вживати це слово щодо себе. Мабуть, я автор якихось текстів. Мабуть, якоюсь мірою, ними і живу – і вчора, і сьогодні, і, сподіваюся, завтра.
Про цінності
Цінності – досить змінні. Те, що вчора не важило геть нічого, сьогодні заступає все. І навпаки.
Ціную, мабуть, щирість. Близькість ціную. Спілкування в якійсь інтимній зоні. Спілкування без каменів у кишені й за спиною.
Боюся розчарувань. І загалом – боюся розмов про мораль. Вони надто якісь необов’язкові.
Про вплив жінок
«Усе в усьому» – це максима якогось філософа. Лейбніца? Усе впливало. Щось більше, щось менше. Хтось більше, хтось менше. Звичайно, впливали жінки, як без цього? Без цього неможливо.
Про матір
Тут дуже складно. Упевнений, що знати щось насправді про матір – неможливо. Це якось пов’язано з таїною народження, мабуть.
«Мати – важлива, надважлива, але непроста»
У мене в дитинстві зовсім не було бажання падати їй в обійми, пригортатися. Старався – наскільки це було можливо – тримати певну дистанцію. Тобто в мене в цьому сенсі дуже інший досвід, ніж у більшості. Я не знаю, що таке пересічна «любов до мами», про яку стільки написано.
У мене було інакше.
«Я не знаю, проблема в мені, чи в ній, але склалося так, як склалося»
Уже коли я був дорослий, ми знайшли спільну мову, стали набагато ближчими, почали невимушено говорити на важливі теми: вона говорила – я слухав, і навпаки – а це теж украй важливо. Ми почали чути одне одного, долати минуле. А потім вона померла. Вона рано померла, в 44. І все так і залишилося, так і спинилося на половині шляху.
Тепер не знаю, куди ближче, куди далі. Важко говорити правду на цю тему. Насамперед тому, що я не знаю, де правда.
Про літераторок
Я, звичайно, читав багатьох авторок. Українських і зарубіжних. Найбільше мене завжди захоплювали три жінки в українській літературі – це Олена Пчілка, Марко Вовчок і Ольга Кобилянська.
Я навмисне кажу в цьому контексті «постаті», а не «письменниці», бо всі вони, хоч і дуже цікаві як авторки, але набагато цікавіші як особистості. З усіма ними – аби це було можливо – я б хотів бути особисто знайомим.
Про «Жінок в історії»
Я вже кілька років веду на «Повазі» рубрику «Жінка в історії». І сам за цей час устиг відкрити для себе багато нового.
«В українській історії було дуже багато видатних жінок: від княгині Ольги»
Були серед них хоробрі, були цілеспрямовані, були талановиті, були ексцентричні, були просто цікаві. Кожна залишила свій неповторний слід. Однак не з кожною я б наважився – аби випала така нагода – знайомитися. Певно, до деяких просто не вистачило б сили підійти.
Найбільше мене чогось захопила – і досі захоплює – актриса Марія Капніст. У неї важка й цікава доля. І як особистість вона дуже яскрава. А чого варта Наталена Королева? Про неї можна сьогодні зняти пригодницький серіал!
Про літературних героїнь
Звичайно, першою на думку приходить Емма Боварі. Ну хто б ще? Цей образ свого часу (в юності) мене не те, що вразив – він мене просто потряс. Думаю, що це один з найцікавіших, найсуперечливіших і найтривожніших образів у класичній літературі.
Жінки з поезій Федеріко Гарсіа Лорки – циганки, святі мучениці, Царівна-Місяцівна. Вони всі на позір дуже фольклорні, такі от ніби прості, але насправді там сховано набагато більше – насамперед магія, але й любов, і самопожертва, і Бог.
«Дуже багато пластів у тих жінках»
Аристократки Кобилянської, звичайно – тонкі, рвійні, мрійливі, розумні, здатні на вчинок, але більше схильні переживати все всередині.
Про близьких
Якщо це про дружні стосунки, про спілкування, то в мене коло дуже вузьке. Це здебільшого люди, перевірені часом. Нові з’являються не часто.
У друзях (у жінках теж) я ціную відкритість і відвертість.
«Якщо людині є що від мене ховати, то навряд чи ми зможемо насправжки подружитися»
І це стосується як жінок, так і чоловіків. Я не люблю бачити в людині темні кутки. Можу прийняти, якщо мені кажуть «я не хочу про це говорити», але якщо лукавлять, то вже навряд чи.
Про героїню комп’ютерної гри, якою міг би себе уявити
Якщо героїнею комп’ютерної гри, то мені не треба уявляти. В одній із найвідоміших ігор я маю жіночого персонажа – це ельфійка крові, чорнокнижниця 120 левлу.
Про гендерну рівність
Довгий час теж сміявся з анекдотів про блондинок. Щоб було – те було. Усвідомлення приходило поступово. Якогось сліпучого спалаху не пригадаю – щоб раз! – і все змінилося. Відколи почав писати для «Поваги» (і редагувати) – вектори остаточно змістилися в бік гендерної рівності.
«Що вона для мене? Перед усім – певною мірою гендерна сліпота: я не бачу різницю за статтю в роботі, в оплаті за неї, в творчості, у таланті, у здібностях»
Я не вірю, що жінки гірше керують авто, що жінки – не такі вмілі айтішниці. Тобто гендерна рівність для мене – не бачити різниці між чоловіком і жінкою в більшості царин.
Вероніка Новікова
