Жінок-дипломаток у світі більшає з кожним роком. Але й досі одну з найбільших країн у світі на міжнародній арені представляють лише чоловіки. Мова іде про Росію.
П’ять – саме стільки жінок працює на передньому фронті російської дипломатії. Тож можна вважати, що російську дипломатію просочив дух “мачизму”. Як результат: замість переговорного процесу – гра м’язами та покерфейс.
Пять – це менше одного відсотка, про це свідчать дані з сайту Міністерства закордоних справ Росії. Причому лише кілька жінок обіймають високі посади. Серед них Елеонора Митрофанова, постійний представник РФ при ЮНЕСКО та Людмила Воробйова, посол у Малазії. Інші три пані працюють у структурі самого міністерства.
Для порівняння, у США, опонента №1 для Росії, сьогодні близько 27% послів за кордоном та 31% співробітників Держдепартаменту – жінки.
Про гендерний дисбаланс у російській дипломатії говорять давно. Навіть Путін свого часу заявляв, що у МІДі має бути більше жінок. Але далі слів справа не зайшла. Продовжує працювати зовнішньополітична модель успадкована від СРСР. Хоча, до речі, саме росіянка Александра Коллонтай, що у 1923 році очолила радянське представництво у Норвегії, вважається першою жінкою-дипломатом. Такий собі історичний казус.
«Не жіноча справа»
Володимир Морозов, який до 2010 року очолював департамент кадрів МІДу, а зараз є послом Росії у Австралії, пояснював в интервью агентству «Інтерфакс» невелику кількість жінок серед дипломатів РФ тим, що бути послом – не жіноча справа.
– Ця робота пов’язана з довготривалим виїздом в закордонні відрядження, що майже завжди для сім’ї означає додаткові проблеми, – казав Морозов. – Склалося так, що подібні питання легше вирішуються саме тоді, коли на роботу за кордон прямує чоловік, а дружина і діти їдуть за ним. До того ж в більшості випадків мова йде про роботу в країнах з важкими кліматичними умовами, а часто й зі складною військово-політичною обстановкою.
Нагадаємо, три роки назад, у 2011 навіть розгорівся скандал. Британська Daily Telegraph надрукувала матеріал про те, як висловлювались американські дипломати про російський МІД у службовій переписці. Джерелом інформації став сайт WikiLeaks, на якому виклали у публічний доступ тисячі засекречених документів. Серед них – депеші тодішнього посла США у Росії Джона Байерлі. Він, зокрема, писав про сексизм в російському МІДі, де за його словами, провідну роль грають лише чоловіки. Жінки займають невисокі адмністративні посади, працюють секретаршами чи аташе.
Висвітлюючи цю незручну для Росії ситуацію, видання “Взгляд” взяло коментар у Володимира Ступишина, який на той час був уже на пенсії. Він – дипломат радянської школи, працював генеральним консулом СРСР у Мілані та послом Росії в Арменії.
– Жінка – взагалі нікудишній посол, я вам чесно кажу, – розповідав Ступишин журналістам. – Сексизм тут ні до чого. Є професії, які є або чоловічими, або жіночими. Секретарки – так. Сам Бог велів. Секретарки, друкарки, ось вони працюють в посольствах. А дипломати – це в основному чоловіки.
Але у сучасному світі серед країн, які грають у вищій політичній лізі, ситуація виглядає зовсім по-інакшому. Росія в плані допуску жінок до дипломатії виявилась найбільш консервативною. Навіть в арабських країнах ситуація набагато краще.
Кремлівський сексизм
Українська криза показала, що сексизм став не лише ознакою російської державної машини, але й її зброєю. Застосовують її проти західних жінок-політиків, головним чином – проти американок Саманти Пауер та Дженніфер Псакі. Перша – постійний представник США в ООН, друга – офіційний представник Державного департаменту. Обидві відіграють важливу роль у протистоянні російській агресії. Про них часто говорять кремлівські ЗМІ, нерідко дозволяючи зайвого.
Псакі вже встигли назвати і “еталоном вимірювання тупості” і “архетиповою дурепою”. А Кисельов навіть вивів свій власний термін – “псакінг”, позначаючи ним некомпетеність американських політиків. Приводом для цього стали помилки, яких припускалась Дженніфер Псакі у своїх висловлюваннях. Але російські медіа пішли навіть далі. Ведучий “Першого каналу” Олександр Гордон сам вигадав за Псакі некомпетентне висловлювання, видавши за її цитату. Вона, мовляв назвала біженців із східної України “туристами”, які приїхала подихати лікувальним повітрям у “ростовських горах”.
Ще гірше в інтернеті. Соціальні мережі в російському сегменті забиті стьобом та злими жартами на американських жінок-дипломатів.
Сама Псакі каже, що вбачає у цьому своєрідний знак відзнаки, її тішить те, що хтось витратив стільки часу на вигадування жартів і нападок на неї.
– Я в гарній компанії, – сказала Псакі журналістам російської служби «Голос Америки». – Насправді, багато жінок з числа посадових осіб США були об’єктами атак для російської машини пропаганди.
Другий за популярністю після Псакі об’єкт нападок – Саманта Пауер. Вона дає менше приводів для підколів, з нею складніше. Найвідоміший епізод – протистояння, що ледь не дійшло до шарпанини, з російським постпредом в ООН Чуркіним на засідання Ради Безпеки. Саму поведінку пані Саманти російські коментатори неодмінно пов’язували з її статтю. Сексизм відчувається і висловлюваннях Чуркіна.
Жінки-дипломати
Чи буде й далі порівняно високий відсоток жінок-дипломатів серед представників західного світу постійною відмовкою для російської сторони у налагодженні переговорного процесу, можна лише гадати. У будь якому разі процес гендерного вирівнювання у дипломатичній сфері йде своєю ходою. І навряд він зворотній.
У нинішньому складі Ради Безпеки ООН наразі п’ять жінок. Це власне Саманта Пауер з США, Крістіна Персеваль з Аргентини, Раймонда Мурмокайте з Литви, Сільві Лукас з Люксембурга та Джой Огу з Нігерії. Така ситуація склалася вперше. Втім, загалом серед послів 193 держав-членів ООН жінок поки що мало.
– Жартують, що жінки в Раді Безпеки найбільше переймаються тим, що кажуть інші дипломати про ролі жінок і чоловіків, – каже Пауер. – Але не можна казати, що жінки голосують в одному напрямку, а чоловіки – в іншому. Це було б божевіллям. Я активно наполягаю на все більшому залученні жінок до миротворчих процесів. Не тому що я сама жінка. У США ми віримо, що це може сприяти встановленню мира. Дослідження вже довели це.
Донедавна жінка і посольство США в Росії фактично очолювала жінка. Шейла Гуолтни представляла американську дипломатію у Москві з лютого 2014. Лише у вересні її замінив чоловік – Джоне Теффт, який свого часу був послом в Україні. До цього Шейла три роки працювала генеральним консулом у Петербурзі.
– В Росії жінки рідко добиваються високих посад у дипломатичній службі, – каже пані Гуолтни в інтервью forbes.ru. – А у США жінки не побоялися встати на цей шлях і боролися за свої права. В Держдепі бажали, щоб кадровий потенціал віддзеркалював різномаїття американського суспільства. Адже дипломати за кордоном представляють усю країну та її цінності.
Ще один помітний закордонний дипломат-жінка в Росії – посол Польші Катажина Пелчиньска-Наленч. Вона – перша жінка за п’ять століть, що офіційно представляє Польшу у Москві. В вересневому інтерв’ю радіо “Говорит Москва” Катажина розповідала про ситуацію з гендерним балансом у польській політиці. За її словами чоловіки починають поступатися місяцями, але це все ще нетипово.
– Втім, справді, жінки все більше і більше в політиці і все на більш видних постах. Але це не лише в Польші. По всій Європі цей процес помітний, – каже Катажина Пелчиньска-Наленч.
Ситуація в Україні
В Україні дві жінки на вищих щаблях дипкорпусу: заступниця нинішнього міністра закордонних справ Клімкіна Наталія Галібаренко та заступниця міністра з питань євроінтеграції Олена Зеркаль. У представництві України за кордоном не все так добре. Власне, лише посольство України у Ватикані очолює жінка – Тетяна Іжевська. Донедавна ще у посольстві у Чорногорії головувала Оксана Слюсаренко, але весної 2014 її змінив чоловік.
Влітку президент Порошенко заявив, що вимагає від МЗС збільшити кількість жінок-дипломатів у країнах Євпропи. Кадровий потенціал для цього є. Тай українське суспільство позитивно сприймає жінок у політиці.
«Робота дипломата тяжка, а для жінки – особливо. Доводиться в два чи три раза більше працювати, щоб довести що ти на своєму місці, що посаду займаєш по праву». Ці слова належать Елеонорі Митрофановій, єдиній жінці, що представляє Росію на найвищому рівні. Мова навіть не про гендерну справедливість і рівноправ’я, скільки про світовий баланс.
Світ і без того занадто чоловічий. А чоловіки полюбляють грати у війну. Чи увійшло би світове товариство у пекло чергової військово-політичної кризи, якби на чолі країн-лідерів стояло би більше жінок? Наразі не відомо. Але поки на вищих щаблях влади в різних країнах світу, і в дипломатії в тому числі, не буде паритету, ми про це і не дізнаємось.
Євгеній Фролов
1 comment
Коментарі закриті.