У моїх руках невеличкий блокнот. Це подарунок моїй дочці від моєї мами. На обкладинці фотоколаж у рожево-бірюзових тонах. На ньому зображені баночки з косметикою, цукерочки, квіточки у вазі, мереживна канва в котушці, диванна подушка у вигляді сердечка з рюшами. Називається ця книжка «Маленька жіноча енциклопедія». Моїй дочці 16 і вона цікавиться темою захисту прав жінок. Після того, як бабуся поїхала додому, дитина вручила мені цей шедевр книгодрукарства.
«Мамо, подивися на це. Мені таке точно не потрібно», – сказала донька з іронічною посмішкою.
Погортавши книжку, я зрозуміла причину іронії дочки та її небажання користуватися цим опусом.
Ця «енциклопедія» – просто квінтесенція найпопулярніших сексистсько-радянських уявлень про жіночі інтереси.
Подивіться самі на назви цих рубрик:
- Привітаймо іменинників
- Весільні ювілеї
- Мій дім – моя фортеця
- Дорослим про дітей
- Щоб квіти радували
- На городі – цілий рік
- Жінки та каміння
- В лабіринтах розмірів
- Улюблена шубка
- Дорогоцінні метали
- Абетка вітамінів
- Аромати для здоров’я
- Календар критичних днів
- У боротьбі за талію
- Лічильник кілокалорій
- Народні рецепти
- Світло моє дзеркальце, скажи
- Краса – довга коса
- Таємниці сліпучої посмішки
- Маски для обличчя
- Очі – дзеркало душі
- Догляд за нігтями
- Ноги потребують уваги
- Афоризми про жінок
І на цьому все. Ми з дочкою читали це з гумором. Бо дівчина 16-ти років, яка готується вступити на факультет історії мистецтв, любить японські аніме і східну естетику, цитує Кафку, цікавиться феміністичними рухами і стурбована екологічним становищем планети, точно не зможе знайти в цій книзі щось про свої інтереси й захоплення.
Але пізніше, коли я розмірковувала над змістом книжки, мені стало нудотно-неприємно. А ще дуже сумно. Особливо коли я уважно прочитала останню сторінку. Там де афоризми. Більшість із них – це просто ганебний і відвертий сексизм. Наприклад:
«Жінка за кермом – як зірка на небі: ти її бачиш, а вона тебе – ні».
Дуже прикро, що автори цього блокноту саме так і уявляють собі пересічну дівчину. Це людина, яка тільки й занята доглядом за дітьми, боротьбою за талію, підрахунком калорій та народними рецептами. А ще турбується про те, як же їй правильно зберегти свою шубку з натурального хутра, і намагається зрозуміти, який саме вид дорогоцінного каміння підходить до її імені.
І моя мама напевно теж, в найкращих традиціях радянської жінки, так само уявляє основні жіночі потреби все своє життя. І хоче, щоб її онука стала «нормальною» в її уяві. Бо я не «нормальна». Моя журналістська і правозахисна діяльність зазвичай супроводжується коментарем «Нащо ти лізеш у цю політику? Тобі що, більше всіх треба?»
Напевно, ідеальне щастя в уявленні деяких радянських жінок, поціновувачок традиційних цінностей, якраз і полягає в тому, щоб сидіти вдома, готувати їжу, вирощувати квіти, доглядати за хутром, милуватися коштовностями й ні про що більше не думати.
Найбільш прикро, що такі стереотипи в головах не тільки в авторів книжки й моєї мами. У моєму колі спілкування такі випадки не поодинокі. І ці люди зазвичай нав’язують таку поведінку своїм дітям та онукам. Виховують їх таким чином. Але завжди існують і ті, хто вириваються зі строю, борються за рівні права, стають публічними особами або, не дай бог, справді «йдуть у політику». І ось тут і починається людський осуд, сексизм та критика, яка іноді виливається в ненависть. “Подивіться, що вона вдягнула”, “Погана мати”, “Куди дивиться чоловік?”, “Твій обов’язок – сидіти вдома виховувати дітей”, “Жінка не може бути керівником”, “Молода сексуальна блондинка стала депутатом району”.
Ось що я хочу сказати авторам цієї «прекрасної» книжки та й узагалі всім любителям вішати ярлики та розповсюджувати стереотипи. Ми всі люди. Представники одного виду “Homo sapiens”. І судити про інтереси, захоплення і можливості людини точно не можна, спираючись тільки на статеву приналежність. Жінки можуть усе, так само, як і чоловіки. Головне захотіти і зробити, при цьому зберігаючи почуття власної гідності, не намагаючись знищити це почуття в інших.
Ірина Сєдова
