Вбрані в шовки й парчу, прикрашені золотом і діамантами, оточені незчисленними євнухами й рабинями, вони тільки здаються щасливими й безтурботними. Насправді ці сіріни, сімаргли й алконости вже давно забули співати. Щовечора вони рясно дякують Аллаху за кожний прожитий день – ними і їхніми дітьми. Кожний прожитий день може стати останнім – і для них самих, божественних райських птиць, і для їхніх дітей. Шлях до султанського ложа в ті часи називали золотим коридором, хоч його легко можна охрестити шляхом сліз, дорогою стогонів, коридором кривавих проклять. Бранку, яка мала щастя (чи нещастя) завагітніти від падишаха, оточать повагою й почестями. І тільки ті, хто побував у її шкурі, знають, як часто матері шахзаде сняться кати з шовковими шнурками в руках. Безшелесно й невмолимо йдуть вони серед ночі – прямісінько до покоїв сина й ненадовго спиняються перед дверима…
Період жіночого султанату (приблизно 1550 – 1656 рр.) в Османській імперії історики – як турецькі, так і європейські – оцінюють по-різному. Хтось із них вважає, що саме таке явище, як жіночий султанат, свого часу й згубило наймогутнішу в світі державу. Хтось – менш категоричний і зазначає, що після закінчення періоду жіночого султанату занепад імперії Османів не сповільнився, а навпаки – пішов семимильними кроками.
Термін «жіночий султанат» аж ніяк не означає легітимної влади жінок. Неможливо навіть віддалено припустити, щоб жінка опинилася на Османському троні й отримала повний доступ до всіх важелів державної влади, як у тогочасній Європі, скажімо, королева Єлизавета І.
Ні самі султани, ні тим більше їхнє оточення, аж ніяк не прагнули до того, щоб падишах уклав законний шлюб – бо після цього сферами впливу доведеться поділитися з жінкою. А цього не хотіли ні великий візир, ні глава корпусу яничарів, ні мати султана – велика валіде, ні інші члени родини. Найбільш усталеним і спокійним вважався такий порядок, при якому падишах замість законної жони любить численних наложниць. Дуже небажано, щоб якась із них надто надовго привертала увагу султана. Тому в гаремі для падишаха щовечора готують нову дівчину, аби він забув про вчорашню…
Розпочався жіночий султанат із українки. Навряд чи хтось не знає її імені – це славнозвісна Роксолана або Хюррем-султан. Її вплив на султана Сулеймана Пишного – могутнього володаря імперії й безжального завойовника – був просто величезним. Потрапивши до султанської спальні, наложниця майже одразу приймає іслам – без цього говорити всерйоз про якийсь там вплив у гаремі не можна було. Отримавши від султана своє нове ім’я – Хюррем, колишня православна християнка народжує «володареві світу» п’ятьох дітей. Однак дещо заважає новоспеченій фаворитці почуватися впевнено і спокійно – це шахзаде Мустафа, син Сулеймана від наложниці Махідевран. Саме він за законом мав би успадкувати трон – як найстарший.
За древнім законом новоспечений падишах, отримавши владу, повинен одразу ж позбутися можливих конкурентів – він має стратити всіх своїх братів. Оскільки проливати кров члена правлячої династії вважалося величезним гріхом, шахзаде придушували шовковими шнурками. Урятувати «принца» від страти не могло ніщо – ні вплив його матері, ні вчорашнє добре ставлення брата, який сьогодні став падишахом. В історії Османської імперії траплялося, що невдовзі після сходження на престол нового султана, із палацу Топкапи випливало близько двадцяти домовин…
Звісно ж, Хюррем почала діяти. Спершу вона вмовила султана взяти з нею шлюб. І хоч мати Сулеймана І – валіде Хафса Султан була категорично проти, падишах, зачарований наложницею, погоджується одружитися. Уже після смерті могутньої Хафси, шляхом інтриг і «підкилимних» ігор Хюррем відправила головну суперницю Махідевран подалі з палацу, аби та їй не заважала. Після цього спрямувала всі свої зусилля на те, аби палкий прихильник старшого спадкоємця Мустафи – великий візир Ібрагім Паша був зміщений з посади і страчений. І нарешті домоглася, щоб чоловік її доньки Міхрімах – Дамат Рюстем Паша зайняв крісло великого візира. Поки султан був у військових походах, Хюррем у листах розповідала йому всі новини зі столиці.
Вона по суті була його найголовнішим зв’язком зі Стамбулом. Заручившись підтримкою найважливіших у державі фігур, Хюррем поступово домоглася, щоб Мустафу звинуватили у зраді і стратили. Так Роксолана стала не просто повноправною господаркою гарему, не просто великою хасекі (дружиною султана), а й розчистила своїм дітям шлях до влади. «Султан Сулейман був просто інструментом в руках Хюррем, який робив все, що вона забажає. Після низки вбивств він був похований в обіймах Хюррем», – зітхає історик Ахмет Рефік Алтинай. Хюррем усе життя мріяла про титул валіде, однак так його й не отримала – померла раніше, ніж її син Селім зійшов на престол.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хасекі Хюррем: кому затишно в клітці золотій?
Дружина султана Селіма – Нурбану була першою валіде періоду жіночого султанату. За життя свого чоловіка, який любив прикладатися до чарки й не дуже-то цікавився державними справами, Нурбану підкорила своєму впливу великого візира Мехмеда Соколлу. Коли падишахом став її син Мурад, вплив Нурбану став ще більшим. Султан Мурад, як і його батько, лінувався займатися державними справами, проводячи час із наложницями в гаремі. Нурбану не була проти. Посилаючи до синової спальні щодня нову дівчину, аби він зовсім забув про свої обов’язки, валіде поступово перебирала владу до своїх рук. Їй, звісно, не дуже подобалося, що син прислухається ще й до своєї наложниці Сафіє, але тут уже її вплив виявився недостатнім…
Після смерті Нурбану авторитет Сафіє виявився таким великим, що всі державні мужі ахнули. «Вона має владу як мати принца, іноді вона втручається у внутрішні справи держави, вона дуже впливова, його високість до неї прислухається і вважає її розважливою і мудрою», – написав у 1590 році венеціанець Джованні Моро. Те, що два покоління тому видавалося зовсім неможливим, стало тепер традиційним. Власне склався новий династичний інститут, одну з найважливіших ролей у якому відігравала мати спадкоємця престолу. Вплив Сафіє навіть можна порівняти зі впливом королев європейських держав.
Проте найвищих вершин досягла фаворитка султана Ахмеда – Кьосем. Посол Христофор Вальєр у 1616 році писав: «Вона може робити з королем усе, що їй заманеться, і повністю володіє його серцем, їй ніколи ні в чому немає відмови». Посол Контраріні, у свою чергу, зазначав, що Кьосем «з великою мудрістю стримує себе від того, щоб говорити занадто часто про важливі речі і державні справи». Але найбільшого впливу Кьосем досягла не за часів султана Ахмеда. Після його смерті на султанському троні деякий час був його брат Мустафа, якого не стратили нібито через психічне захворювання, яке мало би стати перепоною на його шляху до влади. Однак черговий державний переворот вивів на трон сина Кьосем – Мурада, якому на той час було лише 11 років. Валіде Кьосем – перша в Османській імперії! – отримала титул офіційного регента.
Останньою райською птахою жіночого султанату була теж українка Надія, родом зі Слобожанщини – Турхан Султан. Дехто з істориків стверджує, що саме Турхан допомогла відійти в кращі світи своїй попередниці Кьосем. Ставши повноцінною валіде, Турхан почала вершити державні справи з таким розмахом, що й деякі султани позаздрили б. Приміром, побудувала дві фортеці поблизу входу в Дарданелли. Проте найбільшого визнання Турхан досягла, добудувавши у Стамбулі Нову Мечеть. І не просто мечеть, а цілий комплекс – школа, громадські лазні, лікарня, ринок і цвинтар. То була перша Імперська мечеть, збудована жінкою.
Закінчення періоду жіночого султанату геть не означає, що жінки в Османській імперії повністю втратили доступ до влади. Ні, вони продовжували впливати – і на султана, і на численних шахзаде, і на візирів. Жінки займалися благодійністю. Жінки будували школи. Жінки домагалися страт.
Варто додати, що майже всі представниці епохи жіночого султанату були європейського походження – дві українки, дві венеціанки і одна грекиня. Їхнє дорослішання, виховання й становлення особистості відбувалося в умовах європейської християнської традиції. Вони від народження мали набагато більше свободи й незалежності, аніж жінки, виховані в суворій ісламській традиції.
Сергій Осока
