Протести на Майдані з-поміж іншого стали гарною нагодою вкотре актуалізувати питання рівних прав і можливостей для жінок. Причому, заговорити про це на повен голос, не оминаючи таких явищ, як сексизм, служба жінок в армії, сексуальне насильство тощо. Більше того – не лише дискутувати, а й безпосередньо вирішувати проблеми. Так, активістки «Жіночої сотні імені Ольги Кобилянської» нещодавно провели відкриту дискусію, обговорюючи роль і становище жінок в Україні через рік після Майдану й під час військових дій на Донбасі.
Творити революцію, а не «прибирати для революціонерів»
Роль жінок у протестах на Майдані можна оцінювати по-різному, але в будь-якому випадку ця тема не лишає дослідників байдужими. Причому, доводиться констатувати, що науковці за кордоном реагують навіть більш жваво і видають “на гора” наукові праці з цього приводу. Тоді як українські дослідники не поспішають висвітлювати подібні теми. Доцентка кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Тамара Марценюк вже неодноразово виступала з лекціями в університетах Німеччини та Швеції, і запевняє, що роль українських жінок у протестах віднедавна привертає пильну увагу міжнародної спільноти.
“На мій погляд, не дивлячись на сексизм на Майдані, для жінок була можливість критикувати сексизм та мізогінію, і створювати так звані альтернативні ініціативи”, – переконана дослідниця участі жінок на Майдані. За її словами, жінки виконували кілька беззаперечних функцій, важливість яких не можна недооцінювати. Тобто, можна було працювати на кухні і годувати всіх канапками, комунікувати із беркутівцями, цілувати їх та дарувати квіти, схилючи на свій бік, одягати віночки і співати пісень, «прикращаючи» сірий простір протесту… Проте, були й альтернативні ролі. Жінки об’єднувалися в сотні, ставали частиною Самооборони, допомагали будувати барикади, надавали медичну допомогу, проводили феміністичні акції тощо. Тобто, творили революцію. І тому цілком справедливо обурювалися, читаючи славнозвісне сексистське оголошення: «Дорогі жінки! Якщо ви бачите безлад – приберіть! Революціонерам буде приємно».
«Були жінки, які стали символом героїзму Майдану, як от 21-річна Олеся Жуковська, що ризикувала життям. Їй пробили шию, вона написала в Твіттері, що помирає, однак вижила. І стала відомою особою, за нею “ганялися” різні медіа. Великою мірою теж тому, що в традиційному уявленні про боротьбу і протест, щоб про тебе пам’ятали і ти залишилася у пам’яті, треба або померти або бути пораненою», – зауважує дослідниця. І пригадує, як виступала з лекцією в одному з німецьких університетів.
«Прозвучало питання від знаного історика: «Ви можете сказати, що якби жінок не було взагалі, революція б не відбулася?». Потім він запитав, скільки жінок загинуло під час протестів. Бо зрозуміло, що смерть – це легітимація того, щоби ви залишилися в політиках пам’яті. У Небесній Сотні дві жінки, наскільки я пам’ятаю. І порівняно з великою кількістю чоловіків – це ніщо…Однак революція – це не лише барикади та лінія фронту, це боротьба поза цим простором протесту. Це низка низових ініціатив, які в ідеалі і є громадянським суспільством», – наголосила Тамара Марценюк.
Чому на фронті дискримінують жінок військових професій?
Студентка магістратури Києво-Могилянської академії Марія Берлінська викладала самозахист у захопленому активістами Українському домі під час Майдану. Після цього долучилася до ініціативи «Евакуація плюс», яка займалася безпечним транспортуванням, а згодом – створенням єдиної бази постраждалих. Улітку Марія вирішила йти доброволицею на фронт. Закінчила курси керування безпілотними літальними апаратами, курси тактичної медицини і пройшла кількаденний військовий вишкіл. Із вересня дівчина бере участь у бойових діях на Луганщині, а також активно шукає фінансування для розвитку аеророзвідки, бо переконана, що «в ХХІ столітті ми маємо воювати технікою, а не людьми».
Отримати більше інформації, а також допомогти можна, долучившись до сторінки «Безпілотник для Марії» у Facebook
З перших же днів Марія з’ясувала, що коли на фронті опиняються жінки військових професій, то це стає неабиякою проблемою, про яку в Україні воліють мовчати.
«Коли я приїхала, то запитала, що з офіційним оформленням. Мені запропонували посаду чи то кухарки, чи то начальника бані. Звичайно, я якось намагалася пояснити, що ви ж розумієте, що моя робота не там десь – у штабі за 70 кілометрів, вона безпосередньо на передовій. Але мені сказали, що немає такої професії для жінок», – розповіла Марія Берлінська. За її словами, виявилося, що існує положення Міноборони, яке забороняє заміщення жінками військових посад.
«Причому, як солдатського, так і старшинського та офіцерського особового складу. Тобто, жінки на певні посади просто не допускаються, вони можуть працювати на цих посадах доброволицями, але їм пишуть зовсім іншу посаду – начальника бані, сторожа – будь-кого», – пояснила Берлінська і навела дуже промовистий приклад.
«Я особисто знаю дівчину, яка пройшла все. З травня. Вона мого віку. Користується непохитним авторитетом, керує величезним підрозділом у сто чоловік. Пройшла Хрящувате, Лутугіно брала в кільце – вона штурмовик. Але на офіційному рівні – бухгалтер… Я ж юридично – волонтерка, мені відразу керівництво батальону сказало, що “у випадку твоєї загибелі твоя родина отримає 10 тисяч гривень компенсації на похорони”. І все. Тому я прекрасно усвідомлюю, що я для держави не є військовослужбовицею», – розповіла Берлінська. На її думку, для того, щоб змінити ситуацію, потрібна передусім воля жінок, які насправді є штурмовиками чи розвідницями, а тим часом офіційно служать на посаді старшої кухарки.
Центр працевлаштування «із людським обличчям»
У Мінсоцполітики днями заявили, що в Україні зареєстровано вже 810 тисяч внутрішніх переселенців. «Проблема в тому, що багато хто не реєструється в офіційних координаційних центрах. Але і за офіційною статистикою більшість переселенців – жінки», – стверджує Ірина Коваль, яка є координаторкою Центру зайнятості вільних людей, що виник під час Майдану зі звичайнісінького посту на Facebook.
«Це була Наталія Швайковська, наша координаторка. Вона просто закликала своїх знайомих долучитися до такої ініціативи. На початках ми допомагали учасникам і учасницям протестів, які втрачали роботу. Тоді багатьом із нас хотілося професійно долучатися, і першими волонтерами та волонтерками були якраз професійні рекрутери. Ми працевлаштовували сотників, які втрачали роботу, або людей, які з Криму приїхали, і потім їм не було куди повертатися», – розповіла Ірина Коваль.
Нині Центр зайнятості вільних людей – це громадська ініціатива, яка покликана сприяти працевлаштуванню і соціальній реабілітації громадян України, що втратили роботу і потребують допомоги. 60 волонтерів Центру (більшість із яких (ніде правди діти!) – жінки) допомагають працеваштуватися переселенцям із Криму та Донбасу. Ідеться про консультації, навчання, курси підвищення кваліфікації тощо.
«Ми говоримо про створення нового соціального інституту, який би дозволив ефективно вирішувати проблеми працевлаштування громадян нашої країни. Про створення центру працевлаштування «із людським обличчям», якого поки що в Україні немає. Сьогодні в нашій базі більше 4 тисяч пошукачів, близько тисячі лояльних роботодавців, близько 2 тисяч наданих консультацій, 600 працевлаштованих. Також маємо осередки в Києві, Львові, Дніпропетровську, Харкові, Одесі та Краматорську», – розповіла Ірина Коваль. За її словами, переселенкам тяжко знайти роботу, адже для них є актуальними переважно такі сфери, як фінансовий сектор, освіта й наука, державна служба.
«Знайти роботу надзвичайно складно, майже неможливо. Одним із виходів із цієї ситуації є перепрофілювання, курси підвищення кваліфікації тощо», – переконана координаторка Центру зайнятості вільних людей.
Долучитися до Центру вільних людей і дізнатися більше про цю ініціативу можна тут
Як допомогти жінкам, що потерпають від військових дій?
Говорячи про жінок і військові дії на Донбасі, варто розрізняти два важливі аспекти. Перший – це участь жінок у миробудуванні. Директорка департаменту комунікації міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна» Ліза Рай наголошує, що коли жінки долучені до сфери прийняття рішень, які стосуються вирішення конфліктної ситуації на рівні держави, це дає змогу включити в порядок денний питання реагування на випадки насильства, на особливі потреби жінок-переселенок тощо.
«Україна зараз стала першою і єдиною країною у світі, яка під час військового конфлікту розробляє план впровадження резолюції Ради безпеки ООН № 1325 “Про жінок, мир і безпеку”. Зараз у Міністерстві соціальної політики розробляється план реалізації цієї резолюції, яку Україна давно підписала, але нічого з цим не робила. Цей план у процесі розробки, і ми сподіваємося, що все ж таки вдасться це довести до якогось імплементаційного рівня, щоб залучати жінок до сфери прийняття рішень», – розповіла Ліза Рай, зауваживши, що йдеться не лише про представлення жінок в органах виконавчої влади.
«Адже навіть у моніторингових місіях ОБСЄ та ООН, які працюють в Україні, немає жінок. Ми хотіли просити хоча би до 30 % (класика гендерного квотування), однак наш запит був проігнорований», – зауважила експертка. Другий аспект, про який йшла мова, – це допомога жінкам, що страждають від військових дій, від збільшення агресії в контексті домашнього та сексуального насильства.
«Оскільки відсутні правоохоронні органи на територіях, підконтрольних бойовикам, нереально збирати доказову базу про випадки сексуального насильства. Це питання ми ставили правоохоронцям, але вони наразі розводять руками, тому що з цим нічого не можна зробити», – розповіла Ліза Рай. За її словами, на гарячій лінії «Ла Страда Україна» не спостерігається сплеску питань, пов’язаних з домашнім насильством у контексті конфлікту. Натомість було близько сотні дзвінків, коли у подружжя виникали сварки та непорозуміння через різне бачення політичної ситуації в країні.
«Через різне ставлення до того, що відбувається, виникала війна за дитину. І здебільшого якраз жінки свідомі того, що дитину потрібно вивезти із зони АТО. А в батька, який є яскравим фанатом «ДНР» чи «ЛНР», є чітка позиція, що “Росія нас врятує, і тому дитина залишається тут”. Таких звернень чимало. І тут є два варіанти розвитку подій. Або жінка під тиском залишається із дитиною там. Або дитину викрадають. Тобто, в один прекрасний момент, коли куплені квитки, жінка приходить у дитсадок, а її дитини там немає. Телефони батька і його родичів не відповідають, тобто, дитина десь у них», – розповіла Ліза Рай.
«Ла Страда Україна» починаючи з 1997 року надає правові й психологічні телефонні консультації з питань домашнього та сексуального насильства, протидії торгівлі людьми, гендерної дискримінації, захисту прав дітей. Віднедавна спеціалісти центру консультують також і внутрішньо переміщених осіб.
Сексуальне насильство – тема, якою маніпулюють ЗМІ
Членкиня експертної ради «Поваги» Ольга Веснянка разом із гендерною дослідницею Лесею Пагуліч з’ясовували, як у медіа представлена тема сексуального насильства щодо жінок у зоні бойових дій. Результати моніторингу ЗМІ виявилися невтішними.
«Цією темою маніпулюють. Дуже часто вона виглядає в соцмережах і на новинних сайтах такою, яку з одного чи з іншого боку спеціально подають, щоб примусити суспільство ненавидіти умовного ворога. Моніторинг ЗМІ виявив, що в цих повідомленнях найчастіше особлива увага приділяється тому, до якої сторони військового конфлікту належать гвалтівники», – зауважила Ольга Веснянка.
За її словами, в рамках дослідження було проведено два експертних інтерв’ю – із уповноваженою Верховної Ради з прав людини Валерією Лутковською та президенткою «Ла Страда-Україна» Катериною Левченко.
«Виявилося, що ще місяць тому було близько 20 звернень, де йшлося про сексуальне насильство щодо жінок у зоні бойових дій. Якщо у Лутковської були конкретні імена і прізвища, то на гарячу лінію «Ла Стради» просто зверталися з питаннями, як чинити, якщо про згвалтування стало відомо. Причому, Лутковська пояснила, що в жодному з випадків не було вказано, кого гвалтівник політично підтримував. Тим не менш, у медіа про це говорять. Тема сексуального насильства в більшості текстів подається, як щось притаманне виключно одній зі сторін військового конфлікту», – наголосила Ольга Веснянка. У свою чергу, представниця “Ла Старада-Україна” Ліза Рай вкотре нагадала – ситуація ускладнюється тим, що на Донбасі фактично не працюють правоохоронні органи.
«Якщо ми говоримо про сексуальне насильство як злочин, який має бути розслідуваний, і за який має настати покарання для злочинця, то пройти цей шлях практично нереально, не маючи можливості зібрати доказову базу», – підсумувала експертка.
Текст – Вікторія КОБИЛЯЦЬКА
Фото – Ірина ВИРТОСУ
