Забезпечення гідних умов праці є запорукою демократичних перетворень у суспільстві, визнанням рівності та справедливості як важливих цінностей суспільного буття. Ринок праці – це важливий індикатор суспільного розвитку. Зрозуміло, що в часи економічної кризи та конфлікту в країні на перший план виходять такі важливі проблеми, як безробіття чи невиплата зарплати протягом тривалого періоду часу. А низка інших аспектів порушення трудових прав часто ігнорується. Зокрема, бракує уваги до проблематики гендерної дискримінації загалом і сексуальних домагань зокрема.
Передусім, слід зауважити, що сексуальні домагання – це прояв так званого гендерованого насильства (gender-based violence) або насильства проти жінок (VAW, violence against women). Іншими проявами є насильство в сім’ї (або домашнє насильство), торгівля людьми (передусім, секс-торгівля), зґвалтування, проституція тощо. Специфіка сексуальних домагань полягає в тому, що вони відбуваються не у приватній сфері (вдома), а в публічній – тобто в робочому середовищі чи, наприклад, у громадському транспорті. Тобто гендероване насильство в робочому середовищі називають сексуальними домаганнями.
Сексуальні домагання – доволі табуйована тема. І не тільки тому, що це – насильство, причому не завжди сексуальне (примус до зґвалтування чи зґвалтування), а й психологічне (цькування). А про насильство не прийнято говорити. А також і тому, що тематика сексуальності в українському суспільстві неоднозначно сприймається. З одного боку, у нас сексизм – це норма, сексуалізовані зображення жінок у рекламі, відео, шоу тощо толеруються. З іншого боку, про секс «не прийнято» говорити, у школах бракує сексуальної освіти. Панують подвійні стандарти сексуальної поведінки – різні очікування від жінок і чоловіків. Ми не навчені одразу ж повідомляти про проблему або навчати інших не чинити щось, пояснюючи їм, чому це є проблемою. Попередження сексуальних домагань і боротьба з наслідками – дві важливі речі, які повинні йти паралельно. Причому, як держава, так і роботодавці відповідальні за їхнє втілення на практиці.
Давайте розглянемо детальніше різні аспекти проблематики сексуальних домагань. До речі, в Україні було кілька великих міжнародних проектів – «Гендерна рівність у світі праці», «Права жінок і дітей – комунікаційний компонент», де з-поміж інших форм гендерної дискримінації говорили й про сексуальні домагання.
Визначення сексуальних домагань
У Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005), статті 1 подано визначення сексуальних домагань: «дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування».
І хоча визначення деталізує дії сексуального характеру, але вважається неповним, оскільки передбачає лише вертикальні відносини (підпорядкування типу начальник-підлеглий), а не включає відносин горизонтального типу (між колегами), серед яких також трапляються випадки сексуальних домагань. Більше того, дані міжнародних досліджень свідчать про те, що сексуальні домагання частіше трапляються серед колег, ніж у відносинах начальник-підлеглий.
Як зазначають правозахисниці та правозахисники, сексуальні домагання є окремим різновидом утиску. Ідеться про створення ворожої, напруженої, образливої або зневажливої атмосфери, зокрема в ситуаціях, коли домагання можуть стосуватися й колег чи колежанок. Тобто згадане вище із вітчизняного гендерного закону визначення сексуальних домагань потребує доопрацювання.
Не усі домагання є «сексуальними»
Варто зазначити, що у Швеції розрізняють сексуальні домагання (sexual harassment) і гендерні домагання (gender-related harassment). Англомовний термін «gender-related harassment» не має відповідної термінології в нашому законодавстві та публічному дискурсі. Він означає упереджене ставлення до людей через їхню приналежність до певної статі. Очевидно, можна перекласти як «гендерне домагання» або «домагання на основі статі». Розгляд питання домагань у контексті не лише дій сексуального характеру є досить слушним зауваженням. Визначення «гендерних домагань» є ширшим, адже акцент не ставиться саме на діях сексуального характеру (як у сексуальних домаганнях), а загалом на діях, які принижують особу іншої статі, яка перебуває з кривдником у певних трудових відносинах.
У шведському законодавстві термін «гендерні домагання» поступово замінив «сексуальні домагання». Однак, залежно від мети дослідження, ці поняття використовуються або як ідентичні, або як окремі визначення. В офіційній статистиці Швеції ці явища аналізуються окремо. Для «гендерних домагань» статистичні показники є в кілька разів вищими, ніж для сексуальних домагань.
Гендерні домагання на робочому місці є поширеними нарівні з сексуальними. Пояснюються вони передусім стійкими гендерними стереотипами, які склалися в суспільстві. Від жінок і чоловіків на роботі очікують виконання обов’язків, що не завжди прописані як робочі, але зате «закріплені» за ними стереотипно. Від жінок – готувати й подавати каву, мити за всім офісом посуд, холодильник тощо. Від чоловіків – знатися на комп’ютерній техніці, носити важкі предмети тощо. Зрозуміло, що завжди про певну роботу можна домовитися: наприклад, чоловіки, які фізично здебільшого сильніші за жінок – носять важкі предмети, а жінки – миють посуд. Але бувають випадки, коли певна поведінка «нав’язується» без обговорення, не завжди всі вміють і можуть критично висловитися щодо такого нав’язування. І починаються певні проблеми…
Дослідження сексуальних домагань: громадські та міжнародні організації
Проблематика сексуальних домагань як форми гендерної дискримінації вивчається, передусім, різними громадськими організаціями в рамках міжнародних проектів. Наприклад, моніторинг ситуації щодо сексуальних домагань здійснювався в міжнародному проекті «Зупинимо насилля проти жінок» («Stop Violence against Women»). Про сексуальні домагання в Україні зазначено, що, незважаючи на статтю 154 у Кримінальному кодексі України, до суду доходить дуже мало випадків щодо сексуальних домагань (або не доходить жодного).
Західноукраїнський центр «Жіночі перспективи» (Львів) провів дослідження щодо проблем сексуальних домагань на робочому місці з боку керівників і колег по роботі (2005). Згідно з результатами опитування, серед жінок і чоловіків у віці від 18 до 59 років, що мешкають у Львові та Львівській області, фактично кожна десята опитана людина стикалася на роботі з небажаними неформальними поплескуваннями й погладжуваннями сексуального характеру з боку начальства. Стільки ж – із небажаною сексуальною ініціативою з боку колег, що стоять на одному з ними щаблі в офісній ієрархії.
Опитування громадської думки, яке проводилося «Ла Страда-Україна» разом із Київським міжнародним інститутом соціології у 2008 році, свідчать про те, що 96% громадян України погоджуються з фактом існування сексуальних домагань. 43% українців уважають проблему сексуальних домагань актуальною для України; 62% жінок та 38% чоловіків уважають, що «сексуальні домагання – це можливість просунутись по кар’єрних сходах».
Судовий розгляд випадку із сексуальними домаганнями на робочому місці
Чи не єдиний відомий випадок судового розгляду питання з сексуальними домаганнями – працівниця Харківського плиткового заводу Світлана Поміляйко подала до суду на свого керівника-італійця Марко Бонанді. Як зазначила Світлана, вона неодноразово повідомляла менеджмент, що керівник дизайнерського бюро заводу до неї небайдужий. Керівництво відреагувало звільненням Світлани Поміляйко. Світлана подала два позови. Один – щоб довести, що керівник Марко Бонанді порушив закон та примушував її вступити у статевий зв’язок. Другий, щоб поновитися на посаді, з якої її звільнили.
Оксана Станіславська, адвокатка Світлани Поміляйко, відповіла кореспонденткам Радіо Свобода, що вести подібні справи в українських судах украй складно. Жінку поновили на роботі, але так і не довели, що стало причиною її звільнення. За словами юристки, не жертва має наводити докази, а відповідач – спростовувати чи підтверджувати звинувачення на свою адресу. В Україні ж – усе навпаки.
Історія Світлани мала трагічне продовження, що, фактично, лише підкріпило недовіру до правоохоронних і судових органів. Оскільки роботодавець звинуватив Світлану у крадіжці, вона потрапила в міліцію, де її катували. Правозахисники займалися двома випадками – і сексуальними домаганнями, і тортурами з боку правоохоронних органів. Щодо сексуальних домагань позитивного результату не вдалося досягнути. Хоча Світлану Поміляйко було поновлено на роботі, але загалом пізніше їй довелося звільнитися самій, адже атмосфера була не надто сприятливою для плідної праці.
А щодо катування в лютому 2016 р. було отримано позитивне рішення Європейського суду з прав людини. Світлана Поміляйко відсудила в України 20 тисяч євро за тортури в міліції. Зрозуміло, що в такому прикладі проблема тортур виглядає «серйозніше», ніж створення нестерпних умов на роботі, факт яких, особливо без свідків, дуже складно довести. Тому й не дивно, що постраждалі від сексуальних домагань майже не повідомляють відповідним органам про свою проблему.
Куди звертатися в разі сексуальних домагань?
По-перше, до правоохоронних органів. Кримінальний кодекс України, стаття 154, передбачає відповідальність за примушування до вступу у статевий зв’язок: «Примушування жінки чи чоловіка до вступу у статевий зв’язок природним або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріально або службово залежні, карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців». Як бачимо, указується службова залежність і примус до вступу у статевий зв’язок – тобто існують певні обмеження, які не охоплюють повністю поняття сексуальні домагання.
За порадою та консультацією з приводу сексуальних домагань на робочому місці можна звернутися до Громадської організації «Ла Страда – Україна» за онлайн консультацією або зателефонувати на Національну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації 0 800 500 335 або 386 (короткий номер із мобільного).
Згідно з Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», роботодавець зобов’язаний «вживати заходів щодо унеможливлення сексуальних домагань» (стаття 17). Окрема 22 стаття Закону присвячена тематиці «Оскарження дискримінації за ознакою статі та сексуальних домагань». Зазначено, що особа, яка вважає, що вона стала об’єктом сексуальних домагань, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом. Окрім того, особи будь-якої статі або групи осіб мають право надсилати повідомлення про порушення рівності прав та можливостей жінок і чоловіків до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок у разі, якщо вичерпані внутрішні засоби правового захисту або якщо застосування таких засобів захисту невиправдано затягується.
Замість висновків
До речі, як свідчать результати нещодавніх опитувань громадської думки, проведених GfK Ukraine на замовлення Фонду народонаселення ООН, третині опитаних жінок відомі українські закони, які забороняють сексуальні домагання на робочому місці. Виходить, що дві третини українок не знають, куди звертатися за допомогою у випадку сексуальних домагань. Та й загалом українки й українці погано обізнані із своїми трудовими правами, які б забезпечували гідні умови праці, не дуже готові захищати ці права, бути «першопрохідцями» та прикладом для інших. Думаю, було б добре мати відповідні медійні кампанії та, наприклад, якесь професійне шоу на телебаченні (у стилі «Холостяка» або «Чотири весілля») із «історіями успіху» – позитивними прикладами боротьби за власні права.
Тамара Марценюк
