Для того, щоб представляти Україну за кордоном, інколи недостатньо бути авторитетним фахівцем чи фахівчинею та мати певні досягнення в дипломатичній сфері. Треба ще й… любити футбол. Про це, а також про гендерний баланс у дипломатії, клуб жінок-послів, відсутність сексизму та про дрес-код як особливість дипломатичного протоколу розповіла «Повазі» Надзвичайний і Повноважний Посол України в Португалії Інна Огнівець.
На вашу думку, чи є жінки-дипломатки такими собі «білими воронами» на дипломатичній арені в Україні?
У дипломатичній сфері України працює досить багато жінок. Це я можу підтвердити, оскільки на дипломатичній службі перебуваю вже 23 роки. Хочу сказати, що жінки абсолютно не є «білими воронами», багато з них працюють на керівних посадах, зокрема – заступник міністра, керівники структурних підрозділів, керівники закордонних дипломатичних установ… Тому тут можна говорити про гендерну рівність. Так було й раніше. Мене, наприклад, призначили на мою першу керівну посаду начальника відділу ще в 1997 році. Згодом я працювала на керівних посадах за кордоном – зокрема, на посаді Генерального консула у Пряшеві, потім була призначена Надзвичайним і Повноважним Послом України у Словаччині. На той час також працювали жінки-посли. Їх порівняно з чоловіками було значно менше, але разом із тим, хочу зазначити, що останнім часом збільшилася кількість жінок на керівних посадах, як, наприклад, керівники структурних підрозділів, а також за кордоном – на посадах послів та генеральних консулів. І це радує, тому що це показник визнання заслуг жінок у дипломатії.
Власне, ми можемо говорити про такий собі прорив у плані жіночої дипломатії в Україні. Маю на увазі якраз появу жінок на керівних посадах в МЗС, збільшення кількості жінок-послів тощо. Які позитивні зрушення можуть принести чи вже приносять такі процеси?
Коли люди працюють, то таких понять, як «жіноча дипломатія» чи «чоловіча дипломатія» для мене особисто не існує. Тому що будь-яка професія і професія дипломата в тому числі передбачає насамперед наявність професійних якостей. Це стосується як жінок, так і чоловіків. Дипломатам необхідно мати такі якості, як уміння знайти компроміс, уміння бути почутим, вислухати співрозмовника. Крім того – ініціативність, працьовитість і, звичайно ж, патріотизм. Тому стосовно прориву я хочу сказати, що це спільна заслуга чоловіків і жінок, дипломатичного товариства загалом. Це ті особи, які багато років працюють на дипломатичній службі й мають великий досвід, докладають зусиль для того, щоб підтримати Україну на фронті дипломатії.
До речі, посол Португалії в Україні теж жінка…
Так, я отримала дуже позитивне враження від нашого знайомства. Цікаво було, що перш за все пані Посол у мене запитала «Чи любите ви футбол?». Це дуже важливо для Португалії, бо це футбольна країна – усі знають про її останні успіхи у сфері футболу. Тому при першій нашій зустрічі, яка відбулася в Києві, посол Португалії Марія Кріштіна Серпа ди Алмейда запросила мене на футбольний матч між «Динамо» й «Порту». Це було восени минулого року. Для мене така пропозиція свідчила про те, що моя колега – неординарна людина і що мені буде легко з нею працювати. Звісно, час це підтверджує, тому що в нас прекрасні відносини, ми проводимо чимало спільних заходів у сфері культури та бізнесу.
Повторюючи запитання вашої колеги – то ви любите футбол?
Можливо, я не є великою фанаткою, але якщо вже дивлюся футбольні матчі, то роблю це з великим інтересом. Якщо, наприклад, наша команда грає, то дуже хвилююся, щоб наші виграли. Це надзвичайне почуття, коли людина спостерігає за футбольним матчем! До того ж, робота в Португалії ще більше зобов’язує любити футбол. До речі, за останнім матчем за кубок Європи, у якому брали участь португальська та французька команди, ми спостерігали в нашому посольстві – зібралися всі працівники та члени їхніх сімей, щоб уболівати. Усі бажали успіху португальській команді й дуже раділи, коли збірна виграла.
Яка кількість жінок-послів інших країн у Португалії?
У Португалії із 60 послів, акредитованих у Лісабоні, працює 24 жінки. Тут існує навіть клуб жінок-послів. Він є досить активним. На постійній основі проводяться зустрічі з впливовими політиками. Зокрема, була зустріч із новообраним президентом Португалії Марселу Ребелу ді Соза. Також ми зустрічалися з жінкою – керівником впливової Народної партії Марією де Ассунсау Крішташ. Крім того, планується проведення міжнародних конференцій, які будуть організовані саме цим клубом. Тому мені дуже приємно, що я потрапила в таке середовище й перебуваю серед таких жінок, які займаються активною діяльністю в жіночому дипломатичному клубі.
Довідка «Поваги»
Цікаво, що Надзвичайних і Повноважних послів України за кордоном загалом понад 60. А от жінок-послів лише… чотири – у Ватикані, Великій Британії, Португалії та Угорщині.
Детальніше про це читайте у матеріалі Жінки на дипломатичних теренах: поступ і зрушення
Чи можете виокремити різницю між дипломатичними тонкощами в різних країнах, маючи досвід перебування на посаді посла України в Словаччині та Португалії?
Словаччина й Португалія – це європейські країни, вони є членами Європейського Союзу, членами НАТО. Тобто, тих організацій, до яких Україна прагне вступити. Фактично, це означає, що спілкування з представниками Міністерства закордонних справ Португалії є досить подібним до того, як це відбувалося у Словаччині, тому якихось дипломатичних тонкощів я не бачу. Це однаковий підхід до дипломатичної роботи, до того, як усе це відбувається в Європі. Європа – це насамперед демократичні цінності та повага до прав людини. Певна політична та економічна стабільність у цих країнах свідчить про їхній високий рівень суспільного розвитку.
Цікавить реакція ваших колег-чоловіків. Як вони реагували, коли вас призначали на керівні посади? У цьому контексті – чи правда, що до жінок ставляться більш прискіпливо й до них вимоги набагато вищі, ніж до чоловіків?
Я не можу погодитися з такою думкою. Можливо, це лише мій досвід, але мої колеги-чоловіки завжди підтримували й підтримують мене, радіють моїм успіхам. Так склалося, що я працювала і працюю в такому середовищі, де спостерігається гендерна рівність – мається на увазі, по кількості чоловіків і жінок у колективі – приблизно 50 на 50. Я вважаю, що це оптимальний варіант для нормальних взаємовідносин. Взагалі дипломатична служба зближує людей, і таке товариство – це чудово, бо ми знаємо одне одного впродовж багатьох років, і ми щиро радіємо, коли відбуваються підвищення, заохочення наших колег. Бо ж за той час, коли ми працюємо, уже складається певна думка, кожна людина має певний авторитет, і цей авторитет потім працює на цю людину, усім відомі її якості й те, наскільки вона успішна у своїй роботі. Я не можу сказати, що вимоги до жінок набагато вищі, ніж до чоловіків. Стать не має значення, основна вимога – це професіоналізм. Так само не можна сказати, що жінкам складніше здобувати авторитет у дипломатії. Керуючись своїм досвідом, зауважу, що на роботі ми всі рівні. І завдання, які перед нами ставляться, виконуються незалежно від того, хто виконавець – чоловік чи жінка. Керівник дає певне завдання, а працівник його виконує. Наскільки він добросовісно виконає, відповідне враження про нього і складеться. Тобто важливо, наскільки людина старанна, добросовісна та працьовита. Це головні якості як для дипломатів, так і для представників інших професій.
Чи доводилося вам у своїй діяльності стикатися з відвертими або завуальованими проявами сексизму?
Із такими проявами ніколи не стикалася. Люди, з якими доводилося працювати і з якими зараз працюю, є толерантними, привітними та демократичними. Мені дуже приємно, що я працюю в такому середовищі. Як кажуть – Бог милував.
У контексті питання сексизму – якої ви думки про «вибух» у соцмережах щодо вбрання посла України у Великій Британії під час вручення вірчих грамот королеві Єлизаветі?
Так, я бачила коментарі в соцмережах щодо вбрання нашого посла у Великій Британії, вони мене засмутили. На мою думку, така реакція є свідченням того, що інколи люди обирають предметом дискусії питання, про яке не мають жодного уявлення. Зокрема, ідеться про незнання питань дипломатичного протоколу тієї чи іншої країни. Адже особливості дипломатичного протоколу, врегульовані певними нормативними актами, суттєво відрізняються в кожній країні.
Можу сказати, що я, наприклад, перед врученням вірчих грамот (а це відбулося 12 січня цього року) уважно ознайомилася із відповідним документом, отриманим від керівника державного протоколу Португалії, де були описані всі вимоги щодо того, як відбуватиметься ця процедура. Звичайно, там також було питання, присвячене дрес-коду. Для жінок це обов’язково має бути сукня. Зрозуміло, що у Великій Британії існують інші вимоги до вбрання послів під час вручення вірчих грамот. За моєю інформацією, вбрання посла України у Великій Британії Наталії Галібаренко відповідало вимогам дипломатичного протоколу цієї країни. Це потрібно враховувати тим, хто поширює свої коментарі в соціальних мережах. Уже не кажучи про те, що там існують «тролі», які намагаються жорстко розкритикувати… У даному випадку ця історія насправді не мала ніякого продовження, бо моєю колегою було дотримано вимог протоколу країни.
Досьє «Поваги»
Інна Огнівець – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Португальській Республіці.
Народилася 30 серпня 1962 року. У 1987 році закінчила Київський державний педагогічний інститут іноземних мов, викладачка іспанської мови. Крім того, у 1994 році закінчила Київський держаний університет імені Тараса Шевченка, юристка. Із 1993 року почала працювати в МЗС України, із 1997 року – на керівних посадах. 2003–2006 роки – Генеральний консул України в місті Пряшів (Словацька Республіка), 2006–2010 роки – обіймала посаду Надзвичайного і Повноважного Посла України в Словацькій Республіці, до жовтня 2015 року працювала начальником Управління юридичного забезпечення МЗС України.
Має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України. Володіє англійською, іспанською та словацькою мовами.
Спілкувалася Вікторія Кобиляцька,
