Прочитала я допис пана Турчинова про «неомарксистів» (точніше, тих, кого він так називає), «традиційні цінності» і «диктатуру ЛГБТ». Допис становить таке рідкісне нагромадження маячні, що всерйоз аргументувати чи навіть просто розбирати завали сенсів, мабуть, неможливо, принаймні я на цей подвиг себе здатною не вважаю. Я не можу змусити себе підійти до цього тексту так, як зазвичай люблю – ну, щоб системно, з контекстами. Можу хіба вихопити кілька особливо показових окрушин і проаналізувати сам тон і мову.
Власне якраз із тону і мови я й хочу почати. Тон войовничий, а допис так і кишить термінами, я так розумію, щоб виглядало “інтелектуальненько”, проблема тільки в тому, що воно так не виглядає. Але по порядку. Отже, автор допису ставить знак рівності між, ну скажімо, “марксистами минулого” і “неомарксистами”. Я пишу – “скажімо” і беру ці терміни в лапки, бо це чистої води умовність; автор не має уявлення ні про перших, ні про других. Зате автор непогано обізнаний із прийомчиками НЛП і тоталітарною мовою, описаною вже в усіх підручниках, і не тільки з неомарксизму. Це коли свідомо змішуєш і тасуєш, як карти, поняття – ну там, наприклад, “народ” і “Партія”, і проголошуєш, що вони – єдині, хоча кожен, хто жив у совку бодай півроку, знав, що більшої брехні годі й пошукати. Ну бо Партія, як там було в анекдоті, єсть і будєт єсть, і то із спецрозподільника, а народ міг претендувати хіба що на койкомісце в хрущовці та право зайняти чергу по ковбасу за два двадцять.
Наш дописувач же тасує “карти” катів тоталітарних режимів (що самі по собі ніякими “марксистами”, старими чи новими, ретро чи нео, і не були, можна ж хоча би сучасних істориків почитати з цього приводу) і гендерної політики, по чому намагається переконати нас, що ЛГБТ – це приблизно те ж саме, що Пол Пот (зате звучить як, самі абревіатури та імена іноземного походження, краса). При цьому зберігається ще один важливий принцип НЛП: високий емоційний градус. Ну бо народу все одно, чим його годують, аби лише була в тому жива пристрасть. А ЛГБТ потім не одразу відмиється від цього багна налиплого на нього Пол Пота.
Тепер питання до шановного автора. А назовіть-но нам співмірних зі Сталіним і Пол Потом діячів цієї кривавої диктатури. Ну, хто у нас тут ЛГБТ-шний Сталін? Де ЛГБТ-шний Гулаг? І взагалі, скільки дивізій у папи Римського (ой, пробачте, ЛГБТ)? І де ці дивізії? Яку Сирію вони підірвали? Який Донбас у кого “віджали”? А Крим? Де їхній Крим, ЛГБТ-шне Ельдорадо, де, я так розумію, всі віддаються содомському гріху і плюють на традиційні й будь-які інші цінності? Де цей блаженний край? А Гради, а Буки? А міжнародна політика? Де воно, це, пробачте, Х…о з газовою трубою? Де постраждалі від гомодиктатури, де дисиденти, викрадені журналісти, де Перша і Друга Чеченська, де замовні вбивства тих, хто проти цього “кривавого” режиму примусових, я так розумію, гомосексуальних контактів? Де остарбайтери, де жертви ЛГБТ-версії Менгеле (страшно уявити, які цікаві досліди він там ставив і на кому)? Марно запитувати, бо відповідь і так зрозуміла: ніде.
Далі шановний автор ставить знак рівності між ЛГБТ і …рускім міром. Оце-то так фортель! Колись у пізньому Союзі була така розвага: якщо комунізм – це радянська влада плюс електрифікація всієї країни, то виходить, за законами математики, що комунізм мінус електрифікація – це радянська влада (уявляю собі ці темні, хоч в око стрель, загірні комуни, звідки долинає щасливий спів колгоспників), а електрифікація – це комунізм мінус радянська влада, ну і так далі. За цією логікою (якщо логіка тут взагалі доречний прийом), рускій мір дорівнює ЛГБТ, яке, своєю чергою, вже дорівнює Сталіну, Пол Поту і взагалі всім тоталітарним державам. Якщо ж зважити на той факт, що ЛГБТ – це також і породження некультурного, “нетрадиційного” і прогнилого морально Заходу, то виходить, що Захід дорівнює Сходу (Сталіну-Пол Поту-рускому міру), а далі вже легко, далі починається чистий Орвелл: мир – це війна, правда – це брехня, народ – це Партія, а іспанський льотчик – це поліморфний гендер-флюїд.
Допис присвячує багато рядків поняттю “традиційних цінностей”. Зокрема, ми довідуємося, що все це елгебете – всього лише “брудна спроба зганьбити й відібрати в українців їхнє історичне коріння – традиційну сім’ю, християнську віру, патріотизм та відповідальність, приписуючи ці невід’ємні якості нашої нації апологетам руского міра. Я, як ті спартанці, кінець фрази не зрозуміла, бо забула початок, але тут усе таке прекрасне, що в принципі можна призволятися з будь-якої частини речення – і все одно буде смачно. Про “традиційні цінності” писано вже стільки, що й не смішно – це ідеологічні конструкти, як правило, не самої епохи, про яку йдеться, а пізніших, які взоруються на самими ж ними вигадані ідеали, так звані “скам’янілі рештки” – про це ще Франц Фанон писав. Пане Турчинов, ну або просіть гугл вас розбанити, або платіть справді освіченому копірайтеру, благаю вас.
Про українські “традиційні цінності”, наприклад, про вечорниці (еротичні практики такі були, так) і сороміцький фольклор писали вже досить багато й видавали книжки, тож у лікнеп я тут не бавлюся й відсилаю до бібліотечних каталогів. Скажу лише коротко, що ніяких “цінностей” у тому вигляді, в якому вони існують у головах наших погано освічених політиків, не було, немає і не буде. Знаю, це прикро, але дорослі дяді й тьоті зможуть цю прикрість пережити, якщо захочуть. Що ж стосується патріотизму, який тут теж згаданий, то солдати-геї вже писали про себе самі, і так, я маю на увазі – солдати з передової. Я сама в армії не була і в бойових діях участі не брала, але чомусь здається мені, що то рівень патріотизму (не кажучи вже про сміливість) трохи не той, що у кабінетних ідеологів “традиційного”.
Далі йде такий пристрасний пасаж: “Як випливає з заяви урядової уповноваженої, а також з аналогічних виступів гендерних і ЛГБТ-активістів, – брехня, агресивність, несприйняття християнського світогляду, традиційних сімейних цінностей, безапеляційне нав’язування власних ідеологічних штампів і пропаганда аморальності, – все це споріднює їх з “русским миром”, не завжди за формою, але завжди за змістом.” Не знаю, що випливає з цього пасажу за формою, тим більше за змістом, але вся ця “брехня, агресивність і несприйняття християнського світогляду” тут для красного слівця, бо світова практика якраз показує протилежне. Але помітьмо, що конкретних прикладів шановний автор якраз і не наводить. Ну бо й навіщо? Конкретика вбиває НЛП на ходу, а це не входить у плани. У плани входить розпалювання ворожнечі, спорудження бар’єрів між членами суспільства, поділ цього суспільства на ворожі групи, вливання отрути в організм суспільства, тобто класичне розділяй і владарюй, Макіавеллі аплодує стоячи. Хоча, знаєте, може, і не аплодує, він усе-таки цінував витонченішу гру.
Ну й на десерт – щось особливо смачненьке. Всюди, упродовж цілого цього славного допису пан Турчинов звинувачує-звинувачує-звинувачує, викриває, ж’аккюз-ає, просто-таки Еміль Золя на процесі Дрейфуса. От наприклад, гляньмо на це: “За відпрацьованою технологією проводилася активна пропагандистська робота, ну, і улюблена тема марксистів – пропагандистські паради, а як же ж без них. Необхідно, щоб всі відчували свою причетність і залученість.” Що не речення – то грізні словеса про “відпрацьовані технології”. Тут уже плакав би не тільки Золя, але і Фройд, і зрозуміло, чому. Тому що ЛГБТ-спільнота – це власне спільнота, це люди, які борються за свої права, за виживання, а не за “технології”. А от технолог саме технології й помітить. Це от коли я опитувала учасників Революції на Граніті, і дехто згадував, як до них підходили люди (у штатському) і питали – а хто ваші лідери? а що вам буде за це (в сенсі – яка винагорода)? або казали – ну от ваші лідери вас здадуть, а ви ж тоді що? Ну тому, що в світогляді цих штатських навіщо би надриватися, якщо за це навіть підвищення по службі не дадуть? Ну і лідери – це окремо від народу. А що вони можуть бути разом – ні, не чули. І що це все – боротьба, а не “технології”, теж.
Колись я буду змушена написати і окрему статтю про постмодернізм/пост-структуралізм/неомарксизм, які у нас тут обло і лаяй. Згадаймо ще Ніцше і нацистів, чому ні. Адже вони теж, подейкують, покрали його ідеї. Ідеї – це важливо, але звинуватити в усьому ідею – просто дуже зручно, бо можна зняти із себе відповідальність. Тут головне –теж уберегтися від конкретики (тому що якого саме пост-пост-пост ученого ви вважаєте винним у сьогоденні? З якої книги цитата? Хто він був, цей негідник? Леві-Стросс? Дерріда? Дельоз? Батай? Не читали? Чомусь я не здивована).
Я не знаю, чи пан Турчинов – агент руского міра. Я не знаю, чи він справді має якісь проблеми з ЛГБТ і чи вони справді йому дозолили. Я не знаю, чи він щиро вірить у те, що світ повинен якось повернутися до традиційних цінностей . Я не знаю, чи він розуміє, що це буде означати: а це буде означати Домострой для жінок плюс айфончик доведеться повернути, бо так не буває, щоб користати з одних відкриттів – наприклад, високих технологій, – і відкидати інші, ті, які і спричинилися до побудови економічної моделі певного типу. А це були якраз ідеї ліберальні, а не рабство й не кріпацтво; айфон ваш – не з бавовняних плантацій…
Я не знаю, чи пан Турчинов читає Джарона Ланьє про небезпеки цифрових суспільств (бо таке теж є, але то серйозні роздуми батька віртуальної реальності, освіченої людини, а не побутове мракобісся). Знаю одне – з політиками такого рівня наші шанси, користуючись полемічним словником ленінського штибу, яким так часто оперує шановний дописувач, “зайняти місце на смітнику історії” залишаються дуже високими. Наші політики цього ґатунку – то якісь параноїдальні пост-полковники з недостатнім рівнем базової освіти. І не знаю, як щодо терміну “гендер-флюїд,” а от термін “фейспалм” тут можна застосовувати цілком заслужено. І не тому, що пан має певні погляди – а тому, що крім сексизму, мізогінії і ксенофобії, якраз не має ніяких.
Оксана Луцишина
