Депутатка Житомирської міської ради, голова громадської організації «Молодь. Жінка. Сім’я» та представниця Національної Асамблеї інвалідів України в Житомирській області Неля Ковалюк розповіла «Повазі» про те, як мало у політиці людей з інвалідністю, а, особливо, жінок з інвалідністю.
– Чи стикалися Ви з дискримінацією у своїй політичній кар’єрі?
Упродовж останніх 70, мабуть, років в нашій країн чомусь не було публічних людей з інвалідністю. Я не знаю чому – була ж Друга Світова. Це було дивно, бо ці люди завжди були присутні в моєму дитячому здоровому житті. І коли я стала людиною з інвалідністю (так сталося), то я зрозуміла, що я одна. Люди з інвалідністю є, але вони всі по домівках. Суспільство не визнавало таку категорію. Чому суспільство? Така була тоді політика країни, тому суспільство так підлаштувалося.
За інформацією Національної асамблеї інвалідів України, я перша жінка-депутат на візку. Звичайно, це був такий перелом. Є депутат Верховної Ради на візку – Віталій Сушкевич, але то депутат-чоловік. Жінка з інвалідністю завжди більш дискримінована, ніж чоловік. Будь-який. З інвалідністю, чи ні. Тому весь час треба доводити, – або і не доводити, а жити так, щоб не звертати на це увагу. Бо коли маєш таке несамовите бажання всім щось довести, то це неправильно. Я живу так, як я живу, і роблю те, що я вмію і те, у чому я бачу потребу громади міста й області.
Знаєте, мене в політику привів Геннадій Зубко (віце-прем’єр-міністр — Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства –прим.авт.). Він колись сказав: «Коли я йшов до тебе на першу зустріч, я не знав, про що з тобою говорити на тій зустрічі». А зараз нам часу не вистачає щоб розповісти всі новини. Це вже показує, як я себе поводжу і про що ми можемо з ним розмовляти.
Депутати (дівчата й хлопці) звикли, намагаються допомогти. Я не кажу про старших депутатів-чоловіків – молодь намагається допомогти. І у питаннях, що стосуються людей з інвалідністю, й в інших, – вони мене підтримують. Спочатку, можливо, для багатьох поставало питання: «Хто вона така?». Але імідж формує людина сама своєю поведінкою та своїми діями.
– Тобто, з дискримінацією, як жінки, Ви не стикалися?
У раді самій… Коли мова йшла про призначення на посаду директора центру реабілітації, Володимир Михайлович Дебой (екс-голова Житомирської міської ради – прим.авт.) сказав: «Чи в неї є освіта?» Чи це не дискримінація? Я вважаю, що це дискримінація за ознакою інвалідності. Тому що я бачила кого призначають і як призначають. Він так запитав тому, що я була з інвалідністю? Хоча, може, ще зіграло роль те, що я була в опозиційній партії.
Є свої нюанси. Чоловікові в деяких питаннях завжди легше. А в деяких… Коли мене чоловіки тут по сходах носять, можливо, жінці краще. Але це дуже непросте питання.
Моменти дискримінації є, бо ми ще не цивілізована країна, ми ще десь на шляху. Ми навіть не в дорозі. Ми вийшли на старт.
– Що треба зробити, на Вашу думку, щоб покращити становище в радах і серед населення, зробити його рівноправним?
Я думаю, що треба починати зміни з самого себе. Прийняття неправильних рішень — це те ж саме, що взяти хабар.
Біографічна довідка
Закінчила ЗОШ № 20 у Житомирі, Житомирський технікум механічної обробки деревини, Житомирський державний технологічний університет за фахом магістр менеджменту та організації
Голова ГО «Молодь. Жінка. Сім’я» з 2005 року
Представниця Національної Асамблеї інвалідів України в Житомирській області
Депутатка Житомирської міської ради з листопада 2010 року
Спілкувалася Юліана Паранько
