Повага
Image default
Статтi

«Не б’ють, і на тому дякую»: лесбійка про виклики правам ЛГБТ в Україні

«Я вважаю, що кожна відкрита лесбійка або жінка, яка називає себе феміністкою, – це вже про активізм в Україні», — говорить Катерина.    

Їй 26 років, вона лесбійка, феміністка та активістка. Має власний шоурум у Києві, захоплюється рок-музикою, соціологією й науковою фантастикою. 

Катерина не боїться відстоювати свої думки, захищати себе та змінювати суспільство, тому сміливо погодилася поділитися своєю історією, щоб закликати решту лесбійок не боятися бути собою й поширювати ідею прийняття.

Коли ти зрозуміла, що тобі подобаються дівчата?

Десь років у 6-7, але тоді я не розуміла, що це. Коли мені було 10 років, мені дуже подобалася солістка відомого на той час гурту «Тату»,  Юля.  Гомофоби можуть сказати, що це так спрацювала їхня «пропаганда», але крім мене цей гурт слухали ще 5 моїх подружок, і всі вони зараз гетеросексуальні, тому хочу запевнити, що це не так працює. Згодом я усвідомила, що лесбійка. Коли мені було 15, у мене були мої перші стосунки з дівчиною. Тоді я була дуже маленька й дуже закохана! Хотілося ділитися з усіма своїм щастям і метеликами в животі. Ми зустрічалися рік, а після цього в мене дуже довго не було стосунків, бо вважала, що це не на часі в той період.

Чи було тобі складно прийняти себе? Що ти думаєш про примусову гетеросексуальність?

У мене були періоди, коли я вважала себе бісексуалкою й мала стосунки з хлопцями, поки зрештою не зрозуміла, що я лесбійка. Але в мене ніколи не було складного етапу прийняття себе та своєї орієнтації. Скажу більше, я навіть довгий час не знала, що існують гомофоби, і що такі стосунки хтось засуджує. Я вважала, що нікому немає діла, хто кого кохає, що кохання буває різне – і це прекрасно. Певно, це через те, що мої батьки – освічені люди, які ніколи не були гомофобно налаштованими й ніколи не транслювали таких ідей удома. Тож я була переконана, що світ так само толерантно налаштований.

Потім мої рожеві окуляри з тріском розбилися. Ми живемо в наскрізь патріархальному суспільстві, де досі вважають, що якщо в тебе немає чоловіка, то з тобою щось не так і ти нещасна. Я знаю багатьох дівчат, які перебувають у стосунках із хлопцями, але шукають дівчат для сексу, бо стосунків із дівчиною не уявляють. Колись я дуже сердилася через це, але зараз розумію, звідки це все бере початок, і мені шкода цих дівчат. Не кожна лесбійка може знайти в собі сміливість піти проти системи. 

Як реагують твої батьки та друзі?

Поки що я не робила камінг-аут перед батьками. Це мої найближчі й найцінніші люди, їхня реакція для мене дуже важлива. Вони не гомофоби, але я все одно не знаю, як вони відреагують. Ми з батьками мало говорили на цю тему. Проте враховуючи, що зараз я в серйозних стосунках, потихеньку налаштовуюся на камінг-аут. Можливо, вони навіть дізнаються про все після цього інтерв’ю! 

Раніше я мала подругу, яка відповіла мені, що таких, як я, «потрібно лікувати». Після цього я одразу ж перестала з нею спілкуватися. З рештою подруг усе було більш-менш нормально, адже я ніколи близько не спілкувалася з людьми, з якими у мене були б абсолютно різні погляди.

Чи зіштовхувалася ти з дискримінацією?

Із насиллям, на щастя, ніколи не стикалася, а з неповагою – так. Пам’ятаю, коли мені було 15, я на емоціях розповіла про свої перші стосунки найкращій, тоді шкільній, подрузі. Вона сказала мені, що приймає мене такою, яка є. А наступного дня без мого відома розповіла все нашим однокласникам із дуже негативним підтекстом. Після цього зі мною багато хто перестав вітатися, почали уникати. Тоді я подумала: «Не б’ють, і на тому дякую». Спілкування з ними мені не так уже й було потрібне. 

Після університету я три роки працювала в державній організації серед держслужбовців середнього віку, де були дуже поширені гомофобні погляди. Буває сидиш собі, працюєш, і починається: «Ой, а ви відєлі, что в Європе уже одна галубєзна? Хорошо хоть у нас нє так». Якийсь час намагалася з ними дискутувати, наводити якісь аргументи, але мене ніхто й слухати не хотів. А ще один колега з іншого відділу розповідав, як викинув усі альбоми Queen, бо дізнався, що Фредді гей. Із яким полегшенням я звідти звільнялася!

Як ти реагуєш на якісь стереотипні закиди, що лунають на твою адресу?

Майже не чую у свій бік чогось такого, здебільшого тому, що люди бояться вступати зі мною в конфлікт. Усі вважають мене «агресивною фемкою». Але якщо я й чую щось неприємне, то на такі випадки маю декілька їдких виразів, якими відразу відріжу бажання мене принижувати. Наприклад, якщо якийсь чоловік скаже мені, що в мене «просто чоловіка нормального не було», він почує, що якщо в нього класний чоловік, то це не означає, що він потрібний усім навколо! Треба на все реагувати з гумором.

«Майже кожного дня я читаю новини, де на лесбійок нападають на вулицях, викладають особисту інформацію про них в ультраправі групи, цькують та погрожують»

Як би ти описала ситуацію з правами ЛГБТ-людей в Україні?

Насправді все дуже складно. Ми не маємо жодних юридичних прав, у правовій системі ми абсолютно невидимі. Ми не можемо мати спільного майна, спільних дітей, прийти одна до одної в реанімацію… Багато лесбійських пар бояться не те щоб поцілуватися на вулиці, а навіть узятися за руки. Нам доводиться вдавати, наче ми подруги або сестри. Чи можна таке уявити в гетеросексуальній парі? Сюрреаліазм якийсь, чи не так? А ми так живемо все життя.

Майже кожного дня я читаю новини, що на лесбійок нападають на вулицях, викладають особисту інформацію про них в ультраправі групи, цькують та погрожують. І мені від цього всього дуже боляче, бо наступного разу на їхньому місці можу бути я. Але життя в постійному страху – це не життя. Я не боюся показувати свої стосунки у громадських місцях, проте завжди готова в разі чого захищати себе і свою дівчину.

Нещодавно моїй знайомій лесбійці в соцмережах погрожували гомофоби. Писали, що знають, де вона живе та іншу особисту інформацію, хоча вона навіть не перебуває в жодній активістській організації й не виставляє інформації про свої стосунки в соціальні мережі.

«Хочу зробити так, щоб і в Україні було добре!»

Ти хотіла б жити в Україні й надалі чи плануєш виїхати за кордон?

Незважаючи на всі виклики для ЛГБТ-людей в Україні, що старшою я стаю, то більше розумію, що мені подобається Київ, і я не дуже хочу виїжджати кудись за кордон. Хочу зробити так, щоб і в Україні було добре! Коли я була молодшою, мріяла переїхати в Лос-Анджелес, бо в моїх мріях – це найкраще місто для таких вільних людей, як я. Звичайно, я би й зараз була не проти там жити, але щойно уявлю, скільки буде стресу з візою, пошуками роботи, звиканням до нового менталітету та іншого клімату… Я не готова до переїзду в іншу країну ні морально, ні фінансово, тож говорити про це зарано.

Чи хотіла б ти в майбутньому мати сім’ю та дітей?

Якби в мене це запитали декілька років тому, я відповіла б, що ні. Але зараз я розумію, що в мене тоді не було «моєї» людини поряд. Нині, коли в мене є дівчина, я точно можу сказати, що хочу будувати з нею сім’ю. Щодо дітей – навряд чи, оскільки я вважаю себе чайлдфрі, як і моя дівчина. Можливо, через 10 років щось зміниться, але я не впевнена. Час покаже.

Юлія Береза

Схожі записи

Хай жінка перша. Це правильно?

Сексизм як зброя російської дипломатії

Хто такі профеміністи і як чоловіки приймають фемінізм