У минулому суспільство вигадало сотні способів позбавити жінок їхніх прав. Талановиті, сильні, яскраві залишали свій слід в історії, але скільки труднощів їм доводилось долати. Ми хочемо, щоб нерівність в усіх її проявах канула в Лєту, а пам’ять про видатних українок жила.Біографії великих та іменитих часто бувають настільки багатими на різноманітні події, що в це аж важко повірити. Однак у житті Наталени Королеви – письменниці українсько-іспанського-польсько-литовського походження – подій умістилося стільки, що цілком вистачило б на десяток багатих біографій або на сотню звичайних. За своє захоплююче й тривожне життя Наталена Королева встигла побути і доктором археології, і художницею, і письменницею, і актрисою, і оперною співачкою. Її кохав король Іспанії. Вона була в шлюбі з перським князем. А ще – містичний шлейф останньої представниці роду чистокровних вурдалаків… І хто знайде ще більш крутий та непередбачуваний життєвий серпантин, ніж був у Наталени Королеви? До слова, кожен крок у ньому вона робила сама…
Їй випало народитися навесні 1888 року. Мати – іспанська графиня з давнього й іменитого роду – померла під час пологів. Батько, безмежно закоханий у дружину, не зміг пробачити тільки-но народженій доньці своєї важкої втрати. А тому, щойно отримавши своє повне ім’я, пишності якого позаздрила би будь-яка царська учта – Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена, дівчинка їде на виховання до бабусі. У селі Великі Борки на Волині, у родовому маєтку Домонтовичів Наталена проживе лише п’ять років – до смерті бабусі Теофіли. За цей недовгий час вона вдосталь наслухається давніх українських казок і легенд, нап’ється духу Волинських лісів і луків, назавжди вбере в себе те, що все подальше життя змушуватиме її вважати себе саме українкою.
Після бабусиної смерті дівчинка деякий час живе в Іспанії – у дядька по материній лінії, а з часом він віддає її на виховання в монастир Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях. Пізніше Наталена Королева згадуватиме найперше місце свого навчання з величезною вдячністю, адже в монастирі їй прищепили не тільки любов до мов, математики, історії, філософії, музики, археології, медицини, а ще й дали уявлення про те, що таке шляхетність, стриманість, уміння триматися в товаристві й ніколи не втрачати індивідуальності. Саме там, у французьких Піренеях, Наталена Королева, за її ж словами, і стала особистістю, яка нікому не дозволить маніпулювати собою.
Коли їй виповнилося сімнадцять, батько – Адріан-Юрій Дунін-Борковський, власне ж нащадок роду чистокровних вурдалаків, уже на той час знову одружений, забере доньку до Києва. Батько з мачухою ставилися до доньки люб’язно, але ця люб’язність була зрідні ставленню до старанної покоївки або вмілого садівника. Родинного тепла Наталена, на жаль, у цій сім’ї зовсім не зазнала. Замість нього – холодна приязність і постійний страх порушити правильну дистанцію. Світське холодне спілкування, од якого до горла підкочувався тугий клубок.
Урешті Наталені пропонують на вибір кількох наречених, аби якомога швидше влаштувати їй долю, аби більше не наражатися на її надто вже незалежний погляд, аби не мати жодних справ із її надто вже зрілим світоглядом. Наталена ані погоджується, ані відмовляє. Просто вдає, що не розуміє. А коли її силоміць заручають із гусаром Кисілевським, дівчина вчиняє нечувану, як для шляхетної панночки, річ – вона втікає з дому й записується актрисою до театру. Навряд чи шляхетні батьки навіть уявляли собі більш кошмарний і “принизливий” розвиток ситуації. Таких випадків тогочасне суспільство знало дуже мало.
Професійною актрисою Наталена так і не стала. Їй завадило слабке – аристократичне ж! – здоров’я. Натомість дівчина навчається в Петербурзі, здобуває ступінь доктора археології (для жінки в той час випадок майже безпрецедентний) і починає свою велику мандрівку світом. Без чоловіка, без компаньйонки, без прислуги молода жінка подорожує Францією, Італією, Іспанією, займається розкопками, досліджує старовину, публікує статті в європейській періодиці, а крім цього ще й устигає кілька разів виступити в паризьких оперних театрах у ролі Кармен та мимоходом закохати в себе короля Іспанії Альфонса ХІІІ. Хтозна, чим би скінчилася та історія кохання, аби раптово не втрутилася королева-мати й не зажадала, щоб Наталена негайно залишила Іспанію – без права будь-коли сюди повернутися.
Батькова хвороба змусить Наталену повернутися до Києва. Батько помре, почнеться Перша світова… Наталена вже не встигне повернутися за кордон, одягне хрест сестри милосердя. З війни вона винесе “багаті” трофеї: три поранення, тиф, солдатський хрест “За храбрость”, а ще шлюб з Іскандером Гакгаманішем – князем Ірану. Проте цьому шлюбу не судилося бути довгим і щасливим – уже через півроку Іскандер загине на фронті, а Наталена знову повернеться до Києва – цього разу вже востаннє.
Узимку 1919 вона поїде до Чехії, ще не знаючи, що всі великі мандри її життя – уже позаду, що тут їй доведеться доживати свого віку. Тут Наталена познайомиться з українським письменником-емігрантом Василем Королевим-Старим і з властивою їй рішучістю й діловитістю… запропонує йому свою руку й серце. Саме в цьому своєму шлюбі Наталена стане українською письменницею. Незважаючи на постійні закиди тогочасної критики – “Яке нам діло до ваших греків, римлян чи арабів? Пишіть про запорожців!” – вона писатиме тільки про те, про що схоче. “Україна ж є для мене куточком грецької Аркадії – країни Психе – Аркадійки, у якій залишилось може більше відгуків Еллади, як у сучасній Греції, на яку різні нееллінські впливи поклали свою патину”.
Подейкують, що в їхній скромній господі гостював навіть той самий іспанський король Альфонс ХІІІ, уже після смерті своєї матері… А згодом – усе розпалося. Після допиту в гестапо Василь Королів-Старий раптово помер. І Наталена, яка прожила життя, варте ста авантюрних романів, залишилася зовсім самотня – у крихітній кімнатці з софою, тумбочкою й письмовим столом. Вона ще перекладала, намагалася писати статті, але вже ніби механічно, за якоюсь прив’ялою інерцією. Час її осяянь минув. Але на останньому схилі свого довгого віку Наталена напише в своєму щоденнику важливі слова, зумисне почавши з нової сторінки: “…земля, як коханка: коли щиро любиш – то тільки одна мусить бути. Коли ж разом дві кохаєш, то це – або, прости Господи, розпуста, або забава…”.
Її поховають там же – у чеському містечку Мельник, під одним хрестом із Василем Королевим-Старим. Тільки його ім’я на хресті є, а її імені там немає. Маючи за життя таку кількість пишних імен, що їм би позаздрила навіть царська учта, Наталена Королева пішла в смерть безіменною. Хоча, хто знає достеменно – може, саме так їй і хотілося. А знаючи її біографію, поволі перестаєш будь-чому дивуватися взагалі…
Сергій Осока
