23 січня 2019 року у Вашингтоні померла Надія Дюк – знана науковиця, відома громадська діячка США, фундаторка демократичного руху, дослідниця демократичних процесів, захисниця України. Їй було тільки 64 роки. Мабуть, небагато українців знають, ким вона була – і для нас, і взагалі. Справа її життя – боротьба за розвій демократії взагалі, і української демократії зокрема. Надія Дюк устигла зробити багато. Пожинаючи плоди її роботи, нам варто знати ту, яка засівала ниву.
“З великим смутком повідомляю про смерть моєї сестри Надії Дюк. Її відважне серце перестало битися ввечері в середу 23 січня. Вона відійшла мирно в своїй оселі після тривалої битви з хворобою”, – написала родина Надії Дюк на Фейсбук. А буквально напередодні, 22 січня, указом Президента України Надію Дюк нагороджено Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня: «за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю».
Вона – донька відомих українських емігрантів, які покинули Україну, втікаючи від переслідувань радянської влади. Її батько Петро Дюк – хорунжий Української Повстанської армії, член Спілки офіцерів України та Союзу українців у Великій Британії. Там Надія й народилася 16 жовтня 1954 року. Навчалася в університеті Сассекса, отримала ступінь бакалавра мистецтв із відзнакою. Стала першим у світі доктором із проблем україністики – після захисту дисертації на тему публіцистики Михайла Драгоманова. Викладала в Оксфордському університеті історію України та СРСР.
Надія Дюк – один із найвідоміших у США експертів із України та пострадянського простору, авторка кількох книжок та безлічі статей. З 1987 року працювала в Національному фонді на підтримку демократії. Повсякчасно сприяла боротьбі українських дисидентів і політв’язнів. «Ця справа вимагала значної самопосвяти, бо треба було по крупинках збирати інформацію, яка ледь просочувалася крізь високу «залізну завісу», систематизувати її та знаходити способи оприлюднити у вільному світі. Надія долучилася до цієї справи скромно й негаласливо, беручи на себе «муравлину працю», яка не стільки приносила славу, скільки вимагала більше поту». (Мирослав Маринович).
Відзначення 40-ліття Української Гельсінської Групи в листопаді 2016 року відбулося за величезної підтримки Надії Дюк. Національний фонд на підтримку демократії разом із Міжнародним фондом «Відродження» профінансували це безпрецедентне зібрання дисидентів із усього пострадянського простору.
Надія Дюк активно досліджувала політичні та суспільні процеси під час української Помаранчевої революції 2004 року. Згодом її призначили на посаду віце-президента Національного фонду на підтримку демократії, вона відповідала за діяльність фонду в Європі, Євразії, Африці та Латинській Америці.
Найвідоміші праці Надії Дюк – «Голодомор 1932–33-го рр.» (1985) та «Наступне покоління в Росії, Україні та Азербайджані: молодь, політика, ідентичність та зміни» (2012).
Усерйоз переймаючись демократичними процесами, Надія Дюк досліджувала загальні тенденції та зосереджувалася на демократичних змінах в окремих країнах.
«Етнічні українці завжди страждали від нестачі фінансування, будь то публікація газет рідною мовою, будь то українські школи – і так у всіх сферах. І це результат проведеної протягом 70 років в СРСР політики, коли російська мова домінувала над усіма іншими мовами. Напевно, слід очікувати, що мине якийсь час, перш ніж рідні мови народів країн колишнього СРСР займуть гідні позиції на державному рівні.» – сказала Надія Дюк в інтерв’ю у зв’язку з подіями в Криму в 2014 році.
Безумовно, її тверезі й прогресивні погляди просто не могли не торкнутися прав жінок – як загалом у світі, так і в Україні:
«Якщо ви працюєте в організації, яка займається підтримкою демократії, то ви маєте працювати із жінками, повинні залучати їх до політичного, соціального процесу. За визначенням, демократія не може бути такою за участі менше 50% населення світу. У деяких програмах та інституціях жінок часто називаються меншістю, але жінки це не меншість, жінки – це половина населення»;
«Надання жінкам повноцінних прав у житті країни і суспільства – це довготривалий процес. Але я гадаю, що Україні не так багато часу на це знадобиться»;
«Коли присутні у владі жінки, то рівень корупції менший. Мафіозні групи залежать від певної системи, де ви покладаєтесь на вірність людей, які вас оточують і ви не впускаєте інших. І це явище має певне місце серед чоловіків. А коли жінки проникають у цю систему і стають частиною політичного процесу, то це корумповане коло розривається».
Востаннє Надія Дюк побувала в Україні в листопаді 2016 року – і взяла участь у відзначенні 40-ліття Української Гельсінської групи, а також у ІІ Кримському форумі, що проходив у стінах Українського католицького університету у Львові.
«Видання президентом України Петром Порошенком указу про Ваше нагородження є свідченням високої оцінки Вашої багатолітньої активної діяльності на благо України, Вашого великого особистого внеску у розвиток та зміцнення стратегічного партнерства між Україною та США, Вашого непохитного авторитету і в Україні, і серед української громади Америки», – написав у вітальному листі до Надії Дюк посол України в США Валерій Чалий.
«Яка інша молода жінка, з робочої родини, батьки якої приїхали в Британію як біженці, змогла досягти академічних висот і стати першою українкою, яка здобула докторський ступінь в Оксфорді? Коли я запитала, де вона знайшла сили і віру в себе, її відповідь була простою: «Я просто знала, що мала це зробити». В цю мить я зрозуміла, що Надія Дюк, яка все своє життя присвятила підтримці громадянського суспільства в Україні, просто знала, що це її життєва місія. Я надзвичайно щаслива, що Україна нарешті визнала її заслуги», – сказала Мирослава Гонгадзе.
Через стан здоров’я пані Надія не змогла отримати орден власноручно. І померла вже наступного дня.
«Я часто думала, як пасує Наді Дюк її герцогське прізвище… Яка потужна порода в цієї дочки тернопільського хорунжого УПА… Все в ній було гідне – спокій і твердість, несуєтність, презирство до галасливої слави, і висока мета. У ній текла кров тих, хто йшов у бій за Україну, знаючи, що весь світ проти неї, епоха проти неї, зірки – не на її боці. Знали й ішли. І Надя Дюк – все життя яскраво й потужно йшла. І от що думаю зараз – вона таки перемогла. Княгиня» (Ольга Герасим’юк)
Сергій Осока
