Автор Левчина Вероніка 
Сріблястий силует із різко стрілоподібним крилом прорізає небо, і в ту ж мить ворожий бомбардувальник уже втрачає шанси. Саме так виглядав повітряний бій, коли у 1950-х роках на арену вийшов МіГ-17 — машина, яку НАТО охрестило «Фреско». Цей реактивний винищувач став логічним, але далеко не очевидним продовженням МіГ-15. Конструктори ОКБ-155 під керівництвом Артюма Мікояна взяли все найкраще від «п’ятнадцятого» і додали те, чого йому критично не вистачало: кращу стійкість на високих швидкостях і здатність короткочасно наближатися до звукового бар’єра.
Перший політ прототипу СІ відбувся 14 січня 1950 року. За штурвалом сидів льотчик-випробувач Іван Іващенко, людина з українським корінням. Машина показала себе жвавою, але вже через два місяці той самий прототип розбився через флаттер стабілізатора. Іващенко загинув. Попри трагедію, роботу не зупинили. Доопрацьовані зразки швидко пройшли державні випробування, і у вересні 1951 року літак офіційно запустили в серію одразу на п’яти заводах СРСР.
Як народжувався МіГ-17: від креслень до неба
Кінець 1940-х. Корейська війна ще не почалася, але радянські інженери вже розуміли: МіГ-15, хоч і грізний, на великих швидкостях стає неслухняним. Крило з кутом стрілоподібності 35 градусів просто не справлялося. Тому для нового винищувача спроектували зовсім інше крило — 45 градусів по передній кромці, тонший профіль, аеродинамічні гребені. Фюзеляж подовжили, хвостове оперення збільшили. Результат виявився вражаючим: максимальна швидкість зросла на 40–50 км/год порівняно з МіГ-15 при тому ж двигуні.
Серійне виробництво розгорнули на заводах у Куйбишеві, Горькому, Тбілісі, Комсомольську-на-Амурі та Новосибірську. До 1958 року в СРСР збудували близько 8000 машин. Ще понад 2800 випустили за ліцензією: у Польщі як Lim-5 і Lim-6, у Чехословаччині як S-104, у Китаї як J-5. Китайська навчально-тренувальна версія JJ-5 злітала з конвеєра аж до кінця 1986 року. Загальна кількість «сімнадцятих» у всіх варіантах перевищила 10 600 одиниць.
На українських землях ці літаки служили в полках фронтової авіації та військах ППО. У Волчанському авіаучилище ДТСААФ на них готували резервістів. Один із екземплярів сьогодні можна побачити в Державному музеї авіації імені О. К. Антонова в Києві — машину серійного номера 61-01 відреставрували фахівці Львівського авіаремонтного заводу.
Конструкція, яка змушувала ворога нервувати
МіГ-17 — класичний середньоплан із стрілоподібним крилом і цільнометалевим фюзеляжем напівмонококової схеми. Кабіна герметична, з катапультним кріслом (з 1953 року). Шасі триопорне, що ховається. Головна «фішка» — двигун. Спочатку стояв ВК-1А тягою 2700 кгс. Пізніше з’явився ВК-1Ф із форсажною камерою, яка короткочасно піднімала тягу до 3380 кгс. На форсажі вертикальна швидкість підстрибувала майже вдвічі — до 45 м/с.
Озброєння залишалося класичним для тієї епохи: одна 37-мм гармата Н-37Д (40 снарядів) і дві 23-мм НР-23 (по 80 снарядів). Під крилом — два вузли підвіски для бомб калібром до 250 кг або додаткових паливних баків. Пізніші версії отримали можливість нести некеровані реактивні снаряди і навіть перші керовані ракети К-5.
Маневреність на середніх і великих висотах була просто фантастичною. Американські пілоти у В’єтнамі не раз зізнавалися: важкий F-4 Phantom із ракетами «повітря-повітря» часто програвав «старому» МіГ-17 у ближньому бою, бо той крутився як білка в колесі, а гарматне озброєння працювало надійніше за ранні ракети AIM-7.
Технічні характеристики основних модифікацій
Щоб зрозуміти різницю між базовим і форсованим варіантами, погляньмо на цифри.
| Параметр | МіГ-17 (базовий) | МіГ-17Ф |
|---|---|---|
| Довжина | 11,09–11,26 м | 11,36 м |
| Розмах крила | 9,63 м | 9,6 м |
| Площа крила | 22,6 м² | 22,6 м² |
| Маса порожнього | 3798 кг | 3939 кг |
| Максимальна злітна маса | 6072 кг | 6069 кг |
| Двигун | ВК-1А, 2700 кгс | ВК-1Ф, 3380 кгс (форсаж) |
| Максимальна швидкість | 1070–1114 км/год | 1145 км/год |
| Практична стеля | 14 700–15 600 м | 16 600 м |
| Дальність польоту | 1165 км | 1240 км |
Дані узагальнені з відкритих джерел, зокрема матеріалів Державного музею авіації України та енциклопедичних довідників. З підвісними баками дальність могла сягати 1700–2000 км.
Родина модифікацій: від денного винищувача до ракетного перехоплювача
Базовий МіГ-17 був денним фронтовим винищувачем. Потім з’явився МіГ-17Ф — наймасовіший і найуспішніший. МіГ-17П і МіГ-17ПФ отримали радіолокатор «Ізумруд» і стали всепогодними перехоплювачами. Найцікавіший — МіГ-17ПФУ: гарматне озброєння зняли, а натомість встановили чотири керовані ракети К-5 (РС-1-У). Це був один із перших у світі серійних винищувачів, озброєних ракетами «повітря-повітря».
Поляки пішли далі. Їхній Lim-6bis перетворили на ударну машину з додатковими вузлами підвіски для некерованих ракет і бомб. Китайці створили J-5 і двомісний JJ-5, який довгі роки служив навчальним літаком.
Бойовий шлях: від Тайванської протоки до в’єтнамських джунглів
У Кореї «сімнадцятий» не встиг. Перший справжній бій відбувся 1958 року під час Другої кризи в Тайванській протоці, коли китайські МіГ-17 зустрілися з тайванськими F-86 Sabre. Але справжню славу літак здобув у В’єтнамі. Північно-в’єтнамські пілоти, навчені в СРСР і Китаї, використовували тактику засідок: піднімалися з аеродромів за командою наземних пунктів наведення, атакували з лобового, випускали чергу з гармат і миттєво пірнали вниз. Американські Phantom і Thunderchief, розраховані на дальній ракетний бій, часто не встигали зреагувати.
За оцінками в’єтнамської сторони, МіГ-17 збили понад 70 американських літаків. Серед асів — Нгуєн Ван Бай із сімома перемогами. Літак навіть використовували для атак на американські кораблі: 19 квітня 1972 року два МіГ-17 бомбили есмінець USS Higbee.
На Близькому Сході єгипетські та сирійські «сімнадцяті» воювали проти ізраїльтян у 1967 і 1973 роках. В Індії, Пакистані, Анголі, Нігерії — скрізь, де йшли локальні війни другої половини ХХ століття, з’являвся цей силует.
Цікаві факти про МіГ-17
- Прототип СІ розбився 17 березня 1950 року саме через аеропружні коливання (флаттер) стабілізатора — проблему, яку пізніше вирішили посиленням конструкції.
- У пікіруванні МіГ-17 міг перевищувати швидкість звуку (до 1,15 М), хоча в горизонтальному польоті залишався трансзвуковим.
- Американці захопили кілька сирійських МіГ-17Ф і випробовували їх у секретній програмі HAVE DRILL, щоб навчити своїх пілотів тактиці ближнього бою.
- Китайська версія J-5 досі формально стоїть на озброєнні ВПС Північної Кореї — близько 100 машин. Це найстаріші бойові винищувачі у світі, що офіційно перебувають у строю станом на 2025–2026 роки.
- У СРСР зняті з озброєння МіГ-17 часто перетворювали на радіокеровані мішені для навчань зенітних ракетних військ.
Чому цей літак досі пам’ятають
МіГ-17 став символом перехідної епохи. Він уже не був поршневим, але ще не став надзвуковим у прямому сенсі. Його простота, надійність і виняткова маневреність дозволяли країнам, які не могли дозволити собі найновіші машини, тримати оборону в повітрі. Для багатьох пілотів країн, що розвиваються, саме «сімнадцятий» став першою серйозною бойовою машиною.
Сьогодні ці літаки стоять у музеях від Києва до Сан-Дієго. Деякі приватні колекціонери в США навіть відновлюють їх до льотного стану. А в Північній Кореї, попри всі розмови про модернізацію, старі J-5 продовжують рахуватися в бойовому складі — живе нагадування про те, як довго може служити вдало спроектована машина.
Коли дивишся на фотографії МіГ-17 у польоті, відчуваєш ту саму суміш сили й елегантності, яку відчували льотчики сімдесят років тому. Цей винищувач не просто літав. Він змінив правила повітряного бою для цілого покоління.