У минулому суспільство вигадало сотні способів позбавити жінок їхніх прав. Талановиті, сильні, яскраві залишали свій слід в історії, але скільки труднощів їм доводилось долати. Ми хочемо, щоб нерівність в усіх її проявах канула в Лєту, а пам’ять про видатних українок жила.
На смертному одрі український гетьман Іван Мазепа в останніх своїх мареннях безнастанно кликав матір – так свідчить шведський комісар Сольдан, який був поряд із ним в еміграції. Матір-хранительку, матір-дорадницю? Чи ту матір, яка постійно дратувалася, бувала незадоволеною його вчинками, і навіть дозволяла собі читати нотації, робити зауваження уже тоді, коли Іван Мазепа був не ким іншим, а гетьманом України? Хтозна, яка мати являлася йому перед смертю. Вітри історії часто бувають тихі, потаємні.
Хтозна, якою вона була взагалі – Марина Мокієвська, в чернецтві – Марія, у схимництві – Магдалина, козацькостаршинського роду з Білоцерківського староства Київського воєводства.
Отримала гарну освіту
Представники роду Мокієвських займали численні керівні посади в Київському козацькому полку, один з них навіть брав участь у розробці конституції Пилипа Орлика. А тому можна впевнено говорити про те, що Марина жила в достатку й отримала досить добру, як на ті часи, освіту. Цілком можна припустити, що її освіта мала неабиякий ухил у культуру й мистецтво, сиріч, – у прекрасне. Дослідники свідчать, що Марина мала красивий каліграфічний почерк, а ще – вишуканий, аж екстравагантний підпис. «Maryia Magdalena Mazepina monasterov panienskich Ihumenia Peczarskiego Kiiovskiego i Hlichowskiego», – виводитиме вона далеко пізніше.
У 14 років стала дружиною
Десь чотирнадцятирічною вона одружиться з шляхтичем, урядником Речі Посполитої Стефаном Мазепою, щоб народити йому двох дітей – доньку Олександру та сина Івана, якому судилося стати гетьманом. Про життя Марини Мазепиної в шлюбі відомо небагато. А по смерті чоловіка, 1666 року вона вступає до Луцького Хрестовоздвиженського братства, аби всіляко сприяти розвою православ’я. Взагалі для жінки 17 століття церковна кар’єра – то чи не єдина можлива кар’єра. Для тогочасної жінки зробити кар’єру – означало практично перестати бути жінкою.
Очолити обитель тоді могла тільки високоосвічена інтелігентна жінка
Відомо, що Марина Мазепина згодом прийняла чернечий постриг під іменем Марія Магдалина, а з 1683 вже була ігуменею Києво-Печерського Вознесенського монастиря – і без жодної протекції сина, адже Іван Мазепа отримає булаву лише через чотири роки.
Треба сказати, що склад черниць Вознесенського монастиря був майже всуціль аристократичний. «Багато князівен, воєводжанок, шляхтянок та інших різного стану та кондиції святобливих законниць жило тут замкнено», – писав про жіночу обитель лаврський монах Афанасій Кальнофойський. Очолити обитель у ті часи могла тільки насправді високоосвічена інтелігентна жінка шляхетського походження. Період, коли ігуменею була Марія Магдалина, історики одностайно називають «періодом найвищого розквіту древнього дівочого монастиря». Тодішні устої, на думку деяких дослідників, не були аж надто суворими.
Черницям вільно було виходити за межі обителі, але тільки парами. Окрім послуху в роботі, у Вознесенському монастирі ретельно студіювали цілий ряд серйозних наук. Усі без винятку монахині за тих часів «уміли читати і були ознайомлені з філософією та логікою», – пише про свої відвідини монастиря Павло Алеппський. Вочевидь, ігуменя переймалася не тільки духовною чистотою черниць, а й духовним наповненням, вірила, що справжня віра не має бути сліпою.
Подейкують, Марія Магдалина долучалася навіть до політики
Авторитетність Марії Магдалини – поза всіма сумнівами й підозрами. Ігуменя особисто їздила до Москви залагоджувати монастирські справи й повернулася з царською грамотою, що підтверджувала законність володіння землями. Саме в її час (а частково – і за її особистий кошт) на території обителі побудовані нові храми – Вознесенський і Покрови Богородиці.
Багато тогочасних обителей поповнилися новими іконами та книгами завдяки меценатській діяльності матері Мазепи. За деякими відомостями, Марія Магдалина долучалася навіть до політики – зокрема, розслідувала справу з підкинутим листом, у якому містився донос на гетьмана Мазепу, а також передавала синову кореспонденцію в Польщу.
Перетворила монастир на освітній мистецький осередок
Але чи не найбільшим досягненням ігумені Марії Магдалини стало те, що вона перетворила монастир на справжній освітній, а головне – мистецький осередок. Саме Магдалину Мазепину вважають основоположницею дуже складної, філігранної вітки прикладної творчості – золотого шиття «сухозліткою».
У Вознесенському монастирі виконували найдорожчі й найвідповідальніші замовлення для всіх монастирів України. Вознесенському собору в Переяславі-Хмельницькому мати Магдалина подарувала власноруч вишиту золотом і сріблом єпітрахиль з написом «Року 1700 місяца семтемрія 16 дня. Всечесная ігуменя Марія Магдалина справила».
Стверджують, що Марія мала великий вплив на гетьмана Івана Мазепу
Але кар’єра кар’єрою, монастир монастирем, але мати й про сина не забувала. Історик Микола Аркас стверджує, що вона «мала великий вплив на сина свого Івана». А деякі дослідники – що її стосунки з сином були насправді дуже непрості, а часом і драматичні. Ще коли він був дитиною, батько бачив у ньому майбутнього козака, а вона – «уродзеного панича». Марія Магдалина читала нотації за все: за те, що він не досить гаряче молиться («Ти ж знаєш, що в Бога очі кращі за мої! Я й то бачу, а – він…»), за його амурні пригоди при польському дворі (неважливо, покоївки то були, чи дружини магнатів), і, звичайно, за любов до Мотрі Кочубей, яка навіть хотіла звести рахунки з життям, але молитва її врятувала.
Мотря поїхала в Київ, знайшла в монастирі Марію Магдалину і… зосталася там жити. А нескінченними зимовими вечорами розпитувала суху, схожу на хижу птаху, стару, яку навіть у Диканьці вважали відьмою, про її сина…
«Для матері я ні лях, ні козак, я – виродок», – зітхав Іван Мазепа й боявся матері все своє життя. Марія Магдалина прокляла його: «Щоб шведів привести в Україну! Щоб стратити найкращого друга! Щоб грішити зі своєю духовною дочкою!..». А потім, кажуть, простила. А він уже про це, кажуть, не дізнався.
Будувала церкви. Гаптувала золотом. Їздила до Москви по царську грамоту
Автор «Нарису історії міста Києва» Микола Закревський зазначав, що на початку 1880-х бачив у Видубицькому монастирі поминальну книгу, куди було внесено і «всечесну Марію Магдалину», але прізвище Мазепина було замальовано чорнилом. А в 2012 нібито знайшли її могилу. Нібито на тому місці, де триста років тому і стояв Вознесенський монастир. Але триста років анафем, прокльонів і заборон – це таки багато. І сказати достеменно, чи її то могила, мабуть, не можна. Так само, як і впевнено свідчити про те, якою була в житті Марина Мокієвська, у чернецтві – Марія, у схимництві – Магдалина. Будувала церкви. Гаптувала золотом. Їздила до Москви по царську грамоту. Зробила церковну кар’єру, відмовивши собі в тому, щоб бути жінкою. Але від материнства не відмовилась. Достеменно – ні.
Сергій Осока
