“У людському суспільстві панують чоловіки. Вони міркують про жінку, виходячи не з неї самої, а порівняно з собою, не визнаючи її як автономну істоту”
Сімона де Бовуар, “Друга стать”, том перший
“Дев’ять кандидатур жінок серед 14 чоловік. Люди добрі, це що, ми формуємо женский батальйон!? Жіноче царство? Я за гендерну політику… Уявіть собі, 60-70% членів ЦВК –жінки?! Це півроку напруженої роботи, день і ніч, без вихідних, без нічого, це дуже важка фізична праця! Я за гендерну політику, але в розумних…. Ну нехай, погодимось з тим, бог з ним! Хай буде, більша частина ЦВК – жінки. Але сьогодні ходять вже чутки, що й все керівництво комісії буде жіноцтво!..”.
дивитись з 6:50
Це не розмова на ринку й не гнівні коментарі у Фейсбуці. Так в ефірі одного з центральних телеканалів ZIK 25 січня висловився колишній очільник Центральної виборчої комісії (2004-2007) Ярослав Давидович. Його обурив той факт, що абсолютна більшість кандидатур, які подав президент України для оновлення складу ЦВК – жінки. Ведучі прямого ефіру запитали, чи це погано, і чи жінки не вміють рахувати, але зауваження про відвертий сексизм спікеру не зробили.
23 січня цього року Петро Порошенко підписав подання на призначення нових членів ЦВК.
Серед 14 кандидатів/ток, 9 – жінки:
- Басалаєва Алла Валентинівна,
- Бернацька Наталія Іларіонівна,
- Вербенський Михайло Георгійович,
- Єфремова Ірина Олексіївна,
- Желтова Ольга Миколаївна,
- Конопольський Олег Миколайович,
- Кустова Світлана Миколаївна,
- Лотюк Ольга Степанівна,
- Плукарь Віталій Володимирович,
- Радченко Євгеній Володимирович,
- Синиця Надія Любомирівна,
- Сліпачук Тетяна Володимирівна,
- Шипілов Леонтій Миколайович,
- Юзькова Тетяна Леонідівна.
Олексій Кошель, голова Комітету виборців України у прямому ефірі телеканалу “Прямий” зазначив, що кандидати до нового складу Центральної виборчої комісії, який подав президент України, відповідають критерію професійності більше, ніж нинішній склад ЦВК.
“Останній список кандидатів до ЦВК, який подав президент до Верховної Ради, є значно якіснішим, аніж минулорічний список, який сформував Президент із тих пропозицій, які йому внесли представники фракцій. Рік тому фракції робили вибір насамперед виходячи з позицій відданості партії – тобто обирали людей з навколопартійних орбіт. Зараз ми бачимо, що більшість кандидатів до складу ЦВК – відомі юристи, відомі експерти. Тому ми можемо отримати достатньо якісний склад Центральної виборчої комісії”, – сказав Олексій Кошель.
У розмові з “Повагою” голова Комітету виборців України відмовився коментувати слова пана Давидовича, але зазначив, що гендерний аспект не є визначальним для формування складу ЦВК: “Оскільки ЦВК не є представницьким органом, то головними критеріями мають бути досвід, професійність, ідеї тощо”, – відзначив Олексій Кошель.
Заступник чинного голови Центральної виборчої комісії Андрій Магера також зазначив, що гендерний аспект при затвердженні кандидатів не враховується.
“Питання не має суттєвого значення – чоловік чи жінка, кожен має рівні права. Питання в тому, що президент і Парлемент мають узгодити своє бачення відносно кандидатур у ЦВК”, – сказав Андрій Магера.
Анастасія Мельниченко, ініціаторка флешмобу #Янебоюсьсказати, зазначає у коментарі для “Поваги”, що реагувати на такі висловлювання, як зробив пан Давидович у публічному просторі, – важливо.
“Коли ми не реагуємо, то підтримуємо ці існуючі гендерні стереотипи про те, що жінці не місце на керуючих посадах, не місце в політиці, що є якась робота, яку саме жінка на підставі статі не може виконувати. Хоча якою б не була робота – в першу чергу треба дивитися не на стать, а на самих кандидаток та кандидатів, наскільки він чи вона може виконувати певну роботу. Тут треба дивитися не на те, якої статі кандидат, а чи він чи вона справляється зі своїми обов’язками, які покладені на людину на цій посаді”, – зазначає Анастасія Мельниченко.
На її думку, абсолютна більшість жінок у ймовірному складі ЦВК не має бути проблемою з точки зору гендерної рівності:
«Виходить, нікого не хвилювало, що у Верховній Раді жінок 12%, а 88% – чоловіки. Про це не говорили, а якщо говорили, то якісь маргінали, гендерні активісти/активістки, а тут, раптом, це почало хвилювати і лякати. Якщо Україна так собі рухалась з гендерним перекосом у бік чоловіків, то чому б не спробувати інший гендений перекос? Це ж абсолютно закономірний процес: жінки отримали доступ до якіснішої освіти, послаблюється цей тиск, що призначення жінки – це виключно народжувати дітей, і зрозуміло, що жінок ставатиме більше в різних професіях та посадах, і я не розумію, чого тут боятись».
Своїм висловлюванням про “жіночий батальйон” Ярослав Давидович наздогнав Іллю Ківу, який відверто заявляє про те, що не сприймає жінок як професіоналок, тому що вони – жінки. У 2015–2016 роках Ілля Ківа був начальником департаменту Національної поліції з протидії наркозлочинності. У квітні 2016 року Хатія Деканоідзе, яка на той час очолювала Національну поліцію України, звільнила Іллю Ківу, а перед цим ЗМІ тривалий час спостерігали за їхніми взаємними публічними словесними перепалками.
Після звільнення Ілля Ківа в інтерв’ю Громадському радіо зазначив, що ніякого конфлікту у нього з Хатією Деканоідзе не було, оскільки вона – жінка. “Воевать с кем? С женщиной? Я ее не воспринимаю ни как офицера, ни как начальника полиции. Она была, есть и будет в первую очередь женщиной. У меня не было конфликта з Хатией Деканоидзе”. Після відсторонення Хатії Деканоідзе від посади Ілля Ківа сказав, що вважає її хорошою людиною та красивою жінкою, але ніколи не міг сприймати як керівницю: “Хатия, она действительно хороший человек, и у меня к ней, как к женщине, действительно хорошее отношение. Конечно, она красивая женщина. И, конечно, это мне импонировало. Мне просто сложно было воспринимать женщину-руководителя”, – сказав Ілля Ківа в ефірі 112 каналу.
Експертка Анастасія Мельниченко зазначає, що такі слова аж ніяк не можна трактувати як повагу до жінки.
“Коли на людину дивляться через призму статі або зовнішнього вигляду, то самої людини не бачать. Не бачать фахівця, не бачать людини з набором певних особистісних характеристик. Те, що вона жінка, і я не можу з нею конфліктувати – видається так, наче людина не сприймає людину як рівну, щоб якось серйозно ставитись до конфлікту, у таких речах проявляється сексизм”, – сказала “Повазі” Анастасія Мельниченко.
Висловлювання пана Ярослава Давидовича про “жіноче царство” дисонують із його словами про те, що він “за гендерну політику”. Це вкотре демонструє, що чимало людей досі не розуміють значення гендерної рівності й не сприймають жінку як рівну. З 2005-го року в Україні чинний закон, в якому є слово “гендер” і який спрямований на недопущення дискримінації та застосування позитивних дій. Однак досі заяви політиків та інших публічних людей про досягнуту рівність часто залишаються декларативними й багатьох щиро обурює наявність влади у жінок.
Катерина Мацюпа
