Проект, завдяки якому відвідини гінеколога більше не викликатимуть стресу, посібник з менструації для підлітків та дорослих тренерок, перегляди фільмів про розуміння себе і свого тіла та дискусії, які допомагають побороти «синдром самозванки» – учасниці «Феміністичної майстерні» у Львові розповіли Повазі, як створювали свою організацію, з якими викликами вони зіштовхнулись і що заважає їм працювати тепер. А ще поділились ідеями, планами та спостереженнями за тим, як змінюється українське суспільство.
Львівська «Феміністична майстерня» виникла з поодиноких акцій у 2014 році. Одна з учасниць руху, Анна, пригадує – цього року в рамках «Майстерні міста» відбувався захід, на якому дівчат учили ремонтувати велосипеди. Саме там і познайомилася з дівчатами, з якими згодом створили «Феміністичну майстерню». «Я прийшла на захід, аби дізнатися, як без допомоги хлопців-товаришів підкачувати колесо чи лагодити пробиту шину.
Почала спілкуватися з дівчатами й виявилося, що в нас багато спільного, зокрема, бачення того, як змінювати місто на краще. Тож через деякий час після тієї майстерні ми написали заявку на отримання гранту для створення нашого простору і таки його отримали. Так і виникла «Феміністична майстерня» в такому форматі, в якому вона є зараз».
Найскладнішим, пригадують дівчата, був не старт, а період після нього. Кажуть, спершу відчували піднесення, зокрема й тому, що отримали підтримку від Фонду молодих феміністок FRIDA. Утім, згодом далися взнаки вигорання й утома.
«Додатковий фактор – те, що ми не працюємо як громадська організація, у якій є персонал, повна зайнятість і дохід. У нас немає можливості мати зарплату, а в нашому суспільстві це дуже важлива річ. Тим більше, що ми працюємо в середовищі небагатих жінок, для яких це вагомий фактор», – каже учасниця «Феміністичної майстерні» Йош.
Та попри це, впродовж вже чотирьох років дівчата успішно влаштовують десятки акцій й запроваджують чимало ініціатив.
«Намагаємося подолати в собі та в інших «синдром самозванки»
Упродовж першого року дівчата влаштовували багато майстерень: як вже знайомих львів’янам, наприклад із ремонту велосипедів, так і нові, зокрема, вишивальний англомовний клуб. Згодом почали проводити просвітницькі заходи на теми «гендеру», економіки та політики.
«Ми навіть вирішили робити такі дискусії закритими – виключно для жінок. Таким чином ми хотіли дати можливість дівчатам поставити ті запитання, які вони соромляться озвучувати в середовищі, де домінують чоловіки. Перша наша зустріч стосувалася теми анексії Криму», – розповідає Йош.
Острах публічного виступу перед аудиторією, у якій є чоловіки, часто пов’язаний із чоловічою й жіночою гендерною соціалізацією, – пояснюють дівчата. Тобто з тим, як нас ще з дитинства сприймають оточуючі. Наприклад, дівчаткам зі школи кажуть бути скромними й не вступати в суперечки й дебати. Хлопчиків же навпаки вчать відстоювати свою позицію.
«Часто в школі можна було почути: «ти дівчинка, як ти можеш про це говорити», або «нехай твоя світла голівонька цим не переймається». Такі кліше транслюють постійно – і це формує небажання висловлювати свою думку в товаристві чоловіків. Наприклад, під час однієї виставки ми влаштували публічну дискусію про страхи. І один із присутніх чоловіків почав емоційно домінувати. Він викрикував: «та які страхи, ну я ще розумію страх смерті, але все інше – дурня». Після такого дівчата, яким важко виступати перед публікою, закривалися в собі ще більше», – розповідає Рімма, одна з учасниць «Феміністичної майстерні».
Такий стан, коли ти ніби й знаєш відповідь, але боїшся її озвучити, бо не впевнений у ній на 100%, дівчата називають «синдромом самозванки». Його ще в 1978 році відкрили двоє американських психологинь – Пауліна Кланс і С’юзан Аймс. Найяскравіші приклади цього синдрому – коли людина обіймає високу посаду чи має нагороди, але все одно не вважає себе фахівцем.
Учасниці «Феміністичної майстерні» впевнені – побороти таке відчуття і привчити себе до виступів перед аудиторією допомагають публічні дискусії. Тож саме вони і є одним з ключових методів діяльності майстерні.
«Хочемо дати можливість дівчатам-підліткам бути в колі однодумиць»
Однією з ключових напрямків майстерні є робота із підлітками. Але як виявилося, працювати з такою аудиторією доволі проблематично, мовляв, підлітків зазвичай важко залучити до заходів майстерні. Та організаторки знайшли вихід, влаштувавши дводенний міський табір для дівчат. Згодом його учасниці ще півроку відвідували гурток Girl Spase й спеціальні заходи для дівчат від «Феміністичної майстерні».
«Ми хотіли, аби вони були в колі однодумиць, аби прагнули створювати якісь свої ініціативи. Втім побачили, що виникли комунікаційні труднощі. Дівчата відтворювали домінантні ієрархічні моделі. Сором’язливі й далі тихенько сиділи у кутку, поки менш сором’язливі намагалися домінувати», – пригадує Йош, учасниця майстерні. Аби привчити дівчат-підлітків до нормальної комунікації, організаторки запровадили «Розмовну платформу». Її та «Girl Space» впродовж двох років підтримував Фонд Г. Бьолля.
Для просвіти не лише підлітків, але й дорослих у «Феміністичній майстерні» проводять кінопокази з подальшим обговоренням фільмів. В імпровізованому кінотеатрі, який зробили у приміщенні майстерні, вже демонстрували стрічки «4 місяці, 3 тижні, 2 дні» та «В цвету».
Перший фільм – про відчуття себе й свого тіла. А другий – спостереження за процесами, які відбуваються в суспільстві. Дія стрічки розгортається в Грузії у період війни, тож деякі моменти дуже нагадують наші реалії.
Рімма, одна з ініціаторок кінопоказів, розповідає: «Ми не обираємо фільми за принципом – щоб там були жінки-режисерки. Ці кінокартини мають висвітлювати якісь жіночі теми, й робити це глибоко. Після першого ж кінопоказу, на якому дивилися фільм про аборти, ми почули дуже важливий коментар. Одна дівчина зауважила, що у неї в певний момент заболів живіт. Ще декілька це підтвердили – і ми зрозуміли, що обираємо добре кіно, яке спрацьовує не лише на рівні розуміння, але навіть на фізичному рівні».
«Нам потрібна мережа солідарності»
Від початку цього року і до його закінчення на базі «Феміністичної майстерні» триває «Резиденція солідарності». Взяти у ній участь може кожна охоча, для цього потрібно подати заявку й описати проект, який ви б хотіли втілити разом із майстернею. Переможці приїжджають на тиждень до Львова для роботи над своєю ідеєю.
«Ми запрошуємо активісток, дослідниць та інших жінок. Наприклад, уже приїжджала Дарія Жданова, ми разом розробимо методичку про менструацію. Це буде така збірка текстів, яку можна читати як дівчатам, так і дорослим тренеркам, які потім зможуть організовувати освітні проекти», – каже Анна, учасниця майстерні.
За рік у проекті візьме участь восьмеро резиденток, кожна з яких утілить проект із сфери, якою займається. Таким чином, кажуть організаторки, вони хочуть розбудувати мережу солідарності по всій країні.
«Ми досі почуваємося маргінальною й незахищеною організацією. Бо є певне несприйняття поняття «гендеру» й «фемінізму» в Україні. Тобто нам дуже важливо мати підтримку в інших містах», – пояснює Йош.
Наступною резиденткою стане соціологиня Оксана Дутчак, яка досліджує умови праці жінок і те, як реформи впливають на їхнє життя. Окрім втілення свого проекту, жінка, як і інші резидентки, проведе у Львові лекцію. Ті ж хто не зміг її послухати, матимуть можливість переглянути відеозапис. Окрім того на Youtube каналі “Феміністичної майстерні” розміщують короткі ролики про усіх резиденток проекту, а ще знімають просвітницькі й розважальні відео, наприклад, про фемі-міста України чи про пошук власного я.
«Лікарі мають розуміти, де межі пацієнта, через які не варто переходити»
Зараз активістки «Феміністичної майстерні» працюють над втілення проекту в рамках медичної реформи. Спільно з іншими підлітковими громадськими організаціями розробляють пакет послуг для молоді.
Аби дівчата-підлітки почувалися комфортніше при спілкуванні з лікарями, активістки створять набір правил і дій для лікарів. На їхній основі згодом проведуть майстер-класи і тренінги для медиків. Ключові питання – гендер, сексуальна орієнтація і спілкування з пацієнтами загалом.
Анна, учасниця «Феміністичної майстерні», пояснює: дуже часто похід до лікарів на плановий огляд чи для вирішення якоїсь проблеми українці відкладають на потім. Адже часто це супроводжується стресом, особливо якщо проблема стосується сексуального чи репродуктивного здоров’я.
Жінки неохоче або й з острахом йдуть на прийом до гінеколога.
Однією з причин цього є наперед очікуваний стрес від візиту. «Чому в місці, де ми мали б отримати лікування, ми отримуємо негативний досвід? Це залежить від того, наскільки ми відчуваємо свої межі, і наскільки їх відчуває лікар. Ця ініціатива дозволяє зрозуміти, чого я повинна очікувати ідучи до лікаря, чого не повинна очікувати, що мені робити, коли стається те чого не мало б бути та як діяти, якщо лікар не прислухається до моїх побажань. Дівчата повинні розуміти, що мають право сказати: «Все, далі я на цю тему не хочу говорити».
Окрім того, учасниці «Феміністичної майстерні» кажуть: було б добре, якби лікарі пояснювали підліткам ті теми, які не завжди якісно розкривають батьки та вчителі. Наприклад, щодо сексуального життя чи фізіології менструації.
Наразі проект лише на старті, але вже відомо, що цю ініціативу, на експериментальній основі, спершу впроваджуватимуть у Львівській і Полтавській областях. Планують це зробити до кінця 2018-го.
«Наш головний проект – вижити як ініціатива»
Зараз головний проект організації, жартують дівчата, це вижити як ініціатива, адже відчувають брак фінансування і змушені реагувати на протидію з боку різних рухів. «Нам складно співпрацювати з деким, бо ми підозрюємо в цих організацій негативне ставлення до слова «гендер».
Особливо це стосується впливових у Львові організацій, які мають відношення до церкви. Нам важко до них знайти підхід. Та й загалом, нелегко почуватися вільними в місті, де великий вплив церкви, яка може налаштовувати людей проти наших ідей», – розповідає Йош. Дуже часто, каже дівчина, це пов’язано з упередженням і стереотипами, а ті в свою чергу – частково із браком знань, частково із тим, що освічені люди інколи пропагують спротив ідеям гендерної рівності. За цим теж стоїть ідеологія, згідно з якою, світ буде кращим, якщо жінка знатиме своє місце, чоловік – своє і їхні сфери відповідальності не перетинатимуться.
Аби боротися з цим, дівчата влаштовують просвітницькі заходи, однак кажуть: на кожну їхню дію є протидія. Зокрема, акції на яких пропагують антифеміністичні цінності. Такі речі відволікають від основного завдання – просвіти і розвитку спільноти й змушують витрачати час на подолання нових викликів, – кажуть учасниці майстерні.
«Впродовж останніх років у суспільстві відбулися величезні зміни»
«Значно зросла кількість людей, які починають думати: «можливо фемінізм це не так страшно». Ще три роки тому я знала людей, які казали: «це все добре, але слово «фемінізм» мені не подобається, воно мене лякає, я не хочу в це втягуватися». А зараз ці люди відкрито говорять на такі теми й активно вживають слово «фемінізм» навіть в інтерв’ю», – розповідає Анна.
Зараз аудиторія «Феміністичної майстерні» – це й жінки, і чоловіки. Прихильниць і прихильників більшає. Це помітно з восьмиберезневого маршу, кажуть дівчата, бо якщо три роки тому на нього прийшло сорок людей, то цього року до трьох сотень. «В країні зростає освіченість.
Тепер навіть на автобусній зупинці можна зустріти дівчат, які говорять про фемінізм чи бодіпозитив. Більше того, ще три роки тому в будь-якій компанії мені доводилося пояснювати, що таке «сексизм», бо люди вважали, що це щось пов’язане з сексом. Тепер із термінологією значно простіше», – розповідає Рімма.
Активістки переконані, що у повага та рівність у суспільстві незворотно розвиватимуться. Адже в країні з’являється все більше ініціатив і інформації, які допомагають подолати гендерну дискримінацію. Дівчата кажуть, завдяки об’єднанню зусиль та спільній боротьбі із проблемами, феміністки вже не можуть залишатись невидимими та не почутими.
Ірина Саєвич
