“Українки – найкрасивіші жінки в світі!” – відео з такою назвою опублікувала офіційна сторінка культурної дипломатії України від МЗС у Фейсбуці. Пост доповнили поезією Ліни Костенко, у якому йдеться про те, що осінь – мінлива й непостійна, як жінка:
“А жінка буває тривожна, як осінь.
То дихає вітром, то ласки попросить,
То болю завдасть, а то вигоїть рани,
Листочком у світ полетить за коханим”
Думку про виключну красу жінок і одночасно їхню непостійність та нераціональність в Україні прийнято сприймати як комплімент. Адже ірраціональність – це зворотній бік “слабкої та ніжної статі”, яку можна і треба захищати. Якщо говорити про красу, то багато хто вважає так: людині завжди приємно чути, що іншим подобається її зовнішність, навіть якщо це звучить у публічній площині.
А якщо підкреслюють красу нації, з якою ідентифікують цю людину – має стати вдвічі приємніше. А коли краса та “жіноча слабкість” поєднуються – це взагалі “комбо” компліменту, адже всі атрибути “жіночності”, які тільки можна було підкреслити, були підкреслені. Однак якщо вийти за рамки стереотипних уявлень про жінку – у такому сприйнятті є певні проблеми.
Коли ми кажемо, що українки найкрасивіші у світі, то автоматично стверджуємо, що всі інші люди, окрім українок – менш красиві. Така думка не має нічого спільного з реальністю, але водночас поширює забобони, ідеї расизму та породжує ксенофобію. Якщо сприймати назву відео буквально, то це означає: китаянки, іспанки, африканки – усі вони менш красиві, ніж українки.
А ще виникає питання: а жінки, які живуть в Україні, але їхні батьки народилися, наприклад, в Індії – теж менш красиві? І тут варто згадати, що таку ідею поширив не пересічний громадянин, а офіційна сторінка, яка підпорядковується МЗС України, мета якої – популяризувати українську культуру за кордоном.
Українська науковиця Тамара Марценюк зазначає: по-перше, заслуга в красі – сумнівна ознака, яка ставиться на перше місце, коли бракує інших ресурсів.
“Я бачу багато проблем, коли роблять такі акценти. Це ще раз показує, що жінки в Україні не мають доступу до звичайних ресурсів, у тому числі матеріальних.”, – каже вона.
Якщо глянути на склад МЗС України з гендерної точки зору – цей орган доволі “чоловічий”. З 5 людей, які входять до керівного складу – 1 жінка. З 26 людей, які представляють департаменти та управління МЗС, семеро – жінки. Представники МЗС у регіонах – виключно чоловіки.
По-друге, на думку Тамари Марценюк, акценти, які розставило МЗС у конкретній публікації – недеречні:
“Коли МЗС роблять акцент на тому, що жінки є окрасою нації – це означає, що МЗС сприймає українських жінок не як рівних із чоловіками, а як другорядних, оскільки сама функція окраси передбачає другорядну роль. Тому що окраса – це та, що нічого не робить, тільки стоїть і надихає інших. Хоча в реальності українські жінки багато роблять і зробили, щоб пропагувати Україну” – зазначає науковиця.
Окрім посилу про красу розглянемо й самі фото, які показані у відео. Ми бачимо молодих (винятком є одна світлина літньої жінки, яка у відеоряді стоїть останньою) білих жінок, зовнішність яких вписується у модельні параметри та еталони індустрії краси, помітне використання фоторедакторів. Разом із цим, жінки одягнені в національний одяг, на голові – вінки з калини, квітів та колосків. Якщо проаналізувати ці світлини за класифікацією української науковиці Оксани Кісь, то бачимо тут поєднання двох типів фемінності, – “берегині” та “барбі” одночасно, які відтворюють рольові моделі жінок у сучасній українській культурі.
Тамара Марценюк пояснює, що відтворення таких образів як “берегиня” та “барбі” є культурним стереотипом. А їхнє поширення державним інститутом, на думку науковиці, означає незнання міжнародного та українського законодавства. “Мій ключовий закид до культурної дипломатії МЗС – те, що це не професійно, не відповідає сучасним міжнародним дипломатичним документам, адже жінок показують у ключових стереотипах, і це свідчить, що МЗС не знає міжнародних документів, які Україна давно підписала”, – зазначає Тамара Марценюк.
І справді, якщо почитати конвенцію Організації об’єднаних націй про ліквідацію всіх форм дискримінації проти жінок, яку Україна ратифікувала в 1980 році, то можна зауважити статтю п’яту, у якій сказано, що держава, яка підписала конвенцію, має змінювати стереотипні уявлення щодо ролі жінок та чоловіків, не кажучи вже про неприпустимість відтворення стереотипів державними інститутами.
Ось цитата: “Держави-сторони вживають усіх відповідних заходів з метою … змінити соціальні та культурні моделі поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок”.
Відео з такими фото, яке підкріплене відповідною поезією, точно не сприяє розвінчанню стереотипів, швидше навпаки – їх посилює, адже у випадку поезії жінка постає як ірраціональна незрозуміла істота, у випадку з відео – жінка зображується як берегиня-барбі. Така риторика також суперечить і Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків”.
Оскільки стаття третя цього закону, що стосується напрямів державної політики, передбачає “виховання і пропаганду серед населення України культури гендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері”. Яким чином вірш, у якому йдеться про мінливість настрою жінки, та відео, де зображена стереотипно-традиційна жінка, поширюють ідею гендерної рівності серед населення України, чи тим більше за кордоном – не зрозуміло.
Авторка Поваги намагалась розпитати Культурну дипломатю України від МЗС про те, чи не вбачають автори цього посту проявів расизму та сексизму у своїй публікації, на що отримала наступну відповідь:
“Такий підхід можна застосувати до будь-якого посту нашої сторінки: всюди є жінки, всі пости про Україну і про українців, всі пости наповнені символами України. Водночас, якщо Ви хочете щось запропонувати для нашої сторінки, ми можемо розглянути. Однак дуже просимо утриматися від інтимних подробиць про предмети вашої особистої гігієни. Це не сексисзм, це просто не відповідає нормам нашої сторінки. Гарного дня”.
Більше відповідей ми не отримали. Десяток критичних коментарів, які звертали увагу на некоректність такої публікації, видалили.
Тамара Марценюк проводить паралель між риторикою Культурної дипломатії від МЗС про те, що українки – “найкрасивіші жінки в світі” і виступом Віктора Януковича в Давосі, який у 2011 році, будучи Президентом України, запрошував іноземців на чемпіонат Європи по футболу “Євро-2012” так: “І в містах українських почнуть роздягатись жінки. Побачити цю красу – це прекрасно”, – сказав тоді Янукович. Також ще однією перевагою України він назвав “квітучі каштани”. Чи варто нам продовжувати риторику Віктора Януковича? Питання риторичне.
Катерина Мацюпа
