Питають про особисте життя, вимагають фото, “приємної зовнішності”, обмежують вік, обіймають, знецінюють через стать, розглядають фігуру та обурюються, коли дізнаються про дітей. Буває, що так ставляться до українок під час прийому на роботу.
Повага зібрала історії жінок, які стикались із сексизмом та дискримінацією під час пошуку роботи, а також з’ясувала в Представниці Уповноваженої з прав людини, коли роботодавцю дозволено акцентувати увагу на статі.
“Чому ти сидиш у куртці? Скинь, поклади отам…Оо, ну тепер видно, що спортом займалась”
Так директор рекламної компанії розмовляв із кандидаткою на посаду своєї помічниці. Перед тим він поглядом оцінив її фігуру, а ще до того розпитав, як довго вона зустрічається з хлопцем і ким він працює. На той момент він уже знав, що Оля неодружена, оскільки це питання було передбачене у спеціальній анкеті, яку потрібно заповнити ще до співбесіди. Анкета – суто “жіноча”, її одразу давали лише жінкам, пункту “стать” там не було.
На інших співбесідах Олю запитували – навіщо їй працювати з такою зовнішністю або ж дивувалися, чому вона досі незаміжня.
Якщо зайти на сайт для пошуку роботи, у кожному другому оголошенні знаходжу такі вимоги до кандидатки: “приємна зовнішність”, краса, деякі роботодавці шукають лише жінок певного віку, деякі – лише чоловіків.
Представниця Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Аксана Філіпішина зазначає, що такі вимоги є порушенням законодавства, адже запити роботодавця мають бути виключно кваліфікаційними:
“Вимагати фото в резюме – це дискримінація, немає значення зовнішність, мають значення лише професійні навички для виконання роботи. Якщо у функціональні обов’язки буде входити питання набору текстів, вміння готувати чай, каву – має бути досвід роботи. Не має бути зайвих вимог: якщо ми говоримо про офіціанта чи офіціантку – абсолютно без різниці, якого віку та зовнішності людина, якої довжини її ноги чи руки, це може бути як чоловік, так і жінка, адже робота полягає у знанні меню, ввічливому ставленні до людей, можливості не розсипати запропоновані страви. Ці навички не пов’язані з зовнішністю, віком чи навіть освітою – не можна від офіціанта вимагати вищої юридичної освіти”, – пояснює Аксана Філіпішина.
Законодавство України забороняє при прийомі на роботу звертати увагу на стать, колір шкіри, національність, віросповідання, етнічне чи соціальне походження, місце проживання, сімейний та майновий стан тощо. Ці речі регулює низка законів: “Про забезпечення прав та можливостей жінок та чоловіків”, “Про запобігання та протидію дискримінації в Україні”, “Про зайнятість населення”, “Про рекламу”.
В останньому законі навіть передбачено покарання – 37 230 гривень штрафу (це 10 мінімальних зарплат, тобто з часом ця сума може змінюватись) за те, що роботодавець в оголошенні про пошук працівників зробив перераховані вище заборонені законом акценти.
Аксана Філіпішина пояснює, головна причина розміщення роботодавцями дискримінаційних оголошень – незнання законів та нерозуміння того, що таке права людини:
«Культура оголошень про працевлаштування (вакансії) є, на превеликий жаль, низькою. Я б не сказала, що це цілеспрямована політика стосовно прав людини. Це, скоріше, нерозуміння, що таке права людини, що таке дискримінація, незнання того, що можна й чого не можна. От як відчуваю – так і запрошую на роботу. Тому законодавець встановив обмеження і передбачив санкції».
Однак на сьогодні жоден роботодавець не сплатив передбачених законом 37 230 гривень, бо досі не визначена процедура стягнення штрафу, так само як і відповідальні за неї органи:
“За логікою, таким органом має бути Державна служба України з питань праці. Однак законодавець сказав “а” й навіть встановив розміри штрафу, але не сказав “б” – хто це може зробити”, – пояснила Представниця Уповноваженої.
Механізм стягнення штрафу передбачений у законопроекті № 4279, що зареєстрований з березня 2016 року, і поки не прийнятий.
Покликання жінки – бути мамою?
Анна – журналістка. Зараз сама виховує доньку. Перед тим, як влаштуватись на сьогоднішню роботу, вона пройшла безліч співбесід на посади, що пов’язані з журналістикою, перекладацькою діяльністю, роботою з дітьми.
— Чомусь роботодавців обов’язково цікавить моє особисте життя. І якщо я ще й “наважуся” згадати про дитину й те, що зараз ми живемо тільки вдвох (без тата) – це взагалі катастрофа. Після цього я в очах роботодавця – суцільний мінус, бо сиплються запитання:
“Ну у вас же є бабусі, дідусі, щоб раптом що – вони посиділи з дитиною?”
“А скільки дитині років, вона часто хворіє?”
“Ми інколи затримуємося на роботі й працюємо понаднормово. Вам, мабуть, така робота не підійде”.
Одного разу HR порадила звернутись Анні до психолога: “Я запитала, чи можна буде інколи брати з собою доньку на роботу. Адже буває, що в дитсадку, наприклад, карантин. А залишити її з кимось не буде можливості. HR дала мені візитівку психолога, бо я “сумасшедшая одинокая мамаша, так привязалась к своему ребенку”, – згадує Анна.
Такі запитання і вказівки – однозначне порушення антидискримінаційного законодавства з боку роботодавця. Він не має права втручатися в особисте життя кандидатки або ж відмовляти у вакансії через життєві обставини. Однак довести це в суді – доволі складно.
“Роботодавець може стверджувати, що людина не підходить на цю посаду через особисті якості, а особисті якості – це суб’єктивний фактор. До кожної людини, якщо є велике бажання, можна висунути претензії, адже ми всі не ідеальні. У кожного з нас є речі, які ми не встигаємо зробити, інше питання – оцінки цих недоліків”, – пояснює Аксана Філіпішина.
Робочий вигляд та інші уявлення про ролі в суспільстві
Оксану взяли на посаду помічниці директора у фірму, що займається агробізнесом. Після співбесіди до неї підійшла HR, щоб додатково наголосити про вимоги до дрес-коду та зовнішності. Обов’язковими були шпильки (не просто каблуки), легкий макіяж, а також манікюр. Якщо керівництво бачило її на роботі без шпильок – робило зауваження. Дівчат, які регулярно ігнорували такі зауваження, звільняли.
До цього Оксана хотіла спробувати себе в ролі помічниці народного депутата. Однак на співбесіді, яку він проводив самотужки, його не цікавила її освіта чи досвід роботи:
“Я готувалася, йшла наче на іспит, а йому все те було ні до чого… у якийсь момент він узяв мою руку й каже: “А от розкажіть, як у такої молодої, красивої дівчини з особистим життям?”, – ділиться спогадами Оксана.
Юля працювала адміністраторкою, арт-менеджеркою, була частиною команди у фірмі, що продавала нерухомість. Повсюди стикалася з сексистськими запитаннями під час прийому на роботу: «А чого це ви досі незаміжня?»
Мені тоді було 22 роки. Інші питання були – чи не збираєтесь ви в декрет найближчим часом? Я відповідала, що ще про це не думала. На що мені казали: як же так? Ви ж майбутня мати.
Також питали, чи проживаю з хлопцем. Одного разу я запитала: а яке це має значення для роботи? Мені відповіли: нам потрібен відповідальний адміністратор, а якщо дівчина живе з хлопцем, то вона може і їжу приготувати, і прибрати.
Раніше я також працювала адміністраторкою в дитячому клубі. Мені розповідали, що хлопцям не пропонують таку роботу: ну це ж діти, а в нас прибиральниця не кожен день на робочому місці, то час від часу треба буде взяти віника й підмести. Я спитала: а хлопець не зможе взяти віника й підмести кілька крихт? І мені відповіли: ні, хлопець не може і не має такого робити”, – поділилася спогадами Юля.
Таке “утискування” чоловіків зустрічається в менш оплачуваних сферах, які вважаються традиційно жіночими. На противагу цьому, троє жінок розповіли “Повазі”, як роботодавці не хотіли або дуже неохоче брали їх на роботу в юридичні фірми, мотивуючи це тим, що попереду – складна робота, доведеться ходити в слідчі ізолятори та працювати з поліцією, а для жінки такі справи можуть даватися особливо складно, зокрема – емоційно. Також доведеться затримуватися понаднормово на роботі – “ваш чоловік не зрозуміє”. Усі ці упередження усно проговорювали на співбесіді.
Прив’язувати вакансію до конкретної статі тільки через власні уявлення про ролі в суспільстві – незаконно. Однак бувають окремі випадки, коли вимога статі в оголошенні про роботу – доцільна:
“Обмеження можливі, але будь-якому обмеженню має бути пояснення й чітке обґрунтування мети. Наприклад, огляди в аеропорті на предмет перенесення заборонених або шкідливих речовин. Якщо всі працівники такої служби чоловіки, а за міжнародними правилами огляд жінок мають здійснювати жінки, огляд чоловіків – чоловіки, то тут роботодавець спокійно може сказати, що на таку посаду ми запрошуємо жінок, бо чоловіків уже достатньо, і це не буде дискримінацією, це об’єктивні речі. Так само може бути в патрульній поліції – з метою усунення нерівності можуть бути застосовані позитивні дії”, – пояснює Аксана Філіпішина.
Поки норма про штраф в розмірі 100 мінімальних зарплат не працює, в Уповноваженої з прав людини є два методи впливу на роботодавців, що порушують закони. Перший – це реагування на порушення. За словами Аксани Філіпішиної, цей метод дієвий. Зокрема, Київський метрополітен колись змінив одне зі своїх оголошень про прийом на роботу після звернення Уповноваженого, а низка університетів культури прибрали з вимог для абітурієнтів такі формулювання як “приємна зовнішність” та певні обмеження для людей з інвалідністю, що прописувалися для спеціальності “вокал”.
Ще один метод – притягнення до адміністративної відповідальності:
“Як орган, який протидіє дискримінації, Уповноважений може вимагати змінити оголошення через обгрунтування, що це порушує антидисримінаційне законодавство України”, – пояснила Аксана Філіпішина.
Така норма прописана в Кодексі про адміністративні правопорушення, стаття 188/40: невиконання законних вимог Уповноваженого тягне за собою накладання штрафу від 100 до 200 неоподаткованих мінімумів, що сьогодні дорівнює 1700-3400 гривень.
Катерина Мацюпа
