«Я переконана, що чим більше жінок у війську, тим краще. Особливо на тих посадах, де ухвалюються рішення. Адже тоді це про довгостроковий мир. Бо жінки більш заточені на соціальний розвиток, ніж на збройні конфлікти. Це природно», — говорить очільниця руху «Veteranka» Катерина Приймак.
В інтерв’ю для ТРК «Перший Західний» Катерина розповіла про службу в ЗСУ, ставлення до жінок у війську, відсіч сексуальному насильству та про свою допомогу ветеранкам і ветеранам.
У 2014 ви доєдналася до лав медичного добровольчого батальйону «Госпітальєри», де працювали 11 місяців парамедиком у складі евакуаційної бригади — яким був далі ваш шлях?
Коли повернулася з війни, довгий час вирішувала свої внутрішні конфлікти. Бо маю гуманістичні переконання. Однак ти можеш скільки завгодно бути пацифісткою, але це не означає, що коли до тебе лізе ворог, ти маєш здатися. Мені і зараз, і раніше було важко сприймати це все, бо ненавиджу війну, але маю робити все, аби долати її наслідки для себе і тих, хто пройшов такий самий шлях.
Мені важко жити у зламаному світі, бо зараз слово «мир» дуже спаплюжене. Коли говориш, що максимально проти війни, потрібно пояснювати, бо це наратив, який використовується не завжди тими, хто цього прагне.
«Навіть медичні послуги доводиться «вигризати»
Наразі на фронті не можу працювати, однак, щоби в тилу моя совість була чиста, маю працювати за п’ятьох. Треба бути міцним тилом, тож працюємо з правами військових, допомагаємо фронту, працюємо з ветеранками, які повертаються до цивільного життя, і надаємо їм супровід. Бо важко перебудувати своє життя. Є люди, які в 2022 пішли на війну, а дехто це зробив набагато раніше, і людина повертається зовсім в іншу реальність. У неї стає набагато менше друзів, бо не всі готові підтримувати стосунки на відстані. У них інша ситуація з професією, тобі потрібно якось професійно інтегруватися.
Питання здоров’я теж потребує супроводу. Часто доводиться «вигризати» те, що необхідно ветеранкам і ветеранам. Говоримо, що усе для них, а на ділі, навіть медичні послуги не завжди на безоплатній основі. Потрібно ходити й сваритися.
Цих нюансів багато. Також підтримуємо жінок, які хочуть доєднатися до війська, консультуємо їх. Допомагаємо їм знайти курси, які дадуть змогу підготуватися до майбутньої служби.
Читайте також: Жіночий ветеранський рух запустив чат-бот для жінок, які хочуть долучитися до війська
2018 року долучилася до адвокаційної компанії «Невидимий батальйон». Це жінки, які об’єдналися для захисту своїх прав, тому що військові посади були для них заборонені, закриті, і дівчата в бою часто були у статусі швачок та комірниць.
«До війни ветерани й ветеранки вважалися міськими божевільними»
Що означає «вирішила свої внутрішні питання, проблеми»? Із чим ви стикнулися?
Не знала, чим буду займатися, моє коло спілкування зменшилося утричі, мала певні внутрішні переживання, які були посилені депресією, вигоранням. Треба попіклуватися про себе, щоби повноцінно жити.
У добровольчому українському корпусі нам іноді потрібно було доводити своє право бути на фронті, рятувати людей. Бо ми не мали офіційного статусу, і багатьом не подобалися добровольці. Були «мінські домовленості», і тобі кажуть про перемир’я, але в тебе летять снаряди, а на найвищому рівні є заборона давати відсіч. Це важко психологічно.
Розумієте, раніше ветерани і ветеранки вважалися міськими божевільними, які кричали, що Росія — ворог і знову нападе. А 24 лютого ми прокинулися вже не божевільними, а тими, хто має військовий досвід, до яких тягнуться цивільні.
«Багато залежить від людського фактора»
Є багато різних думок про ставлення до жінок в армії. Як насправді?
У різних бригадах може відрізнятися ставлення. Важливо знайти підрозділ із нормальним командиром — це умова і для жінки, і для чоловіка.
Складність ситуації в тому, що багато залежить від людського фактора. Часто вимушені боротися і з зовнішнім, і з внутрішнім ворогами. Совкове мислення заважає армії розвиватися, і наші люди, які туди приходять, стикаються з цією системою. Уже не секрет, що є жарти про українську паперову армію, коли дуже важко ухвалюються правильні рішення. Зокрема, важко перевестися в іншу бригаду.
Усе, що ми робимо, стосується не лише жінок, а й чоловіків. Це і питання спротиву, і неприйняття дискримінації: гендерної, расової чи релігійної. І ці речі мають бути на рівні кадрових політик у керівництва. Бо людина, яка йде на підвищення по службі і стає командувачем, повинна мати певні цінності.
Той же сексизм — коли хтось вважає, що жінка здатна тільки варити борщі й не може розгледіти в ній потенціал, користь для армії. Тоді як армія — це величезна машина, і є дуже мотивовані жінки, які хочуть на бойові посади.
«Командиркам слід довести свій авторитет»
А якщо, наприклад, є випадки, коли в армії навпаки жінка керує, а чоловіки їй підпорядковуються. Чи дотримуються вони субординації?
Багато жінок мають пропозиції керувати, але мають сумніви, бо чоловіки можуть саботувати їх. Жінкам, які стають командирками, слід довести свій авторитет.
Але всі проблеми, які є в армії, для жінок можуть бути посилені сексизмом. Зокрема, якщо тобі важливо потрапити на якийсь курс, який піднімає твою кваліфікацію, то до жінки буде ще додаткове питання. Мовляв, а навіщо тобі взагалі чогось навчатися, ти ж підеш у декрет. Але ж ми усі громадяни своєї країни, і її захист у нас за покликом серця.
Чи є проблема із сексуальними домаганнями в українській армії?
Це є в будь-якій спільноті. Потрібні чіткі корпоративні правила, які працюють із цим. Не дивують історії про домагання в якісь компанії. В армії теж таке трапляється.
На рівні самої системи має бути притягнення до відповідальності. У нас є совкова традиція приховувати проблеми, замість того, щоби відкрито говорити про них. Осуд набагато дієвіший, аніж скарга чи покарання.
Читайте також: Сексуальні домагання в армії: військова медикиня надала відеодокази
Загалом, переконана, що чим більше жінок у війську, тим краще. Особливо на тих посадах, де ухвалюються рішення. Адже тоді це про довгостроковий мир. Бо жінки більш заточені на соціальний розвиток, ніж на збройні конфлікти. Це природно. Бачу, коли жінки звертаються до нас за допомогою, то завжди в список додають щось для родин, які лишилися жити у зоні бойових дій.
Це правило, звичайно, тільки на глобальному рівні має працювати, бо якщо усі армії наберуть жінок, а Росія лишиться армією гвалтівників, то це історія контроверсійна. Однак загалом, коли в армії збільшується кількість жінок, то терор до цивільного населення знижується, і це показують усі світові практики.
Розмовляла Уляна Лаврик для ТРК «Перший Західний»
