Відсутність місць, де можна було б залишити дитину на кілька годин під час роботи чи навчання, − проблема для сучасних українок, які хочуть поєднувати кар’єру й сім’ю. Тим паче подібного не можуть собі дозволити студентки, які змушені брати академічну відпустку по догляду за дитиною в той час, коли їхні однокурсниці успішно здобувають вищу освіту та влаштовуються на роботу.
Адміністрація й викладачі Сумського державного університету (далі СумДУ – ред.) уже п’ятий рік успішно реалізовують проект, покликаний створити рівні можливості в отриманні професії молодими матерями-студентками, − Центр підтримки сім’ї, при якому діє й дитяча кімната «Студентський Лелека».
У «Студентському Лелеці» мама отримує консультації психолога, соціального педагога, юриста, медичного працівника та експертки з грудного вигодовування.
Невеличка, але дуже затишна кімната знаходиться на першому поверсі університету. Зайти всередину дозволяють або в бахілах, або ж просять роззуватися – довкола має бути чисто. Крім диванчика, розкладного крісла, дитячої колиски, столу з комп’ютером, у кімнаті вдосталь педагогічної, виховної літератури, дитячих книг та, звичайно, іграшок. До того ж, це фактично єдине місце в університеті, де матері можна погодувати грудьми.
– Одна студентка зі Львова вступила до нашого університету, бо дізналася, що в нас є такий Центр сім’ї та діє дитяча кімната, − розповідає Адріана Костенко, доцентка кафедри політології СумДУ, ґендерна експертка проекту «Рівні можливості для здобуття професій молодими матерями-студентками у ВНЗ». − Нині багато студентів-волонтерів записуються стажуватися в цій кімнаті, спробувати себе в ролі вихователів.
Із дітьми працюють два педагоги, яким заробітну платню платить університет.
– Ольгу ми оформили як фахівця кафедри філософії та політології, але вона підписала договір із переліком функціональних обов’язків, до яких входить догляд за дітьми й таке інше. Батьки, які приводять діток, реєструються в журналі відвідувань. Є розроблені правила поведінки, зобов’язання волонтерів, батьків, педагога, − продовжує пані Адріана.
Залишити малечу в кімнаті можна на неповний робочий день, на кілька годин, хоча працівники радо йдуть назустріч сім’ям. Користуватися послугами можуть не лише студенти, але й викладачі та відвідувачі університету, що є дуже зручно, коли немає фінансової чи фізичної можливості, наприклад, не можна записати дитину до дитячого садка або є потреба прийти на пари.
Пані Адріана розповідає, що, крім догляду за малечею, Центр сім’ї надає кваліфіковані консультації психолога, соціального педагога, юриста та навіть медичного працівника щодо виховання дитини. До того ж, студенти організовують безкоштовні курси англійської мови для дітей, іноді залучають до таких занять іноземних волонтерів.
– Сімейні свята організовує Центр підтримки сім’ї. Зокрема, нещодавно відсвяткували День сім’ї, День матері та популяризуємо святкування Дня батька. У «Лелеці» є безоплатна послуга експертки з грудного вигодовування. Спеціалістка консультує молодих мам у телефонному режимі. Майже щотижня в Центрі відбуваються творчі «дитячі п’ятниці» для батьків і дітей, − розповідає Адріана Костенко.
Єдина відсутня послуга – годування. Батьки беруть на себе зобов’язання через певний час забрати та погодувати дитину. Це не завдає проблем, адже поруч є студентська їдальня, через дорогу – кафе.
Адміністрація «Студентського Лелеки» спростила радянські санітарні норми дитячих садків. Зокрема, прибрали звичай хлорувати, який насправді є необов’язковим та суттєвого результату, крім специфічного запаху, не дає. М’які іграшки працівники регулярно перуть, а пластмасові обробляють спеціальним антибактеріальним розчином без запаху та нешкідливим для дітей, прибиральниці роблять вологе прибирання кілька разів на день.
– Дітям ми нічого не нав’язуємо. Намагаємося спостерігати за тим, чого вони хочуть: хто хоче малювати – ми малюємо, хто гратися – ми граємось. У нас навіть був свій так званий «заправський хазяїн» − хлопчик Льонька, якого ми виростили з тримісячного віку, − розповідає педагог Ольга Скрипка.
На фінансування такої кімнати, за словами адміністрації, багато коштів не потрібно. Комунальні послуги забирають не більше, ніж будь-яка аудиторія.
На фінансування такої кімнати, за словами адміністрації, багато коштів не потрібно. Комунальні послуги забирають не більше, ніж будь-яка аудиторія. Комп’ютер, стіл та частину коштів на ремонт і відкриття було профінансовано в рамках проекту «Рівні можливості для здобуття професій молодими матерями-студентками у ВНЗ», літературу, іграшки принесли батьки та студенти, а от на меблі (стелажі, диван, колиску), як не дивно, не пошкодував коштів університет.
Адріана Костенко розповідає, що й перешкод із боку адміністрації університету не було: відразу знайшли приміщення, згодом пробили дві стінки й розширили його. Було зрозуміло, що це – робота на далеку перспективу: охоплюється та аудиторія, яка хоче навчатися, але через сімейні обов’язки не може цього тепер зробити.
– Якщо університет орієнтується на людей, то така кімната дуже потрібна. Нині є ідея відкривати дитячу кімнату в медичному та банківському інститутах СумДУ, − каже пані Адріана.
Така кімната в СумДУ була відкрита першою в Україні. Подібні є вже у вінницьких «прозорих офісах», Верховній Раді, у Рівненському та в Черкаському університетах.
Спроби створити подібні кімнати і в інших містах були, але вони не увінчалися успіхом, як–то, наприклад, у Луцьку.
У Луцьку теж були спроби створити подібну кімнату. Докторка політичних наук, професорка кафедри політології та державного управління Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки (далі СНУ ім. Лесі Українки – ред.), голова ВОГО «Гендерний центр» Оксана Ярош розповідає, що Сумський «Гендерний центр» чотири роки тому шукав партнерів для реалізації цього проекту, однак зацікавленості з боку Волинського університету не було.
– Таку ініціативу можна робити й без проекту: проект закінчується, а ставку для такого вихователя треба виділяти з університету. Було б добре, якби ініціатива йшла від студентського самоврядування та профспілки, адже в нас існує реальна проблема з дитячими садочками, − каже пані Ярош.
За її словами, подібні кімнати – не екзотика для європейських практик. У розвинених країнах на приватних підприємствах, у державних установах є місця, де батьки можуть залишити на кілька годин дітей і бути впевненими, що з ними все гаразд.
– У Західній Німеччині теж є проблема з дитячими садочками: приватні заклади – досить дорогі, і не кожна сім’я може собі дозволити такі витрати. У Північній Рейн-Вестфалії, де є великий технічний університет, викладачі й студенти, які мають дітей, вирішили самоорганізуватися. Вони написали листа до ректорату, щоб їм виділили кімнату, самі її облаштували та узгодили чергування між собою. Ось так знайшли вихід із ситуації, − ділиться побаченим досвідом Оксана Ярош.
Адміністрація ж Волинського ВНЗ каже, що наразі не було пропозицій від студентів щодо створення подібної кімнати.
– Скажу більше, мабуть, варто перевірити статистику , скільки наших студентів і студенток мають дітей. Тому, що таких зазвичай переводять на заочну форму навчання, − зазначає Анна Левчук, проректорка з науково-педагогічної роботи, євроінтеграції та роботи зі студентами, кандидатка філологічних наук, доцентка.
На запитання, чому, коли викладачі СумДУ шукали партнерів для цього проекту, університет був незацікавлений, пані Анна відповіла, що тоді, мабуть, не було попиту на подібне:
– Зрозумійте, на теренах нашого університету існують різні ґендерні гуртки, організації, але вони спрямовані на розвиток активності в суспільному житті. Від них теж, до речі, поки таких пропозицій не надходило. Як я аналізую, більшість студентів не стикаються з цією проблемою. Дуже рідко бувають молоді мами серед студенток. З іншого боку, де обладнувати ці кімнати: чи в кожному корпусі? По-друге, я, як жінка, ставлюся до такої ідеї позитивно, але тут цікаво організовувати такі пункти в місцях, де є велика кількість незапланованих відвідувань, очікувань.
За словами пані проректорки, студенти зазвичай приходять з дітьми, коли хочуть, щоб їм поставили кращу оцінку чи швидше прийняли іспит. Крім того, на законодавчому рівні немає такого поняття, щоб в університеті була дитяча кімната, де працює фахівець:
– Більше того, мама маленької дитини не залишить на годину, на дві дитину з незнайомою людиною.
Анна Левчук не заперечує можливості створення дитячої кімнати, якщо буде ініціатива самоврядування та студентів:
– Тоді постає питання, чи не розглянути це на іншому рівні. Чи немає дітей у викладачів, аспірантів. Це вже інший віковий сегмент, відповідно, дітей у них набагато більше.
До того ж, за її словами, університет ‒ це не те місце, куди часто ходять мами з дітьми, наприклад, як до супермаркету.
Що ж кажуть студенти СНУ ім. Лесі Українки:
– Можу сказати однозначно, що така кімната потрібна. По-перше, діти малолітні є не тільки в студентів, а й у працівників університету. По-друге, неодноразово не змогла приїхати на навчання, бо не було на кого залишити доньку (у садочок ми не ходили). По-третє, це хороша традиція з Європи. І по-четверте, якщо хтось почне започатковувати це в нас, я особисто докладу усіх зусиль, щоб це здійснилося. Моїй Анюті уже 7 рочків, закінчила перший клас, але ми з цією проблемою зіткнулися раніше, тому знаю, що це таке, – каже Юлія, студентка 6 курсу Факультету міжнародних відносин СНУ ім. Лесі Українки, навчається на стаціонарі.
– На мою думку, кожен університет повинен мати таку кімнату. У молодих мам, які навчаються, часом немає на кого залишити свою дитину, і вони змушені пропускати заняття. А ось якщо в університетах були б такі кімнати, цю проблему можна було б вирішити: мама спокійно навчається, а малюк грається. Багато мам нині беруть академвідпустку, пропускаючи рік. Особисто я вирішила не йти у «відпустку» і знайшла хорошу няню. Але інколи няня хворіє, у неї виникають сімейні обставини ‒ і вона просить вихідний. Тому це також не ідеальний варіант. Я вважаю, що дитяча кімната − це важливий елемент наповнення університету. Няня коштує 2500 грн за 5 днів роботи на тиждень. Це − недешево для місячного бюджету сім’ї, − каже Яна, студентка 2 курсу Інституту філології та журналістики, мама одинадцятимісячного сина, навчається на стаціонарі.
Дехто з викладачів, за словами опитаних студенток-матерів, не намагається зрозуміти їхнього бажання поєднувати материнство й навчання:
– Я навіть і не знаю, ніколи про таке не задумувалась. Особисто я думаю, що це добре, але я ніколи не брала з собою малого, завжди старалася хоч на когось лишити. Просто викладачі не дуже люблять молодих мамочок (це вже я давно помітила, таке відчуття, що вони не знають, як це важко) й інколи агресивно реагують на те, що ти береш із собою дитину, не думаючи, що тобі нема на когось її лишити, а з думкою, що ти тиснеш на жалість. Тому це ‒ з якого боку поглянути. Для мам це, звичайно, добре, але не думаю, що викладачі прореагують нормально. Але це, звичайно, як хто: є справді люди, які йдуть назустріч, а є такі, що стануть говорити з підтекстом «треба думати, чи потрібна тобі дитина». Дехто взагалі каже: «Або материнство, або навчання». Тому я конкретно сказати не можу, чи потрібна така кімната, − міркує Оксана, студентка 4 курсу Інституту філології та журналістики, навчається на стаціонарі, мама однорічного сина.
– Узагалі-то, дуже доречно, але щоб університет не перетворився на дитсадок, − каже Анна , студентка-заочниця, мама однорічного сина.
Юристка УГСПЛ зазначає, що є певні законодавчі вимоги до створення кімнат матері та дитини.
Юристка громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини в місті Луцьку Ірина Пилипчук каже, що є законодавча норма, яка дозволяє створення кімнат для дитини.
– Одначе стаття 24 Конституції України передбачає: рівність прав жінки й чоловіка наданням жінкам рівних із чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, здобутті освіти та ін. Зокрема і створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством. Ураховуючи, що на конституційному рівні закріплено право жінки поєднувати материнство з роботою чи навчанням (не зрозуміла, тут є протиставлення? Чи ні) та водночас частина 3 ст. 51 КУ стверджує, що сім’я, дитинство, материнство й батьківство охороняється державою. Статтею 186 «Обслуговування матері на підприємствах, в організаціях» Кодексу законів про працю передбачено, що на підприємствах і в організаціях із широким застосуванням жіночої праці організовуються ясла, дитячі садки, кімнати для годування грудних дітей, − каже юристка.
Ірина Пилипчук зазначає, що відповідні чинні норми та закони щодо регулювання питання створення кімнат матері й дитини глибинно не регулюють створення, оснащення та вибір місця розташування кімнат для матері й дитини. Одначе, на думку експертки, відкриття таких кімнат є необхідним.
Університет не може обмежувати студентів-батьків у їхніх правах на здобуття освіти.
Загалом у сфері освіти значна частина працівниць – представниці жіночої статі, а вони традиційно є тією категорією, яка бере на себе основу функцій догляду за дитиною. Чи бути належним умовам для комфортного навчання у стінах університету ‒ залежатиме не лише від адміністрації, а й від бажання самих студентів. Сподіваємося, що українські ВНЗ таки зрозуміють, що їхньою цільовою аудиторією є і студенти-батьки, а університет не може обмежувати їх у правах на здобуття освіти.
Тетяна Карпів
