Ілля Куса: хто він і як читати його аналітику

Ілля Куса (у медіа частіше Ілія Куса) — київський аналітик міжнародних відносин, експерт з Близького Сходу Українського інституту майбутнього. Його тексти й ефіри шукають не за «гарячою цитатою на вечір», а за спробою пояснити, як інтереси держав працюють насправді: без моралізаторства й без втішної казки про вічних союзників.

Він пише й говорить українською, російською та англійською, володіє арабською, публікується в українських виданнях і з’являється в міжнародних форматах — від подкастів Kyiv Post до коментаря в пакистанському журналі Policy Perspectives. Для початківця це зручний вхід у геополітику; для досвідченого читача — спосіб звірити власні гіпотези з людиною, яка дивиться на війну в Україні крізь призму Сирії, Ірану, Туреччини й американського внутрішнього циклу.

Нижче — не коротка біографічна картка, а карта: звідки взявся цей голос, які тези в нього повторюються роками, де аудиторія його спотворює і як користуватися його аналітикою, не перетворюючи її на догму.

Від новинної стрічки до аналітичного центру

Професійний шлях Куси зібраний із кількох шарів, які в українському публічному полі рідко збігаються в одній людині. За освітою він аналітик-міжнародник: навчався в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Міжнародна інформація». Далі була журналістика — редактор міжнародних новин, кореспондент, певний час перекладач — і робота аналітиком у громадських організаціях.

15 лютого 2018 року Український інститут майбутнього офіційно оголосив, що Ілія Куса приєднався до команди. Тодішній виконавчий директор Віктор Андрусів окремо наголосив на рідкісному для Києва поєднанні: фах із міжнародної політики плюс знання Близького Сходу і арабська мова. Сам Куса тоді сказав річ, яка досі звучить як його робоче кредо: в Україні слабко розвинена аналітика міжнародних відносин, безпеки й геополітики, і think tank дає шанс це виправити. Частина медіапізніше вказує «з 2016 року» — ймовірно, маючи на увазі період співпраці ще до формального входження в штат; опорна публічна дата саме 2018-й.

Паралельно з колонками він увійшов у книжковий проєкт. Ілія Куса — співавтор збірки «Конфлікти, що змінили світ» (видавництво «Фоліо»; перше видання датують 2020 роком, пізніше з’являлися перевидання). Разом із Наталею Іщенко, Ігорем Поповим, Павлом Щеліним, Іраклієм Джанашією та Євгеном Єніним автори розбирали світові кейси врегулювання збройних конфліктів — не як енциклопедію дат, а як набір механізмів, які Україні варто знати після 2014-го. За відгуком одного з читачів, розділ про Кашмір писав саме Куса.

Міжнародна «візитівка» з’явилася пізніше. На сторінці Wilson Center його описано як київського автора й аналітика UIF, який кілька років пише про Близький Схід, українську зовнішню політику після 2014-го та європейську політику. У 2022-му в журналі Policy Perspectives (Інститут політичних студій, Ісламабад) вийшов його коментар «Russia-Ukraine War: Harbinger of a Global Shift» — короткий текст «зсередини» про фази російської кампанії й глобальний зсув, який війна прискорює.

Чому Близький Схід став його збільшувальним склом

Український коментатор легко зісковзує в одну лінію: Вашингтон — Брюссель — Москва. Куса ламає цю звичку. Для нього Дамаск, Тегеран, Анкара й Газа — не екзотика «десь далеко», а лабораторія тієї самої realpolitik, яку Київ відчуває на власній шкірі.

Логіка проста й жорстка. У Сирії, Ємені чи Лівані держави й проксі-сили змінюють позиції десятки разів, постачають зброю точково, коригують санкції й говорять про мир, коли це вигідно. У квітні 2022-го, коментуючи розчарування українців п’ятим пакетом санкцій ЄС, Куса сформулював тезу, яку потім цитували роками: війна не скасовує природи міжнародної політики; вона не працює за правилами моралі й етики. «Нам треба зрозуміти, що ми воюємо без союзників» — не заклик до ізоляції, а попередження не плутати зброю й фінансування з беззастережною політичною єдністю.

Союзник у його словнику — не той, хто ставить у соцмережах прапор, а той, хто готовий платити ціну за вашу перемогу довше, ніж триває власний виборчий цикл.

Арабська мова тут не біографічна прикраса

Володіння арабською змінює якість джерельної бази. Куса може читати регіональні наративи без подвійного перекладу через англомовні агенції, бачити, як одна й та сама подія звучить у Тегерані, Анкарі й Досі. Це помітно в його розборах падіння режиму Асада в грудні 2024-го, ролі Туреччини в північній Сирії, трансформації ХАМАС після війни з Ізраїлем, іранських президентських циклів і постачання іранських дронів Росії.

У публічних інтерв’ю 2024–2025 років він неодноразово зводив близькосхідну динаміку до українського питання: чи відволіче ескалація Ізраїль–Хезболла–Іран увагу Вашингтона; чи Туреччина, граючи проти Росії в Сирії, залишається прагматичним гравцем і щодо України; чи послаблення санкцій проти Ірану може містити неформальний тиск на дистанціювання Тегерана від Москви. Це не «все пов’язано з усім» у стилі конспірології. Це карта залежностей: енергія, зброя, маршрути, внутрішні вибори.

Наскрізні тези 2022–2026 років

За майже десятиліття в UIF і кілька сотень колонок, ефірів і відео в проєкті POLITLAB у Куси склався впізнаваний каркас. Він не повторює одні й ті самі речення слово в слово, але повертається до тих самих осей.

• Інтерес важливіший за симпатію. Європейські уряди можуть щиро підтримувати Україну в опитуваннях і водночас рахувати ціну ембарго, інфляції та внутрішніх популістів. Це не «зрада», а базова арифметика правлячих еліт.
• США — не абстрактний «Захід», а внутрішня політика з зовнішнім наслідком. Після 2024-го він багато писав про адміністрацію Трампа: не в жанрі жаху й не в жанрі тріумфу, а як про зміну американської самооцінки. У коментарі початку 2025-го до інтерв’ю держсекретаря Марко Рубіо Куса описував відхід Вашингтона від ролі «глобального поліцейського» ліберального порядку до мови багатополярності, економічного націоналізму й права сили.
• Переговори — не синонім миру. У літніх коментарях 2025-го він пояснював затягування Москвою переговорного треку як спосіб продовжувати обстріли й нав’язувати ультиматум по територіях, уже вписаних у російську конституцію. Час для Кремля — ресурс, а не пауза.
• Близький Схід залишається множником ризику для України. Не тому, що «третя світова почнеться завтра», а тому, що увага, ракети, дрони й дипломатичний час — скінченні.
• Старий ліберальний порядок тріщить, але новий ще не склався. У вересні 2025-го у відео «Большой перелом» він розбирав виступи на Генасамблеї ООН як фіксацію кризи трьох опор попередньої системи й говорив про міжсистемний перехід, у якому США уже не виглядають одноосібним гегемоном.

Ці тези дратують частину аудиторії саме тому, що не дають емоційної розрядки. Куса рідко обіцяє «перелом наступного місяця» і рідко малює Захід як хор янголів. Зате він добре тримає дистанцію між бажаним і можливим — якість, якої в воєнній журналістиці завжди бракує.

Як його читати початківцю і як — людині «в темі»

Початківцю не варто стартувати з годинного ефіру про курдів Сирії. Кращий маршрут — коротка колонка в Liga.net, UNIAN чи «Телеграфі» плюс одне тематичне відео POLITLAB на ту саму подію. Дивіться не на вердикт («переможемо / зрадять»), а на конструкцію: які актори, який у них горизонт планування, що вони можуть програти вдома, якщо допоможуть Києву більше.

Досвідченому читачеві Куса корисний інакше. Його сила — не ексклюзивні «зливи», а компонування вже відомих фактів у незручну картину. Порівнюйте його рамку з рамкою інших українських міжнародників: хто ставить на інституції ЄС і НАТО як на самодостатню силу; хто — на американську партійну мапу; хто — на Глобальний Південь. Куса майже завжди додає четвертий шар — регіональні середні держави (Туреччина, Іран, країни Перської затоки), без яких велика шахівниця виглядає пласкою.

За моїм досвідом читання його матеріалів протягом місяця підряд, найкраще працює така вправа: після кожного тексту сформулювати одним реченням чиї інтереси він зараз зважує. Якщо відповідь лише «Україна проти Росії» — ви прочитали заголовок, а не аналіз.

Дані таблиці зібрані з відкритих авторських профілів видань, сторінки Wilson Center та описів каналу POLITLAB; склад майданчиків змінюється, тож перед цитуванням варто перевірити свіжу публікацію.

Поширені помилки: як Кусу цитують і де ламається сенс

Найчастіші спотворення виникають не через його формулювання, а через те, як цитату виривають для телеграм-каналу.

• «Він сказав, що союзників немає — отже, треба здаватися». Ні. Формула 2022 року означала: не будуйте стратегію на припущенні, що партнер діятиме всупереч власній ціні. Це вимога дорослої дипломатії, а не капітуляції.
• «Він проросійський, бо говорить про інтереси Москви спокійно». Опис логіки супротивника — не симпатія. Аналітик, який не вміє реконструювати розрахунки Кремля, Тегерана чи Анкари, продає вам почуття, а не карту.
• «Якщо він помилився в темпі події, усі попередні тексти можна викинути». Геополітика погано прогнозує дату. Вона краще пояснює структуру стимулів. Падіння Асада в грудні 2024-го багато хто не вгадав за тижнями; важливіше, хто заздалегідь бачив крихкість режиму й інтерес Туреччини.
• «Один ефір = повна доктрина». Куса змінює акценти разом із фактами: інша адміністрація в Білому домі, інший баланс у Леванті, інша втома Європи. Цитата 2022-го без контексту 2026-го — це вже інший текст.

У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли коротку фразу з радіоефіру розігнали як «експерт визнав безперспективність допомоги США». У повній відповіді йшлося про коливання американського Конгресу й потребу України мати план Б на випадок паузи фінансування. Різниця між цими двома реченнями — різниця між аналітикою і кліпом.

Питання, які люди реально задають про Іллю Кусу

Ілля чи Ілія — це одна людина? Так. В офіційних матеріалах UIF і більшості українських редакцій усталилося написання «Ілія Куса»; у розмовній і пошуковій практиці часто «Ілля». Англійською — Iliya Kusa.

Він державний чиновник? Ні. Він аналітик незалежного (за декларацією) think tank. Це важливо: його тексти — експертна думка, а не позиція МЗС.

Чи можна вважати його «прогнозистом війни»? Погана роль. Точніше визначення — інтерпретатор структури інтересів. Він сильніший там, де треба пояснити чому гравець так робить, слабший там, де аудиторія вимагає дату перемир’я.

Де перевірити, чи не вирвали цитату? Йти до першоджерела: повна колонка, повний таймкод відео, сторінка автора у виданні. Заголовок інтерв’ю майже завжди гостріший за відповідь.

Чим він відрізняється від воєнних блогерів? Блогери частіше живуть картою доби. Куса живе картою стимулів на місяці й роки: вибори, санкційні межі, енергетика, регіональні амбіції середніх держав.

Коли його коментаря досить — і коли треба йти далі

Самостійно можна обійтися колонкою Куси, якщо вам потрібна рамка «що зараз відбувається і хто зацікавлений». Цього вистачає, щоб не стрибати з новини на новину й не купувати перший-ліпший телеграм-вердикт.

До першоджерел і вузьких фахівців варто йти в кількох випадках. Юридичні формулювання гарантій безпеки — до текстів угод і юристів-міжнародників. Оцінка конкретних втрат і темпу на фронті — до військових аналітиків з відкритими методиками. Енергетичні наслідки санкцій — до економістів, які рахують спот і логістику, а не тільки «політичну волю». Іранська ядерна угода чи внутрішні фракції в Тегерані — добре, коли поряд із Кусою є ще один сходознавець з іншою школою.

Аналітик міжнародної політики закриває шар «навіщо державам так діяти». Він не замінює генштаб, МЗС і статистичне управління одночасно.

Окремо варто пам’ятати про мовний режим. Частина його довгих розборів на POLITLAB — російською: так історично склалася аудиторія освітнього формату про світову політику. Для українського читача це не «сигнал лояльності», а практичний факт дистрибуції. Якщо вам важливий лише українськомовний шар — колонки в Liga, UNIAN, «Телеграфі» та ефіри українського радіо закривають більшість тем.

Чек-лист: як користуватися аналітикою Куси без самообману

1. Відкрийте не заголовок інтерв’ю, а повний текст або таймкод.
2. Випишіть акторів, яких він називає (не лише «Захід» і «Росія»).
3. Позначте, який внутрішній обмежник він ставить кожному: вибори, ціна енергії, ризик ескалації, репутація донорів.
4. Перевірте дату: теза про Байдена не переноситься на Трампа автоматично.
5. Знайдіть одне джерело з іншим кутом — і порівняйте не висновки, а перелік факторів.
6. Не перетворюйте одну фразу на стратегію країни. Це думка аналітика think tank, а не наказ.
7. Якщо тема — Близький Схід, подивіться ще його вузький канал або профільне відео: саме там зазвичай лежить аргументація, скорочена в ефірі «для всіх».

Ілля Куса лишається одним із небагатьох українських міжнародників, у яких Близький Схід — не декорація до брифінгу, а робоча професія. У 2026 році, коли розмова про гарантії, перемир’я й «новий світопорядок» знову звучить щотижня, така оптика не робить новину приємнішою. Вона робить її зрозумілішою — а це вже інша, дорожча валюта.