By Левчина Вероніка 
Сандулесу Лілія Василівна — народна артистка України, альт із Буковини, чий шлях почався в селі Маршинці 28 лютого 1958 року і досі чути зі сцени. Її знають і як Лілію Сандулесу, і як Лілію Сандулесу: перше прізвище — родинне, друге закріпилося в афішах і на радіо з середини 1980-х.
Для слухача-початківця вона часто «та, що співала з Іво Бобулом». Для тих, хто пам’ятає естраду пізнього СРСР, вона — фіналістка «Пісні року», володарка міньйону фірми «Мелодія» і голос, який тримав урядові концерти в Києві та Москві ще до дуету. Станом на 2026 рік співачці 68 років: вона живе переважно в Чернівцях, викладає вокал, виходить на спільні концерти з колишнім партнером і береже від камер новий шлюб, про який сказала публічно лише в лютому 2026-го.
Нижче — не суха хроніка дат, а карта голосу, сцени, помилок у чужих біографіях і практичний спосіб слухати її записи так, щоб почути не лише шлягер 90-х.
Маршинці як музичний ґрунт, а не декорація
Село Маршинці Новоселицького району Чернівецької області стоїть на межі українського, румунського й молдовського співу. Саме звідси родом і Софія Ротару — старша односелиця, чия афіша біля філармонії колись здавалася Лілії Василівні межею можливого. У родині Сандулесу співали не «для сцени», а так, як співають на Буковині: за столом, на ринку, дорогою з поля. Румунська мова в хаті й українська в школі дали майбутній артистці три робочі мови репертуару — українську, румунську й російську.
Чернівецьке державне училище мистецтв імені Сидора Воробкевича дало техніку. Голос визначили як альт: низький для типової естрадної «дівчини з мікрофоном» 1970-х, зате стійкий у баладі й щільний у дуеті. Цей тембр пізніше пояснить, чому її не сплутати ні з Ротару, ні з легкими сопрано столичної естради.
Буковинський код у Сандулеси — не фольклорний костюм на біс, а манера тягнути фразу так, ніби зал сидить не в Палаці «Україна», а в сільському клубі, де кожне слово має бути чути без підсилювача.
Для початківця це означає просте: якщо шукаєте «народну естраду без крику», починайте з її сольних балад, а не з телевізійних дуетів. Для досвідченого слухача Маршинці пояснюють інше — конкуренцію двох зірок з одного села за одні й ті самі пісні поетів на кшталт Вадима Крищенка.
Альт, що тримає залу: чому цей голос працює саме так
Естрада пізнього СРСР любила дзвінкі верхи. Альт Сандулеси йшов навпаки: він сідав у груди слухача, а не «літав» над оркестром. У фіналі всесоюзної «Пісні року» 1985-го з композицією Володимира Бистрякова «Гончарний круг» на слова Анатолія Поперечного це було чути навіть крізь телевізійний звук того часу. Пісня про круговерть життя лягла на тембр, якому не треба було грати молодість.
Технічно альт дає щільність у середньому регістрі. У дуеті з тенором Іво Бобула це створювало «клин»: чоловіча лінія вела мелодію вгору, жіноча тримала землю. Саме тому «А липи цвітуть» і «Берег любові» звучать не як два солісти навперемін, а як один організм. Коли дует розпався, сольні драматичні речі на кшталт «Несу свій хрест» і «Зраджене кохання» виявили інший бік того самого механізму — голос, який вміє говорити про втрату без театрального ридання.
За моїм досвідом прослуховування її записів протягом місяця різниця між студійним міньйоном 1980-х і концертними зйомками 2020-х виявилася меншою, ніж очікувалось: тембр потемнів, але опора лишилася. Це рідкість для естради, де багато голосів «сідають» уже після сорока.
Від «Живої води» до «Селени»: карта кар’єри без глянцю
Професійна сцена почалася 1977 року в чернівецькому філармонійному ВІА «Жива вода» — того ж року, коли Лілія Сандулесу взяла золото на першому Всесоюзному фестивалі самодіяльності. Далі був не стрибок у столицю, а кілька філармонійних адрес.
| Рік | Місце / колектив | Що закріпилося в кар’єрі |
|---|---|---|
| 1977 | Чернівецька філармонія, ВІА «Жива вода» | Перший професійний майданчик, золото всесоюзного фестивалю |
| 1980 | Волинська філармонія, «Світязь» і «Серпанки» | Спільна сцена з Олександром Сєровим, урядові концерти |
| 1982 | Сочі / Чернівці | Третє місце в Сочі; перемога на конкурсі артистів естради України |
| 1984–1985 | Київський мюзик-хол | Радіозаписи, фінал «Пісні року», міньйон «Спочатку ти» фірми «Мелодія» |
| 1987 | Державне звання | Заслужена артистка Української РСР |
| 1988–1989 | Буковина, гурт «Селена» | Власний колектив, простір для румунських і українських номерів |
| 1990 | Київ, театр «Етюд» | Повернення в столицю, «Пісня року» з «Пропади ти пропадом» |
| 1992–2002 | Дует з Іво Бобулом | Хіти, закордонні гастролі, компакт «Берег любові» |
| 1996 | Указ Президента України № 757/96 | Звання народної артистки України |
| 2002–2004 | Сольні альбоми | «Solo Tu», «Співає Лілія Сандулеса» |
| 2020 | Цифрові релізи | «Завжди ваша», «Я у твоїх руках», «Невидані пісні» |
| 2023–2026 | Спільні концерти з Бобулом, Чернівці | Тур «Берег любові через роки», викладання вокалу |
Дані зведені за біографічними статтями Української Вікіпедії та текстом Указу Президента України від 22 серпня 1996 року № 757/96, де Сандулесу зазначена як солістка-вокалістка Київського міського центру мистецтв «Славутич».
Конкурс 1982 року в Чернівцях варто окремо тримати в голові. Сандулесу тоді випередила сестер Ротару, Олександра Сєрова, Віталія Білоножка і Павла Дворського. Це не «курйоз провінції», а мірка, якою тоді міряли естраду республіки. Через два роки Київський мюзик-хол дав регулярний радіоефір — і прізвище в афішах почало звучати по-українськи: Сандулеса.
1986-го вона представляла СРСР на Міжнародному фестивалі шлягерів у Дрездені. Наприкінці десятиліття зібрала власний гурт «Селена» і ненадовго повернулася на Буковину. Столиця знову покликала 1990-го — уже в театр «Етюд». Усі ці зигзаги пояснюють пізнішу стійкість: артистка вміла працювати і в філармонійному конвеєрі, і у власному складі, і в дуеті як окремому бренді.
Дует з Іво Бобулом: хімія сцени і ціна спільного імені
1992 рік зібрав двох буковинських голосів в один продукт. Творча пара швидко стала сімейною. Найстійкіші спільні пісні — «А липи цвітуть», «Берег любові», «Пізня зустріч». Компакт «Берег любові» вийшов за кордоном, де дует їздив частіше, ніж багато столичних зірок того десятиліття.
Сцена любила цю пару за контраст: Бобул — широкий жест і тенор, Сандулеса — стриманий альт і фраза, яку не треба підкручувати. Зала 90-х хотіла великого почуття без складного аранжування. Дует це давав. Проблема почалася там, де бренд перестав вміщати двох характерів. Сам Бобул пізніше порівнював спільне життя з «двома котами в одному мішку». Творче співіснування тривало близько десяти років; розлучення зафіксували 2002-го, офіційно оформили пізніше.
Після розпаду Сандулеса не зникла в тінь чоловічого імені, хоча медіа довго подавали її саме як «колишню дружину». Сольні альбоми «Solo Tu» (2002) і «Співає Лілія Сандулеса» (2004) зібрали драматичний репертуар. У 2023-му пара знову вийшла на одну сцену — концерт у Палаці «Україна» під назвою на кшталт «Берег любові через роки». У 2024–2025 роках були міські тури Україною, у листопаді 2025-го — знову Київ. Це вже не шлюб і не «возз’єднання родини», а спільний каталог, який публіка досі купує квитком.
Окремий сюжет — пісня «Білі нарциси» Вадима Крищенка та Геннадія Татарченка. Її першою взяла саме Лілія Сандулеса. Пізніше композицію виконувала Софія Ротару; поет публічно згадував, що Ротару відповіла: їй байдуже, хто співав раніше. Сандулеса пісню з репертуару не прибрала. Для слухача це не скандал «хто вкрав шлягер», а урок індустрії 80–90-х: авторський матеріал часто жив у кількох голосах, а сила бренду вирішувала, чию версію запам’ятають.
Поширені міфи, які досі гуляють сторінками про співачку
Короткі біографії в мережі повторюють одні й ті самі неточності. Нижче — те, що найчастіше плутають, і чому так робити не варто, якщо пишете або просто розповідаєте про артистку.
- Плутати Сандулесу і Сандулесу як двох різних людей. Це одне й те саме прізвище в двох орфографіях. Родинна форма — Сандулесу; сценічна українізована — Сандулеса. Шукати «іншу співачку» за другим варіантом — марна справа.
- Називати її лише «дружиною Бобула». Дует — важливий розділ, але не вся кар’єра. Фінал «Пісні року», міньйон «Мелодії», звання 1987 і 1996 років, сольні альбоми 2000-х і викладання вокалу існують окремо від шлюбу.
- Приписувати доньку. У перевірених інтерв’ю й довідниках ідеться про одного сина — Івана, народженого невдовзі після першого шлюбу. Згадки про доньку в окремих текстах не підтверджуються основними біографічними джерелами.
- Вважати, що після 2002-го вона «зникла». Зникла з щоденного телевізора — так. Зникла зі сцени — ні. Є сольні компакти, цифрові релізи 2020 року, виступи для військових, спільні концерти 2023–2025 років і сторінка у Facebook, якою вона користується частіше за Instagram.
- Оголошувати її «зіркою тільки 90-х». Пік масової популярності справді припав на те десятиліття. Але голос і репертуар старші: 1977–1987 уже були професійним стажем до дуету.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли слухач шукав «нову Сандулесу» після концерту 2024 року і натрапляв лише на передруки біографій 2010-х без жодного рядка про тур і новий шлюб. Через такі дірки в текстах людина вирішує, ніби артистки «вже немає». Є. Просто її життя перестало бути щоденним телепродуктом.
Особисте життя без глянцю: син, шлюби і тиша 2020-х
Перший шлюб Лілія Василівна уклала в 16 років. За рік народився син Іван — єдина дитина. Сьогодні він дорослий, одружений; онука теж звати Іваном. Хрещеним батьком онука в публікаціях називали Леоніда Кучму — деталь, яку родина не робить центральною в біографії співачки, тож і тут вона лишається лише фактом із інтерв’ю, а не «політичним сюжетом».
Сама артистка говорила про шість союзів, з яких офіційними були чотири. Найгучніший — десятирічне життя з Іво Бобулом. Раніше були стосунки з Олександром Сєровим у період спільної роботи на Волині: обидва згодом розповідали про ревнощі й напругу гастрольного побуту, не перетворюючи це на серіал.
У 2023 році Сандулеса знову вийшла заміж. Ім’я чоловіка не називає. У лютому 2026-го в інтерв’ю підтвердила: шлюб триває вже три роки, познайомилися давно через месенджер і пісні, весілля було тихим. «Я просто відчуваю себе зараз жінкою» — так вона підсумувала стан, не додаючи прізвища й роду занять обранця. Для публіки, яка звикла розбирати зірок по фото зі ЗАГСу, це незручна відмова. Для неї — межа, яку вона нарешті поставила.
Живе переважно в Чернівцях. Викладає вокал. З 2018 року фігурує в довідниках як членкиня Радикальної партії Олега Ляшка — факт політичної біографії, який сама вона рідко виносить на перший план порівняно з концертами й родиною.
Чек-лист: як слухати Лілію Сандулесу сьогодні
Початківцю не варто одразу стрибати в повний каталог. Досвідченому — не варто зупинятися на двох дуетних хітах. Нижче короткий порядок, який закриває обидва сценарії.
- Почніть із «Гончарного круга» (1985) — це голос до бренду «Бобул і Сандулеса».
- Поставте «А липи цвітуть» і «Берег любові» підряд, потім одразу сольну «Несу свій хрест»: так чути, що залишається від тембру без партнера.
- Знайдіть «Білі нарциси» у її виконанні й порівняйте з версією Ротару, якщо хочете зрозуміти різницю шкіл, а не «хто кращий».
- Перейдіть до альбомів «Solo Tu» і «Співає Лілія Сандулеса» — там драма 2000-х, а не телевізійна лірика 90-х.
- Дослухайте цифрові збірки 2020 року: «Завжди ваша», «Я у твоїх руках», «Невидані пісні». Це вже голос зрілої артистки, без гри на молодість.
- Якщо є можливість — дивіться концертний запис дуету після 2023-го. Жива зала показує, що каталог досі тримає квиток, навіть коли шлюбу давно немає.
Після цього списку зазвичай з’являється наступне питання: де шукати афішу й чи варто їхати в інше місто. Відповідь залежить не від ностальгії, а від того, який формат вам потрібен.
Живий концерт чи запис: коли що обирати
Запис варто обирати, коли вам потрібен тембр і текст. Студійні версії 80–90-х і релізи 2020-го дають чисту лінію голосу без клубного шуму. Для викладача вокалу, дослідника естради чи людини, яка вперше чує альт Сандулеси, цього досить.
Живий концерт має сенс, коли важлива саме пара з Бобулом як історичний продукт: спільні хіти, жести, реакція зали, яка виросла на цих піснях. У 2024–2025 роках такі вечори збирали міста по всій Україні; квитки на київські дати коливалися в широкому діапазоні — від кількох сотень до понад двох тисяч гривень залежно від сектора. Якщо афіші немає у вашому місті, женутися за перепродажем немає потреби: програма майже не змінюється від майданчика до майданчика.
Самій їхати «побачити легенду 90-х» варто лише якщо ви готові до формату ретровечора, а не до прем’єри нового альбому. Нових великих студійних циклів після 2020 року публічно не анонсували.
До фахівця — у цьому разі до викладача вокалу чи архівіста естради — звертайтеся, якщо збираєте точну дискографію, перевіряєте авторство пісні чи готуєте матеріал. Самостійно можна закрити 90 відсотків запиту: офіційні звання, ключові дати, основні хіти й поточне місто життя перевіряються за відкритими довідниками. Не варто вимагати від самої артистки коментаря про нового чоловіка: вона цю межу вже позначила.
Питання, які реально ставлять про Сандулесу
Сандулесу Лілія Василівна і Лілія Сандулеса — це одна людина? Так. Сандулесу — родинна форма прізвища румунського походження; Сандулеса — українізована сценічна, яка закріпилася з часів Київського мюзик-холу.
Чим вона займається у 2026 році? Живе в Чернівцях, викладає вокал, періодично співає на спільних концертах з Іво Бобулом, бере участь у благодійних і військових виступах, майже не веде Instagram і стримано користується Facebook.
Скільки в неї дітей? Один син, Іван, від першого шлюбу. Вона бабуся. Згадки про другу дитину в окремих статтях виглядають як помилка копіювання.
Чи разом вони з Бобулом зараз? Як подружжя — ні з 2002 року. Як концертний дует — так, після паузи більш ніж у двадцять років вони знову співають спільну програму.
З якого твору починати, якщо ім’я чуєш уперше? З «Гончарного круга», далі «Берег любові», потім «Білі нарциси» в її версії. Три треки дають радянську естраду, дует 90-х і лірику, яку пізніше підхопила інша зірка з того ж села.
Голос Лілії Василівни Сандулесу тримається не на гучному прізвищі партнера і не на ностальгійній хвилі телемарафонів. Він тримається на низькій, густій ноті, яку Буковина віддала дівчині з Маршинців ще до будь-якої афіші. Поки ця нота звучить зі сцени або з запису 1985 року, розмову про неї рано закривати — її можна лише дослухати до кінця фрази.