Не можна поставити підпис під міжнародним документом, а наступного дня прокинутися в оновленій країні. Якщо йдеться про Угоду про асоціацію з ЄС, для повноцінного набуття чинності взагалі потрібні роки.
Проте вже сьогодні виникають цілковито закономірні питання: а чи знаємо ми, власне, під чим ставили підпис, і як це в майбутньому вплине, зокрема, на стан забезпечення гендерної рівності в українському суспільстві? Скільки і яких зусиль потрібно докласти, щоб виконати взяті на себе зобов’язання? Відповіді на ці запитання з’ясовував партнерський проект “Поваги” – “Жінки – це 50% успіху України”
“Звідки ноги ростуть”
16 вересня Верховна Рада України синхронно з Європейським парламентом ратифікувала угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Наразі процедуру ратифікації Угоди повністю завершили з 28 країн-членів ЄС Угорщина, Румунія, Словаччина, Литва, Латвія, Мальта, Естонія, Швеція, Болгарія, Польща, Хорватія, Данія та Ірландія. Угода формально набуде чинності після того, як ратифікаційні процедури завершать усі країни, що може протривати й кілька років.
Ознайомитися із текстом Угоди про асоціацію з ЄС можна на Урядовому порталі. Цікаво, що не так вже й просто дізнатися, хто саме з українських гендерних експертів надавав консультації під час розробки тексту Угоди. Чимало знаних експертів лише розводили руками.
“До мене не зверталися, як і до широкого кола експертів, з якими я спілкуюся”, – зауважила з-поміж іншого президентка Міжнародного жіночого правозахисного центру “Ла Страда-Україна” Катерина Левченко.
Тим часом, Олена Суслова (представниця громадської організації “Інформаційно-консультативний жіночий центр”, яка досліджує гендер в Україні та за кордоном понад 20 років) порадила звернутися у Міністерство закордонних справ.
“Там є свої фахівці, які грамотно складали ці речі у відповідності до тих вимог, які виникали в процесі переговорів.”, – запевнила Суслова.
Однак у МЗС України чомусь вирішили, що інформація про експертів-консультантів є мало не державною таємницею. Відповідаючи на інформаційний запит “Поваги”, у відомстві визнали, що міністерство справді “відповідало за переговори щодо політичної частини Угоди та здійснювало загальну координацію переговорного процесу”, але вирішили відхреститися від надання конкретної інформації.
“Відповідно до Плану заходів з імплементації Угоди про асоціацію, схваленого розпорядженням Кабміну від 17 вересня 2014 року №847-р, а саме пунктів 389 та 404, імплементацію статей Угоди про асоціацію щодо забезпечення гендерної рівності та рівних можливостей для чоловіків та жінок у сфері зайнятості, освіти та навчання, економічної та суспільної діяльності, процесу прийняття рішень, а також недискримінації покладено на Міністерство соціальної політики України”, – йдеться у відповіді на інформаційний запит.
У Мінсоцполітики довго думали, а потім чомусь вирішили, що не зайвим буде перерахувати всі дотичні до гендерної проблематики законодавчі та нормативно-правові акти, а потім розповіли про “комплексний підхід для розв’язання фактичної нерівності жінок і чоловіків”. Зокрема, повідомили, що в 2015 році в Україні планується проведення заходів, спрямованих на удосконалення механізму реалізації права на захист від дискримінації за ознакою статі:
– імплементація Директив Ради № 79/7/ЄЕС про поступову імплементацію принципу рівності чоловіків і жінок у сфері соціального забезпечення, № 2004/113/ЄС про імплементацію принципів рівності чоловіків і жінок у доступі до товарів і надання послуг;
– удосконалення діяльності Експертної ради з питань протидії дискримінації за ознакою статі;
– вивчення та застосування позитивних практик роботи міжнародних та громадських організацій, які працюють у сфері протидії дискримінації за ознакою статі;
– проведення дослідження щодо рівня доступу до правосуддя жінок та чоловіків, які зазнали дискримінації та насильства за ознакою статі.
“Міністерство соціальної політики України і надалі впроваджуватиме політику рівності жінок і чоловіків у всі сфери життєдіяльності суспільства та забезпечуватиме подолання всіх форм дискримінації за ознакою статі шляхом удосконалення існуючої нормативно – правової бази у цій сфері та виконання завдань Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року”, – запевнили у відомстві.
Гортаємо Угоду про асоціацію
Насправді, гендерна рівність в Угоді про асоціацію не так вже й часто згадується. Зокрема, в п’ятому розділі йдеться про економічну і галузеву співпрацю ЄС та України. Розділ поділений на 28 глав, кожна з яких присвячена співробітництву сторін у певній галузі – від управління державними фінансами та космічної сфери до сільського господарства, рибальства та морської політики. І ось у цьому розділі є така собі скромна 21 глава “Співробітництво у галузі зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей”. Там ідеться про те, що “сторони посилюють діалог та співробітництво щодо забезпечення гідної праці, політики зайнятості, безпечних та здорових умов праці, соціального діалогу, соціального захисту, соціального залучення, гендерної рівності та недискримінації”.
З-поміж численних цілей такого співробітництва згадується забезпечення гендерної рівності та рівних можливостей для чоловіків та жінок у сфері зайнятості, освіти та навчання, економічної та суспільної діяльності, а також у процесі прийняття рішень. Крім того, є згадка про “подолання дискримінації в усіх її формах та проявах”. Власне, це загальні речі, які мало про що говорять, а от трішки конкретики можна знайти, якщо погортати додатки до Угоди і надибати один із них під назвою “Антидискримінація та гендерна рівність”.
Додаток ХL до глави 21
Антидискримінація та гендерна рівність
Директива Ради № 2000/43/ЄС від 29.06.2000 про реалізацію принципу рівного ставлення незалежно від расового чи етнічного походження. Положення Директиви мають бути впроваджені протягом 4 років з дати набрання чинності цією Угодою.
Директива Ради № 2000/78/ЄС від 27.11.2000, що встановлює загальну систему рівного ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності. Положення Директиви мають бути впроваджені протягом 4 років з дати набрання чинності цією Угодою.
Директива Ради № 2004/113/ЄС від 13.12.2004 про реалізацію принципів рівного ставлення до чоловіків та жінок у питаннях доступу та постачання товарів та послуг. Положення Директиви мають бути впроваджені протягом 3 років з дати набрання чинності цією Угодою.
Директива Ради № 96/34/ЄС від 3.06.1996 про рамкову угоду щодо батьківської відпустки, укладену СКПРЄ [Спілка конфедерацій підприємців і роботодавців Європи], ЄЦРП [Європейський центр роботодавців і підприємств] та ЄКПС [Європейська конфедерація профспілок]. Положення Директиви мають бути впроваджені протягом 3 років з дати набрання чинності цією Угодою.
Директива Ради № 92/85/ЄЕС від 19.10.1992 про встановлення заходів із заохочення поліпшення безпеки та гігієни праці вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, чи годувальниць (десята окрема Директива у значенні статті 16(1) Директиви No89/391/ЄЕС). Положення Директиви мають бути впроваджені протягом 3 років з дати набрання чинності цією Угодою.
Директива Ради № 79/7/ЄЕС від 19.12.1978 про поступове запровадження принципу рівного ставлення до чоловіків та жінок у сфері соціального забезпечення. Положення Директиви мають бути впроваджені протягом 3 років з дати набрання чинності цією Угодою.
Ніби все зрозуміло, проте за кожним номером тієї чи іншої директиви “ховається” чимало цікавого. Для прикладу можна зупинитися на Директиві Ради Європи 2000/78 ЄС. Вона вже давно стала притчею во язицех у деяких особливо “стурбованих” громадян, котрі надто вже переймаються чиєюсь сексуальною орієнтацією. Проглянути текст Директиви англійською мовою можна тут. Ось невеличкий фрагмент:
“Дискримінація заснована на релігії або віросповіданні, обмеженнях фізичних можливостей, віці або сексуальній орієнтації, може зашкодити досягненню цілей Договору ЄС, особливо досягненню високого рівня зайнятості і соціального захисту, підвищенню рівня життя, економічного та соціального взаємозв’язку, а також вільному пересуванню осіб. Для цього будь-яка пряма або опосередкована дискримінація на основі релігії або віросповідання, обмежених фізичних можливостей, віку або сексуальної орієнтації у сферах, що охоплюються цією Директивою, має бути забороненою на території Співтовариства”.
Здавалось би, нічого “крамольного”. Проте саме ця частина Директиви викликала спротив під час обговорення тексту Угоди. Писалися петиції до тодішнього президента Януковича з наполегливим проханням вилучити подібну інформацію з додатків як таку, що несе загрозу мало не світових катаклізмів, бо після ратифікації Угоди про асоціацію в Україні з’явиться “лавина гомосексуальних законів”, а поняттями прямої та непрямої дискримінації “можна буде маніпулювати та звинувачувати будь-кого”.
Подібну “крамолу” в плані суперечливого реагування суспільства можна знаходити чи не в кожній директиві. І це при тому, що йдеться лише про якісь загальні вимоги, викладені на папері, а на їх втілення в життя дається певний час (3-4 роки щонайменше). Тим часом, повноцінна гендерна рівність та антидискримінація є важливими засадами Угоди про асоціацію, факт ратифікації якої неабияк пожвавив український політикум та громадянське суспільство. Однак, настільки Україна готова виконувати взяті на себе зобов’язання, і чим варто в цьому плані покладати особливі надії на Угоду про асоціацію, яка нібито може змінити ситуацію?..
“Якщо ми не будемо наполегливі, жодна Угода нам не допоможе!”
Гендерні експерти та експертки доволі прохолодно відгукуються про Угоду в плані позитивних змін у суспільстві, які б стосувалися гендерної рівності. Так, правозахисниця і гендерна активістка Олена Суслова зауважує, що Україна нібито й готова, але водночас і не готова виконувати взяті на себе зобов’язання.
“Якщо говорити “готова”, то перші кроки в цьому напрямку були зроблені ще в 2005 році, коли був прийнятий закон про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, який і визначив основні напрямки руху до забезпечення гендерної рівності. В Україні доволі регулярно за деякими виключеннями приймаються до виконання закони та національні програми з утвердження гендерної рівності, і так далі. Тобто, рух є. Чому не готова? Тому що багато речей, які виписані в законі, або не виконуються, або виконуються із перервами, як це було, зокрема, в 2010 році, коли різні складові національного механізму утвердження гендерної рівності зовсім перестали існувати. Тому підписання Угоди про Асоціацію не стало в гендерній царині якимось таким несподіваним кроком, який до цього не був зроблений”, – вважає Суслова. Вона не приховує свого доволі скептичного і прохолодного ставлення до впливу Угоди про асоціацію.
“По-перше, навіть якщо це записано в документах Угоди, в Європейському союзі питання гендерної рівності не є таким першочерговим, без якого всі інші питання не будуть вирішені. Зрозуміло, що ЄС в першу чергу був заснований для вирішення економічних питань, тож і нині там на економіку звертають більше уваги, ніж на подібні питання. Тобто, з боку ЄС немає таких жорстких і потужних важелів. Є лише в стилі “а-я-я-й!”, якщо щось не робиться. Водночас, ми можемо бачити, що є такі кроки назад в нових членів Євросоюзу – у тій же Польщі, далеко не треба ходити. Заборона абортів та інші речі, з якими польські феміністки наполегливо борються”, – пояснила експертка.
“Я також не віддаю Угоді про асоціацію якоїсь вирішальної ролі, тому що і без неї українська гендерна спільнота уже тривалий час працює. І якщо ми не будемо наполегливі, жодна угода нам не допоможе”, – підсумувала Суслова.
“Нам своє робить”
У президентки Міжнародного жіночого правозахисного центру “Ла Страда-Україна” Катерини Левченко теж немає якихось надочікувань від Угоди про асоціацію в плані покращення ситуації з гендерною рівністю в Україні.
“Попри те, що Україна впродовж останніх років ратифікувала чимало відповідних міжнародних документів, ситуація із забезпеченням гендерної рівності лишається невтішною. Для того, щоб щось змінити, потрібна перш за все політична воля керівництва держави”, – переконана пані Катерина.
Однак, на її думку, громадським організаціям, активістам та активісткам не слід опускати рук, бо саме завдяки їхній наполегливості в Україні відбуваються певні зрушення (яскравою ілюстрацією до цього твердження є той таки Закон України “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків”, ухвалення якого стало результатом активного і тривалого лобіювання з боку громадських організацій гендерного спрямування – хто забув, нагадаю – закон було ухвалено лише з восьмої (!) спроби – В. К.).
“Громадянське суспільство весь час намагається бути активним і наполегливим, але питання Угоди про асоціацію не є для нас тією різочкою, за допомогою якої ми можемо “пригрозити” нашій виконавчій владі. Ми намагаємося співпрацювати із міністерством, ми працюємо регулярно й постійно з Верховною Радою. Утім, це той віз, який так швидко не зрушити з місця. Але я доволі оптимістично ставлюся до цього питання, бо в нас дуже потужний, дуже фаховий сектор громадянського суспільства в цій сфері”, – додає Олена Суслова.
Про безпосередню залежність ситуації від політичної волі керівництва держави говорить і голова “Жіночого консорціуму” Марія Алєксєєнко.
“Для того, щоб повноцінно реалізувати політику гендерної рівності – у рамках Угоди про асоціацію і загалом, потрібне глибоке розуміння її необхідності та неабияка воля керівництва країни. Наразі, не бачимо ні першого, ані другого. Об’єктивно, більшість ресурсів витрачається на вирішення безпекових питань. Разом з тим, на практиці є кроки, які нас наближають до рівності – це призначення дедалі більшої кількості жінок-професіоналок на керівні посади, досвід яких, я сподіваюсь, доведе, що багато років наш – жіночий – потенціал, був даремно недооцінений”, – вважає очільниця “Жіночого консорціуму”.
Метод “батога і пряника” в дії?
Вже сьогодні Україна зіткнулася із певними труднощами в плані виконання політичної частини Угоди про асоціацію, наприклад ратифікація Римського статуту. Попри те, що це одна з ключових умов, які записані в Угоді, і в будь-якому випадку виконувати доведеться, Верховна Рада зовсім не поспішає це зробити. Тож виникають цілком закономірні питання: які важелі впливу на Україну має ЄС і яке “покарання” отримаємо, якщо будемо “нечемними”, не виконуючи взяті на себе зобов’язання?..
На думку доктора політичних студій, директора європейських програм МГО “Інтерньюз-Україна” Володимира Єрмоленка, навряд чи Україні загрожує денонсація Угоди, хіба що матимуть місце якісь “грандіозні порушення прав людини рівня Азербайджану чи Білорусі”.
“Я не думаю, що в найближчому майбутньому таке відбудеться. Це радикальний сценарій, він навряд чи можливий. Натомість є інші важелі впливу. Якщо Україна щось не виконує, то скликається комісія, яка називається “арбітражна панель”. Вона складається із трьох представників. Один від України, один від ЄС і третій – нейтральний, погоджений ними обома. І відповідно, ця комісія буде ухвалювати якесь компромісне рішення”, – розповів Єрмоленко.
Однак, за його словами, можуть бути так звані неюридичні наслідки.
“Маю на увазі зменшення допомоги від ЄС. Саме це є головним інструментом впливу. У ЄС є принцип “more for more” – “більше грошей за більше реформ”. Якщо Україна не просувається в цьому напрямку, вона не буде отримувати додаткової допомоги – наприклад, макрофінансової допомоги, яка потрібна для збалансування бюджету, допомоги на якісь програми тощо. А це може стати причиною проблем із МВФ. Тобто, головний акцент – це не юридичний важіль із погрозами денонсувати Угоду чи ще щось. Головним є якраз економічний важіль, коли нам дають зрозуміти, що “якщо є якісь порушення, то ви недоотримуєте допомогу” чи “не виконуєте умови – будете мати менше грошей”, – пояснив експерт.
Вікторія Кобиляцька
