Як розвиваються гендерні рухи у країнах пострадянського простору. Скільки жінок зараз у владі, яка роль соціальних медіа у гендерних кампаніях і як на це все реагує мистецтво, читайте у матеріалі Поваги.
Вірменія: достукатися через Instagram
Вірменія має одну з найскладніших історій із правами жінок. Країна може похвалитися однією з перших жінок-дипломатів у світі (Діана Абгар). Вірменія була однією з перших країн, яка надала жінкам право голосу. Проте з того часу насильство в сім’ї, дискусія про право на аборти та постійна низька присутність жінок в уряді, здається, повернули країну на кілька десятиліть у минуле.
Попри це, саме жінки були активними учасницями Оксамитової революції в країні навесні 2018 року. Це були багатотисячні протести з вимогою відсторонити від влади екс-президента Вірменії Сержа Саргсяна, якого 17 квітня 2018 року обрали прем’єром. Найбільше критики в бік політика лунало через порушення прав людини.
Уже 8 травня, після масових протестів, Сержа Саргсяна змусили піти у відставку. Між тим, 26 квітня відбувся Марш жінок. Жінки артикулювали свою важливу й видиму роль у процесах суспільних і політичних перетворень.
Одним із найяскравіших проявів вірменського фемінізму в мистецтві став інстаграм Анаїс Чанганкерян, вірменської діаспорянки, яка живе у Франції. У 2017 році вона створила онлайн-проект Anahit of Erebuni, спрямований на посилення голосів вірменських жінок і просування їх ролі як агентів змін.
«Коли я створювала цей проект, то сподівалася на кілька речей: 1) підкреслити внесок вірменських жінок у нашу культуру; 2) інтерв’ювати сучасних вірменських жінок, щоб задокументувати, що таке бути вірменкою сьогодні; 3) демократизувати гендерні дослідження та взаємозв’язок у вірменській громаді за допомогою соціальних медіа; 4) пропагувати голоси жінок Вірменії», – розповіла Анаїс в інтерв’ю The Daily Californian.
Також серед активних громадських організацій, які займаються правами жінок у Вірменії, «Жінки в чорному». Організація почала працювати в країні у 2011 році.
Грузія: Богородиця вирішує сама
За даними видання Jam News, майже 52% населення Грузії становлять жінки, з яких 36% мають вищу освіту (на 4% більше, ніж чоловіки). Попри це, у парламенті й політиці їх залишається дуже мало – зі 150 парламентаріїв лише 23 жінки (близько 15%), а лише 3 з 11 членів уряду – жінки.
Окрім того, як пише видання Jam News, у Грузії досі практикують «викрадення наречених».
«Щорічно у Грузії відбуваються десятки викрадень неповнолітніх, здебільшого школярок. Дівчинку хапають, силоміць садять у машину, а потім змушують вийти за викрадача заміж. Викрадення з метою створення сім’ї сьогодні найпоширеніше в регіоні Квемо Картлі. Викрадену зазвичай не підтримує сім’я, відмовляється повернути її додому, вважаючи «зганьбленою»», – пишуть Jam News.
Як розповіла Повазі Бая Патарая, виконавча директорка фонду “Сафарі”, юристка прав людини, наприкінці 2014 року була створена ініціатива Georgian Women’s.
«Це найбільша ініціативна феміністична група, яка запустила кампанію з адвокації рівності жіночих прав. Це певною мірою запустило феміністичну хвилю, успішну в багатьох аспектах, пов’язаних із боротьбою проти гендерно зумовленого насильства», – говорить Бая.
Існує також група об’єднання у фейсбуці, де рішення про дії та ініціативи ухвалюють шляхом голосування та пріоритетності й консенсусів. Група співпрацює з іншими феміністичними об’єднаннями й рухами у Грузії.
«Кожного 25 листопада та 8 березня в Грузії проходять демонстрації для просування легальних змін щодо надання жінкам більших повноважень. Важливо, що ці рухи та об’єднання стали можливими завдяки активним громадянам та громадянкам у соціальних мережах», – розповідає Бая.
Цікаво, що як і у Вірменії, у Грузії з’явилися художниці, які вирішили висловити тему гендерної нерівності метафорично. Зокрема Лія Уклеба, художниця з грузинського міста Кутаїсі намалювала картину «Спроба самогубства». На полотні — вагітна Богородиця приставила до скроні пістолет. Картина викликала шквал обурення.
«Це послання про те, що ми заслуговуємо залишитися без бога. З мого боку це був гіркий жарт, над яким варто замислитися», — пояснювала Лія.
Як пише Громадське, оскільки вплив Грузинської православної церкви в країні традиційно великий, і більшість дослухається до думки патріарха Іллі Другого, то художницю чекав публічний осуд. Патріарх заявив, що «такої образи [почуттів віруючих] у Грузії ще не було», і в житті Лії почалося справжнє цькування. Їй присвячували ток-шоу й акції протесту; їй погрожували вбивством, вигнанням із країни та відлучення від церкви.
Сьогодні Лія шкодує лише про одне — що в її житті забагато часу займає побут, і вона не може повністю присвятити себе роботі та створювати більше резонансних робіт, які змусять суспільство замислитися.
«Лише уявіть, що було б, якби жінки могли забути про рутину й витрачати весь свій ресурс на творчість?».
Молдова: суспільство постало проти лікаря-ґвалтівника
Як розповідає Повазі Аліна Раду, директорка видання Ziarul de Gard у Молдові, країна почала свої рухи гендерної рівності дуже пізно і з низького рівня.
«У Молдові досі чоловіки очолюють уряд і політичні партії, а 8 березня – день, коли жінки отримують квіти за «те, що вони матері, дружини, донечки». У нас не було культури заохочення жінок до професійного зростання, активізму, рівності», – розповідає Аліна Раду.
Чоловіки мають більшість у всіх парламентах і урядах, які мала Молдова останні 26 років. Водночас, жінки складають 52% населення, а в університетах – від 55% до 60% студенток, тобто це найчисельніша й найосвіченіша частина молдавського суспільства!
«Хоч уряд має закони, які забезпечують рівність можливостей, усі вони були розроблені не ініціативою чоловіків при владі, а фактично за підтримки та заохочення ООН та міжнародних органів, оскільки національне законодавство має бути гармонізоване з міжнародним правом», – продовжує Аліна.
Останні роки громадянське суспільство та жіночі ініціативи стають активнішими в Молдові. Вони створили різні групи, заходи, розпочали діяльність у малих та національних масштабах. У соціальних платформах є феміністські групи – «Фемінізм Молдова», «Медіа для ґендерної рівності» та інші, де обговорюють актуальні теми – «me too», «гендерна різниця в оплаті», «red my lips».
Протягом 5 років у Молдові 8 березня феміністські активісти та активістки організовують феміністський марш. Хоча 8 березня – досі ще вихідний для всіх громадян, культура жінок, які готують їжу, і чоловіків, які приносять квіти, солодощі (і алкоголь) – більш популярний сценарій вільного дня. Тому феміністські марші привертають увагу громадськості до питань сексуальних домагань, розриву в оплаті праці, гендерної рівності в політиці.
Серед здобутків Аліна називає дуже складний і драматичний випадок лікаря, якого звинуватили в сексуальному насильстві 16 психічно хворих жінок у лікарні міста Бельци. Ця історія ніколи не дійшла б до суду, якби не мобілізація громадянського суспільства та ЗМІ. Система правосуддя не була «готова» засудити лікаря після звинувачень у зловживанні, що надходять від психічно хворих жінок. Отже, після 6 років моніторингу й тиску на цю справу з боку деяких активістів та ЗМІ, чутливих до прав людини, лікаря засудили!
Білорусь: в хід іде іронія
У коментарі «Повазі» голова МГО «Гендерні перспективи» Ірина Альховка відразу каже: «Не можу сказати, що в нас гендерні рухи зараз дуже популярні. І для цього є кілька причин».
Експертка пояснює, що, можливо, це пов’язано з тим, що для проведення будь-якого мітингу в Білорусі потрібен спеціальний дозвіл держави, який отримати не завжди просто. Окрім цього, потрібно забезпечити поліцію та швидку допомогу, фінансово це може демотивувати організаторів.
«А от у соціальних мережах відчувається певне пожвавлення. До прикладу, у нас теж пройшла хвиля флешмобу #Янебоюсьсказати, багато людей хотіли ділитися своїми історіями в мережі», – пригадує Ірина Альховка.
У 2018 в Білорусі запустили новий флешмоб під назвою «Дама удобная в быту». Це реакція на фразу журналіста державної газети «СБ» Дмитра Крята, який написав пост, у якому згадав журналісток, затриманих у «справі БелТА»: «Може, вони цілком собі симпатичні дами і досить приємні і зручні в побуті».
Як пише The Village (у Білорусі), за тегом #дамаудобнаявбыту в інстаграмі організатори поширювали портрети відомих жінок, без яких неможливо уявити сучасну Білорусь, а також постили цифри, що показують соціальне й економічне становище жінок у Білорусі.
Додамо також, що станом на 2018 рік, у Білорусі жінок серед «білих комірців» було значно більше, проте у них у 2,5 рази менше шансів отримати керівну посаду, ніж у чоловіків. Так, серед чоловіків-службовців керівники складають 41%, а серед службовців жіночої статі – всього 17%.
Росія: політики досі кажуть «Я була красивішою, і ніхто не домагався!»
У Росії зараз соціальний вибух ініціатив на тему гендерної рівності, причому в самих різних сферах. Ніна Назарова, кореспондентка BBC (кореспондентка Women’s Affairs) розповідає Повазі, що, до прикладу, боротьбою з домашнім насильством займається активістка Анна Рівіна і її фонд «Насилию.нет», секс-просвітництвом – Тетяна Ніконова, проти сексизму в рекламі виступає Анастасія Красильникова в телеграм-каналі, над створенням спільноти жінок-експертів She is an expert веде роботу Нурія Фатихова.
«Перерахувати всіх поіменно неможливо. Є феміністські фестивалі (скажімо, Фемфест і Безцензури), рідинг-групи, кафе «Симона», куди заради створення безпечного простору в певні години не пускають чоловіків, і незалежні феміністські видавництва та книжкові серії (No Kidding Press, серія «Ѳ» в Common Place)», – пояснює Ніна.
Активістки та активісти виходять із пікетами й на марші – це може бути приурочено до 23 лютого (Як акція «Народжуй м’ясо»), до 8 березня або ж до іншого інформаційного приводу (у 2018 році люди пікетували Державну Думу після того, як депутата Леоніда Слуцького кілька кореспонденток звинуватили в харассменті).
Водночас, за словами Ніни Назарової, державна політика в Росії зараз досить патріархальна. Зокрема, одна з найбільш критикованих феміністками ініціатив останніх років – декриміналізація домашнього насильства.
«Патріарх регулярно пропонує вивести переривання вагітності з системи ОМС (Обов’язкового Медичного Страхування). Є закон про заборону гей-пропаганди серед неповнолітніх, який ускладнює публічне обговорення прав ЛГБТ. Загалом політики й чиновники в Росії дозволяють собі висловлювання на кшталт «Я була в триста разів красивішою, і мене ніхто не домагався!» (Депутатка Держдуми Раїса Кармазіна про харассмент) або «Ми з вами чітко повинні розуміти, що вже після 30 років жінка розуміє, що їй і гроші вже не потрібні, а потрібен малюк, якого вона буде любити» (Олена Писарєва, спікер обласної думи Великого Новгорода) тощо», – розповіла Повазі Ніна Назарова.
Журналістка додає, що терміни «фемінізм» і «гендерна рівність» чиновники часто сприймають негативно, як якісь джупели, штучно привнесені з Заходу. Хоча є й винятки – наприклад, депутатка Держдуми Оксана Пушкіна говорить про необхідність законопроекту про гендерну рівність.
До слова, феміністські пікети й марші регулюються законодавством так само, як і будь-які інші марші – необхідно подавати заявку в муніципальні органи. У разі несанкціонованих мітингів можливі затримання й адміністративні стягнення.
Україна: Найперший виклик — це те, що ми мало спілкуємося
Україна посідає 65-е місце зі 149 країн у світовому рейтингу дотримання гендерної рівності, складеному Всесвітнім економічним форумом. Дослідження «Індекс гендерного розриву», засвідчило, що для України, на жаль, на тлі високого рівня кваліфікації жінок стала тенденцією їхня низька залученість до ухвалення рішень у політичній та економічній сфері.
Статистика за результатами останніх виборів показує, що депутатами обласних рад стали 15% жінок, у районних радах їх 24%, а в сільських – 46%. Порівняно з країнами Європи в Україні зберігається найнижчий рівень гендерного балансу в галузі політичного представництва й керівництва державними та економічними процесами.
Проте після довгих дискусій в Україні у 2017 році скасували наказ МОЗ, яким визначено перелік із 450 заборонених для жінок професій. А нещодавно в українському правописі з’явилися фемінітиви!
«Гендерна проблематика в Україні визначена як пріоритетна на політичному рівні, поступово посилюється її розуміння як інструменту досягнення соціальної справедливості. Зокрема це стосується руйнування «скляних стель», сексизму в рекламі на вулицях», – розповіла у своєму інтерв’ю «Укркінформу» Катерина Левченко, урядова уповноважена з питань гендерної політики.
Водночас, одним із найгостріших порушень прав жінок в Україні залишається домашнє насильство. За даними МВС, щороку від рук кривдників гине близько 600 українок. У 2017 році до поліції надійшло понад 110 тисяч заяв від жертв домашнього насильства. За даними Державної служби статистики, жінки в Україні заробляють у середньому на 28% менше, ніж чоловіки. І чи не найбільше цій ситуації сприяють суспільні стереотипи про роль «жінок-берегинь». Саме тому останні роки в країні активно розвиваються жіночі рухи, щороку збільшується кількість міст, які організовують марші за права жінок в українських містах.
«З якими викликами стикається сучасний феміністичний рух в Україні? Найперший виклик — це те, що ми мало спілкуємося. Ми мало говоримо, організації мало говорять між собою. Ми вважаємо, що в нас немає нічого спільного — у жіночих і феміністичних організацій», – підсумувала в інтерв’ю Гендер в деталях співзасновниця МБФ «Український жіночий фонд» Наталія Кабровська.
Підготувала Мар’яна Вербовська
